RU  UA  EN

Пʼятниця, 23 серпня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
24.95
Суспільство

Читайте нас у Telegram-каналі

Фантомний біль історії: як погодитися на незгоду

Як подолати конфлікти в історичній пам'яті

Як подолати конфлікти в історичній пам'яті Фото:

У черговому випуску щотижневої рубрики на "Апострофі", письменник Любко Дереш розмірковує над темою національної пам’яті, яку можна зцілити від травм минулого за допомогою політики прощення.

Травматичні конфлікти минулого здатні тліти в пам’яті нації десятиліттями. Політики ж, вправно мобілізуючи їх, вміють надавати цій пам’яті потрібної їм спрямованості. Історична пам’ять — не строга функція. Вона не відтворює події, а щоразу по-новому укладає їх в нові розуміння.

Особливо питання пам’яті стають актуальними в доленосні періоди країни. Чимало людей порівнює сьогоднішню ситуацію в Україні зі складним періодом Української революції 1917-1921 років: періодом зміни УНР — Української держави — Директорії. Але як теперішні події, так і події минулого різні спільноти сьогодні тлумачать по-різному.

Дебютний роман історика та політолога Ольги Михайлової "Перегляд. Спроба історичного моделювання" підіймає питання про можливість зміни погляду на травмуючі сторінки нашого минулого, а відтак — зміни ставлення до нашого теперішнього. Сюжет книги будується довкола зйомок серіалу за мотивами відомих історичних подій 1918 року, центральними персонажами яких виступають полковник Коновалець і гетьман Скоропадський. Актори, поступово входячи у роль, дедалі глибше починають розуміти психологію, мотиви та завдання своїх персонажів в українській історії, аж поки врешті, намагаючись поміняти теперішнє, не наважуються переграти минувшину. Колізія роману тісно пов’язана зі ще однією історичною постаттю — Симоном Петлюрою. Історичний тандем антагоністів "Петлюра-Скоропадський", відображений у романі, позначає також важливий конфлікт альтернатив у нашому сьогоденні.

Якби в нас був шанс переграти 1918-й, кого б ми обрали — освіченого і компетентного, але з російським культурним тлом Скоропадського, чи темпераментного, харизматичного, але не здатного на складну державотворчу логіку Петлюру? І той, і інший люблять Україну, бажають їй добра, однак — по-різному. При бажанні, і одного, й іншого персонажа можна виставити у зручному чи, навпаки, провальному світлі. Довкола тлумачення ролі цих постатей формується одне із важливих розходжень в пам’яті української свідомості — запальний націоналізм без ґрунтовної програми vs компетентний державотворець з ризикованими політичними альянсами. Прихильники постатей Петлюри і Скоропадського (навіть не знаючи достеменно своїх ідеологічних пращурів) і сьогодні, відтворюючи ту ж саму матрицю рішень і компромісів, по-різному голосують та довіряють різним кандидатам, хоча неможливо відмовити в патріотизмі ні одним, ні іншим.

Логіка підказує нам, що має бути лише один патріотизм. Лише один герой. Лише один вектор. Але реальність складніша. Якщо ми не хочемо нового розколу України, сьогодні ми не можемо викинути "за борт" ані одну, ані іншу групу — ані націоналістів-петлюрівців, ані прогресистів-скоропадівців. Ми маємо створити такі умови в державі, при яких обидві групи могли б мирно співіснувати, хай і не доходячи до спільного плану дій.

Конфлікти пам’яті страшніші за Чорнобиль, адже можуть тліти століттями. Один із можливих способів їх усунення — це встановлення над ними саркофагу забуття і мовчання. Наприклад, після Другої світової війни країни Європи спробували "забути" міжнаціональні конфлікти заради повоєнного примирення. Як наслідок, чимало тогочасних діячів вирішили скористатися таким замовчуванням для затирання власних злодіянь: знищувалися архіви і свідки, докази військових злочинів і т.д. Тому на зміну політиці забуття європейські країни взяли курс на політику прощення. Стало зрозуміло, що випрацювати єдине бачення історії, котре б влаштовувало всіх, неможливо. Відтак, постало питання про те, щоб мирно співіснувати, залишаючись при своїй історичній правді. Яким чином можна реалізувати таку модель?

В цілому, головною ідеєю політики примирення є дії, протилежні до замовчування та забуття — існуючі конфлікти слід озвучувати і проговорювати в рамках публічної дискусії, укладаючи із багатьох розбіжностей щось на зразок спільної "гіперісторії", збудованої довкола протоколу історичних розбіжностей. Деякі країни наважилися зробити ще більший крок назустріч одна одній і буквально сумістити протилежні бачення. Так, "запеклі друзі" Німеччина і Франція у 2006 році спробували створити спільний підручник з історії, в якому намагалися викласти не локалізоване, а деяке цілісне, наднаціональне бачення єдиної історії двох країн. "У вас завжди є як мінімум два погляди на ситуацію, і це дозволяє учневі випрацювати власну позицію, власний погляд на історію", — зауважує один із видавців підручника.

В англійській мові існує сталий вираз — agree to disagree, "погодитися на незгоду". Політика прощення — це згода на незгоду: можливість бути собою, дозволяючи іншому залишатися при своїй думці.

Ще один важливий момент політики прощення — це відмова від оцінки складних історичних подій на основі універсальних юридичних норм. Розуміння контексту є дуже важливим для примирення і пробачення.

Так, при детальному осягненні обставин можна зрозуміти, що опальна "Грамота про Федерацію України з Росією" Скоропадського, за яку його досі піддають "анафемі", була спробою віднайти союзників у боротьбі з більшовиками. Разом з тим, Петлюра, затятий критик Скоропадського, прийшовши до влади, сам багато в чому повторював ті ж кроки, які робив його попередник.

Замість витісняти один із варіантів історії, нам варто залишити обидва. Однак, з психологічної точки зору, це неможливо.

Лише тоді, коли існує більш висока, більш складна ідентичність — не просто українця-петлюрівця чи українця-скоропадівця, а, скажімо, українця-європейця — може відбутися психологічна інтеграція конфлікту. Поява нової, більш охопної ідентичності — мета і засіб політики прощення. Для такої ідентичності складне минуле країни — не тягар і не заперечення її сутності, а, навпаки, багатство.

Культурний критик Анатолій Ульянов у своїй статті "Політика пам’яті" пише: "Скільки б пам’ятників Леніну ми не викорчували, і скільки б проспектів Шухевича ми не перейменували, і Ленін, і Шухевич — це ми. Не суцільно наше, не все про нас, але ми. НАЗАВЖДИ. З ГУЛАГом і СС "Галичина" — ми. Усвідомлення і прийняття цього неоднозначного "ми" — перший крок на шляху вибирання з минулого".

Серед способів публічного обговорення історичних конфліктів одним із найбільш дієвих засобів порозуміння залишається мистецтво.

Словенський літератор Алеш Штеґер, чий роман "Прощення" недавно вийшов перекладом українською, вважає: прощення парадоксальне, адже воно змушує людину з одного боку, зверхньо ставитися до об’єктивних фактів, а з іншого — штовхає піднятися над дійсністю. На думку письменника, парадокси прощення, хоч важко вирішуються політичними методами, є дуже плідними для мистецтва. Його книга, інспірована темою війни у власній країні, намагається подолати конфлікт у суспільній свідомості за допомогою іронії та абсурду. Реалістичне відтворення історії не може змінити того, що вже відбулося. Однак художній твір здатен пробудити в читачеві катарсис, а відтак допомогти йому перевершити власне розуміння, піднятися над ситуацією.

В цьому сенсі книга Ольги Михайлової "Перегляд" — вдалий спосіб примирити історичний конфлікт Скоропадського і Петлюри, охудожнивши його. Спроба переграти минуле, до якої вдаються її головні герої, дарує читачеві інший тип цілісності — не історичної, а естетичної, і вона здатна заліковувати рани не менше, аніж справедливість історична.

Культурний дискурс, можливо, більше, аніж будь-які інші засоби, здатен наблизити нас до прощення — не тому, що маніпулює фактами і викривлює нашу історичну оптику, а тому, що ставить читача на місце Творця і дозволяє нам відчути, що акт Творіння історії, якими б не були трагічними зовнішні події, можливий лише тому, що внутрішньо в ньому немає ніякого зла, а є лиш всеохопна любов. Саме художній твір, не стираючи межі непримиренності, дозволяє сприйняти і Скоропадського, і Петлюру, і будь-яких інших історичних діячів як трагічних героїв, заручників часу і обставин — співпережити їм і пробачити їх усіх.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Війна в підпіллі: чому Україну продовжують захищати бійці без статусу і громадянства

Гроші на проведення параду на День Незалежності президент запропонував роздати військовим. Втім, на п'ятому році війни вже розумієш, що турбота влади про учасників бойових дій - лише піар. Детальніше про проблеми учасників АТО - в матеріалі Апострофа

Хіпстер на бірюзовій хвилі: як стати лідером суспільної еволюції

У рамках традиційної рубрики на Апострофі письменник Любко Дереш міркує про еволюцію громадянського суспільства і нову, об'ємну толерантність.

Тропічна спека +34: синоптики здивували погодою на кінець літа

Синоптики дали прогноз погоди на тиждень - буде жарко і сухо. Під кінець літа нас чекає тропічна погода

Новости партнеров

Загрузка...