Культура може стати одним з містків для діалогу, миру і порозуміння між українцями на заході і сході країни, але для цього треба мати відповідні майданчики для її поширення. Про це розповіла народна артистка Україна НАТАЛЯ СУМСЬКА у спецефірі Апостроф Live "Єдина Україна", присвяченому міжнародному дню миру, за сприяння програми розвитку ООН в Україні.
- Ви погоджуєтеся з тезою, що культурні діячі не мають бути відірвані від реальності, зокрема, української?
- Абсолютно. Це має бути законом для людей публічних, для людей мистецтва. Принаймні, слід брати приклад із пасіонаріїв, якими вони себе позиціонують.
На жаль, таких прикладів небагато і зараз у нас превалює тотальне шоу. Театральне і кіномистецтво трошки елітарним виглядає. Шоу нав’язуються усіма телеканалами якомога більше, і люди, на жаль орієнтуються на це.
Тих, хто обирає сам, в якій площині мистецтва йому знаходитися, як збагатити свою душу - не так мало. Хіба зараз, коли наша глядацька зала поділена на троє. Через двоє мають сидіти люди (через карантин, – "Апостроф"). Вірю, що це колись закінчиться, і ми повернемося до звичних нам аншлагів у залах, до тих вистав, які, власне, збурюють почуття в людині, які провокують до того та дають розуміння, на що налаштовувати свій мозок, де правди шукати.
Є такі вистави. Одна з них – це "Коріолан" того ж таки славнозвісного Шекспіра, яка залишає великий відгук в глядацьких серцях. Ми мали зараз їхати Україною, бути за кордоном з цією виставою. У ній є багато відповідей на питання, які зараз постають перед нами. Про вселенську зраду, і чим вона обертається для суспільства, коли людина обирає зрадницький шлях по відношенню до свої батьківщини, держави, рідних. У нас дивним чином ця вистава раніше не мала такого відгуку і успіху. Тут просто збіглася ситуація в Україні із тим сюжетом, який є у Шекспіра.
- Як ви вважаєте, діячі культури можуть глобально вплинути на думки українців? На жаль, не у всіх українців є одностайна думка щодо того, що відбувається в державі: на сході і в Криму.
- Їх, на жаль, не пускають в ефір. У людей є своя думка, я впевнена у цьому. Ми не маємо змоги їх бачити, немає такої публічності. Хіба пошуки з-поміж шоу, гумору, веселощів, які є в інтернеті. Тільки людська свідомість може спонукати до того, що людина зможе собі віднайти той сюжет, який їй потрібен: ті слова, промови про позицію людську. Не даремно ж кажуть, що війна має бути з телебаченням, яке пропагує, нав’язує, зомбує. Тут відповідь на це питання.
- Ми шукаємо діалог для миру, діалог порозуміння між сходом, заходом, центром, півднем, північчю. Культура може стати одним з таких містків для діалогу, для миру, для порозуміння?
- Вона могла би нею стати, якби ми мали той майданчик, з якого ми могли би промовляти. Візити, гастролі, своє представлення. Знову ж таки, це телебачення: можливості фінансові, від кого це залежить. Сам театр не подолає таких фінансових труднощів і не має можливості перенестися туди і показати їм все засобом театральної вистави. Люди би в такий спосіб були залучені до тої високості.
Це є тут, але воно є в центрі, десь на заході. А на сході, на жаль, не пускають, не підтримують, не дають. Звісно, треба прориватися. Є поодинокі явища, коли люди туди їздять з концертами, але, мені здається, це не лише той мистецький рівень, який би мав бути там показаний. Тому, в який спосіб робити культуру містком для діалогу – давайте будемо разом вишукувати ці можливості.
