Другий етап медичної реформи в Україні має розпочатися менш ніж за місяць, але система охорони здоров'я країни знаходиться в глибокій кризі. "Апостроф" розбирався, з якими проблемами до часу "Ч" підходить Міністерство охорони здоров'я.
Прем'єр-міністр Олексій Гончарук, який в терміновому порядку скликав 2 березня брифінг на тлі наполегливих чуток про його майбутню відставку, заявив, що другий етап медичної реформи, старт якої запланований на 1 квітня, розпочнеться вчасно. "Найголовніше для українців - з'явиться безкоштовна медицина по окремих послугах, які включені в гарантований пакет", - заявив він.
Так це, чи ні, ми побачимо менше, ніж через місяць. Поки ж МОЗ стрясають скандали, як, втім, і весь уряд. Зокрема, відомство продемонструвало повну неготовність до протидії смертельному коронавірусу, який наближається до нашої країни.
Але, навіть якщо б не було загрози поширення епідемії цього небезпечного захворювання, очевидно, що керівництво Міністерства охорони здоров'я на чолі з Зоряною Скалецькою не справляється з завданнями, покладеними на відомство. У цьому МОЗ активно "допомагає" Міністерство фінансів Оксани Маркарової. І, якщо стосовно першої рішення, схоже, вже прийнято - є велика ймовірність того, що Скалецьку відправлять у відставку на позачерговому засіданні Верховної Ради 4 березня, то питання про звільнення Маркарової поки що не виникало.
Гарантії є, грошей немає
Ситуація в системі охорони здоров'я, м'яко кажучи, непроста.
Почнемо з того, що уряд і МОЗ заклали видатки на виконання програми державних гарантій медичного обслуговування населення в кілька разів менші, ніж це передбачено законом. Закон про державні гарантії медобслуговування населення чітко говорить, що такі витрати повинні бути на рівні не менше 5% від ВВП на відповідний рік. При цьому витрати на програму медичних гарантій належать до захищених статей держбюджету, тобто є обов'язковими для виконання.
ВВП України в 2020 році повинен скласти близько 4,5 трильйона гривень, відповідно, на держгарантії медичного обслуговування населення необхідно спрямувати не менше 225 мільярдів гривень (5% ВВП). Але по факту виділено всього 72 мільярди гривень, тобто на 153 мільярди гривень або в три рази менше, ніж це передбачено законом.
Недофінансування системи охорони здоров'я можна простежити на витратах, передбачених для лікування окремих захворювань. Так, цільові витрати на лікування хворих на цукровий та нецукровий діабет в першому кварталі 2020 року передбачені в розмірі 210 мільйонів гривень, при тому, що в 2019 році на ці ж заходи було спрямовано 841 мільйон гривень, тобто в чотири рази більше.
Акція, присвячена Всесвітньому дню боротьби з цукровим діабетом, Київ
Така ж ситуація і з лікуванням хворих на хронічну ниркову недостатність методом гемодіалізу - в першому кварталі 2020 року на це передбачалось 274 мільйони гривень, хоча в 2019 році було майже 1,1 мільярд гривень, тобто, знову в чотири рази менше ніж торік.
Ще одне небезпечне захворювання - ВІЛ-інфекція. Цільові витрати на виплату щомісячної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям складуть 2,8 мільйона гривень, при тому, що в 2019 році було передбачено 11,3 мільйона гривень (це зовсім не смішно, але знову в чотири рази менше).
Важливо відзначити, що постановою уряду від 5 лютого 2020 року (№65) внесено зміни до постанови від 27 листопада 2019 року (№1119) "Деякі питання реалізації державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій на 2020 рік". Зокрема, цими змінами передбачається, що відшкодування вартості інсулінів для лікування цукрового діабету та лікарських засобів для лікування нецукрового діабету здійснюватиметься з 1 жовтня по 31 грудня 2020 року. Тобто протягом четвертого кварталу поточного року. Іншими словами, кошти на інсулін та інші ліки для хворих на діабет у другому та третьому кварталах взагалі не передбачені.
Але МОЗ неефективно розпоряджається навіть тими коштами, які, начебто виділяються на певні програми. Наприклад, у відомстві утворилася дебіторська заборгованість за програмою "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру", по якій централізовано купуються ліки, на суму 7,7 мільярда гривень станом на 1 січня 2020 року. При цьому в 2019 році в бюджеті на ці цілі було передбачено 6,5 мільярда гривень. Тобто в медустанови не направляються навіть ті ліки, за які вже заплатили.
З правом на помилку
Окремо слід торкнутися такої теми, як безкоштовна медична допомога, положення про яку закріплено в Конституції.
Те, що в Україні безкоштовна медицина за фактом вже давно не є такою, відомо всім, хто звертався за медичною допомогою в вітчизняні медустанови. Однак з 1 січня 2020 року право на безкоштовну медицину втратили більше 30% українців - 12,7 мільйона громадян. Саме стільки людей не підписали декларації з лікарями, які передбачають надання первинної медичної допомоги хворим.
Право на безкоштовну медицину втратили більше 30% українців
Згідно з роз'ясненням Міністерства охорони здоров'я, лікар не зобов'язаний надавати послуги первинної медичної допомоги людині, яка відмовилася підписувати декларацію. Пов'язано це з тим, що, починаючи з 2020 року, лікарі отримуватимуть гроші тільки за тих пацієнтів, які підписали з ним відповідні декларації.
При цьому пацієнт зможе за власні гроші "купити" у лікаря необхідні медичні послуги. Однак в цьому випадку якість надаваних послуг не гарантується, оскільки вони надаватимуться поза системою державного контролю.
Особливо невтішно це сприймається на тлі наближення епідемії коронавірусу.
Не менш тривожною видається ситуація з фінансуванням медичних установ країни. За даними Національної служби здоров'я України, лише тисяча сімсот шістдесят дев'ять медустанов (з 12 тисяч в цілому по країні) внесли пропозиції щодо укладення договорів на фінансування. При цьому з майже 10 тисяч відповідних заявок на розгляді знаходяться близько 20%. 5111 або 52% всіх пропозицій навіть не розглядаються, а статус ще 2744 пропозицій - "очікує проекту договору". На підставі цієї інформації можна зробити невтішний висновок, що жоден договір на сьогодні не підписаний.
Провали медичної реформи оплачуються життями простих українців. За даними Державної служби статистики, в минулому році зафіксована 581 тисяча смертей. Більш ніж півмільйона. Можна тільки здогадуватися, скільки людей померли внаслідок дій (або часто бездіяльності) лікарів. І, на жаль, останні тенденції вказують на те, що їх буде ще більше.
