У понеділок, 14 жовтня в нашій країні відзначається День захисника України. Такими, безумовно, є бійці добровольчих батальйонів, які в 2014 році протистояли збройної агресії проти України. "Апостроф" з'ясовував, що відбувається з добробатами зараз.
Майже рік тому було оголошено про демобілізацію добровольчих підрозділів, які відмовилися легалізуватися. За цей час вони не змінили своє рішення, але вирішили здати зброю. На початку вересня Національна поліція повідомила, що прийняла десять тон зброї від трьох добровольчих формувань. Передача здійснювалася в Маріуполі, зброю віддавали батальйон імені Шейха Мансура, ОУН та 8-й батальйон "Української добровольчої армії" Дмитра Яроша. Процес передачі озброєння був офіційно зафіксований. Ці підрозділи залишилися останніми, які, починаючи з 2014 року, не пройшли так звану легалізацію в структурах Збройних сил України, Національної поліції або Національної гвардії.
Народний депутат VIII скликання та командир штурмової роти батальйону "Айдар" Ігор Лапін пояснює, що, судячи з опублікованих офіційними органами фотографій, підрозділи здали трофейне або залишкове озброєння.
"Якщо підрозділ не має пункту постійної дислокації, то куди дівати цю зброю в разі перебазування? Тягати її на собі точно не варто, тому і здали залишки з метою їх збереження. В порівнянні з 2014 роком ситуація змінилася, тепер немає необхідності зберігати залишкову або трофейну зброю", - говорить Лапін.
"2014 рік показав, що Україну готові захищати 4-5 тисяч осіб - саме стільки було тих, хто зі зброєю одразу встав на її захист. Тут все - армія, поліція, спецслужби, але близько трьох тисяч осіб - це добровольці. Були добровольчі підрозділи, в яких, крім назви, було по двоє людей. Але це була основа, навколо якої потім збиралися сотні", - згадує в розмові з "Апострофом" народний депутат VIII скликання та командир першого добровольчого підрозділу в структурі Міністерства внутрішніх справ "Дніпро-1" Юрій Береза.
Бойове становлення
Початок вторгнення у 2014 році показав, що українська армія не готова до симетричної відповіді на збройну агресію. Проти розкрадених підрозділів ЗСУ в тому ж Криму виступали оснащені сучасною бойовою технікою війська Російської Федерації. І тоді добровольці зіграли вирішальну роль в захисті України. За словами Берези, західні дослідники вивчають феномен українського добровольчого руху 2014 року. Оскільки на той момент ніхто з військових аналітиків не вірив, що Україні вдасться встояти під натиском агресора.
Добровольці зіграли вирішальну роль в захисті України
До кінця 2014 року на сході України налічувалося близько 40 добровольчих батальйонів. Заступник командувача сектором "М" Антитерористичної операції в 2014-2015 роках полковник Віктор Шидлюх стверджує, що добровольчі батальйони зіграли важливу роль на перших етапах бойових дій на Донбасі. При цьому він зазначає, що більшою мірою вони формувалися на базі офіційних силових структур - армії, Національної гвардії або МВС.
Ці підрозділи фінансувалися за допомогою волонтерів або великих підприємців, що певним чином створювало загрозу їх використання в якості "приватних армій". З цієї причини в вищих ешелонах влади було прийнято рішення щодо легалізації, тобто, переходу під командування офіційних силових структур. В результаті добробати були розділені на три основних види: батальйони територіальної оборони (знаходяться в підпорядкуванні Міністерства оборони), батальйони спеціального призначення МВС та батальйони Національної гвардії.
"Без втручання громіздкого механізму Міноборони добровольці самі організували хорошу підготовку та забезпечення. Це ті люди, які не дали можливості скласти зброю, в тому числі армійським підрозділам. Була ідея на базі батальйонів територіальної оборони створювати нові бригади, але вище керівництво держави злякалося зростання їхнього впливу. Було зроблено все, щоб розчинити їхнє ядро в регулярних з'єднаннях", - згадує Юрій Береза.
Тут важливо зазначити, що восени 2014 року в кожній з областей України було створено по одному, а то й по кілька батальйонів територіальної оборони.
Свій статут
Окремої згадки заслуговують формування "Правого сектора", який також почав в небезпечний для української держави час створювати свої батальйони, котрі потім об'єдналися в "Добровольчий український корпус" (ДУК ПС). Під кінець 2015 року керівник та засновник "Правого сектора" "Дмитро Ярош покинув організацію. Незабаром він заснував ще одне добровольче з'єднання - "Українську добровольчу армію" (УДА). Разом з тим, ДУК ПС від легалізації за загальними правилами відмовився, ставши в результаті єдиним добровольчим збройним формуванням, яке визнається на державному рівні.
Незважаючи на офіційне визнання, в українському законодавстві відсутні юридичні підстави для існування добровольчих військових підрозділів. Але є кримінальна відповідальність, до якої можуть бути притягнуті учасники добровольчих батальйонів, в тому числі за зберігання зброї. Юрій Береза звертає увагу на те, що за п'ять років бойових дій на Донбасі так і не був прийнятий закон про облік трофейної зброї та озброєння. Вся зброя знаходилася під контролем командувачів секторами.
"У 2014 році ми прийшли в "Айдар" зі своєю зброєю, мисливськими рушницями, карабінами. Вже потім держава нас забезпечувала, а далі в ході операцій з'являлася трофейна зброя, яку передавали іншим підрозділам добровольців, котрі тут же формувалися та йшли в бій. Як це цинічно не звучить, але в бою потрібно протриматися п'ять-сім хвилин, а потім зброї буде досить - залишиться від своїх або від противника. Зараз активних бойових дій немає, тому батальйони й здали залишкове озброєння. Хто хоче ходити під статтею? Я так скажу, чим більше людина воювала, тим менше вона хоче мати справу зі зброєю", - говорить Лапін.
В кінці квітня 2018 року Антитерористична операція на Донбасі отримала новий статус та назву - Операція об'єднаних сил (ООС). Командування підрозділами всіх родів військ перейшло від об'єднаного штабу Служби безпеки України до Генерального штабу ЗСУ. А вже в липні виник конфлікт між командувачем ООС Сергієм Наєвим та підрозділами "Правого сектора". Генерал-лейтенант Наєв заявив, що добровольці не можуть перебувати в зоні бойових дій та повинні залишити позиції. Відбулася зустріч командувача ООС з Дмитром Ярошем, в ході якої обговорювалося питання входження добровольців до складу регулярної армії. Але переговори результатів не принесли і 14 жовтня Ярош заявив про відхід з передової.
Наєв заявив, що добровольці не можуть перебувати в зоні бойових дій і повинні залишити позиції
"Всі, хто хотів легалізуватися, вже це зробили. Заслуги добробатів ніхто не зменшує, але час романтизму минув. Офіційних підрозділів на Донбасі досить, якщо є бажання, то йди собі та воюй в їхньому складі", - ділиться спостереженнями Береза.
У той же час, на думку Лапіна, однією з причин небажання добровольців переходити в структури Збройних сил або Національної гвардії, були умови контракту. Багато хто з добровольців не хотів підписувати контракт на рік. Але після внесення змін до закону, можливо, ситуація зміниться. В даний час, мінімальний термін контракту становить шість місяців. Існує також ймовірність, що добровольчі підрозділи увійдуть до складу батальйонів територіальної оборони за місцем нинішньої дислокації.
Ще однією причиною є різниця в позиціях щодо того, яке місце повинні займати добробати в структурі військових частин. Так лідер добровольчого батальйону ОУН Микола Коханівський стверджує, що його підрозділ був готовий до легалізації в структурі ЗСУ, проте керівництво Міністерства оборони не погоджується на їх умови.
"Ми готові, але тільки своїм батальйоном, хоча б окремої ротою, а нас постійно намагаються розчинити в інших підрозділах. Якщо новий міністр оборони нам запропонує створити свій підрозділ, з нашим складом та командуванням, ми погодимося. Правда, віриться в це насилу" , - говорить Коханівський.
Прагнення військового командування "розчинити" добробати в складі офіційних підрозділів також знаходить своє пояснення. Зокрема, Віктор Шидлюх стверджує, що добровольчі батальйони не завжди відрізнялися військовою дисципліною. "Тут все неоднозначно. Були випадки, коли вони героїчно, до останнього бійця, виконували поставлене завдання. Але доводилося чути, що підрозділ покинув лінію, яку їм доручили зайняти та охороняти. Вони самі хотіли вибирати своє командування, самі хотіли вирішувати, що їм робити", - розповідає Шидлюх.
