14 місяців - саме стільки часу заблокований процес обміну полоненими між Україною та адміністраціями окупованих територій на Донбасі. Попереднє звільнення заручників було ще в квітні минулого року: тоді на підконтрольну територію України повернулося 20 людей. Але з тих пір процес обміну завмер. А між тим, в тюрмах ОРДЛО і Росії знаходяться сотні українських в'язнів. Чому обміну немає вже більше року і що має статися, щоб бойовики і РФ звільнили заручників - з'ясовував "Апостроф".
Технічні відмовки
За останніми даними, озвученими радником глави Офісу президента Олексієм Арестовичем, зараз в тюрмах так званої ДНР знаходиться 214 українських заручників, ще 75 осіб в тюрмах фейкової ЛНР і 138 осіб в ув'язненні в самій Російській Федерації, в зокрема і в анексованому Криму. Тобто всього 427 заручників. При цьому, кількість полонених збільшується. Так, станом на кінець грудня 2020 року, за даними омбудсмена Людмили Денісової, на окупованому Донбасі був 251 заручник, а зараз вже 289.
Але насправді заручників більше. Просто 427 людей - це точно встановлені особи, за якими в українських спецслужб є точна інформація: де і в яких умовах вони утримуються.
Але чому ж з квітня минулого року не відбулося жодного обміну? Якщо подивитися на ситуацію з формальної точки зору, то існують певні технічні проблеми обміну. Наприклад, неможливість узгодити списки полонених.
Ще в листопаді минулого року українська сторона передала бойовикам свої списки на обмін і тільки в травні 2021 року отримала від окупантів їх списки. В ході роботи над списками, отриманими від бойовиків, з'ясувалося, що безліч осіб у них - фейкові. Але звичайно ж, окупаційні "адміністрації" з цим не згодні. Більш того, бойовики не погоджуються і на простий обмін. Одна з головних умов, висунутих окупантами, полягає в тому, щоб люди, яких віддає Україна на непідконтрольні території, пройшли процесуальну очистку. Тобто щоб усі кримінальні справи проти них були закриті.
Формально ці причини і є перепоною для нових обмінів і домовленостей. Однак за словами глави української делегації в тристоронній контактній групі Леоніда Кравчука, у Росії просто немає бажання проводити нові обміни. А тому, технічні труднощі - це лише відмовки, що використовуються для того, щоб процес і далі був заблокований.
Гачок для України
Чому Росія не має такого бажання?
"Тому що питання полонених - це один з гачків, як вони вважають, для того, щоб кожен раз спонукати Україну до якихось інших поступок. Мовляв, ви не зможете вирішити це питання без вирішення політичних питань, проведення виборів, - пояснює "Апострофу" Леонід Кравчук. - вони знають, як президент Зеленський тримає на особистому контролі питання обміну полоненими, тому вони думають, що, якщо ми погодимося на якісь стратегічні поступки, наприклад, спочатку проведемо вибори, а потім вирішимо питання безпеки, тоді і всі інші питання вирішимо".
Однак "вирішувати питання" Росія пропонує не в Нормандському форматі, і навіть не в ході переговорів президентів або хоча б глав МЗС, а в прямому діалозі України з бойовиками.
Росія пропонує вирішувати всі питання безпосередньо з бойовиками
"Проблема одна - Росія торгує головами. Вона прив'язує всі процеси в гуманітарній сфері, економічній, політичній та безпековій сферах до прямого визнання Україною так званих ЛНР і ДНР. І поки ми не визнаємо, вони не рухаються і використовують як заручників наших осіб, утримуваних на тій стороні. Вони наполягають на прямих переговорах і фактичному визнанні Україною окупаційних адміністрацій, а Росія нібито посередник у конфлікті", - пояснює "Апострофу" Олексій Арестович.
Але ті чи інші переговори з бойовиками все ж ведуться в рамках ТКГ, хоч і не прямо.
"Але якщо існує генеральна мета, встановлена Кремлем, то що може змінити тристороння контактна група або переговори в ній? - додає Арестович. - Якщо Кремль поставить одну задачу, а вони візьмуть і раптом домовляться в рамках тристоронньої контактної групи, так їм голови відірвуть за таку домовленість. Тому вони і використовують різні технічні відмовки і не рухаються. Поки навіть колективна позиція Заходу: НАТО, ЄС не може зрушити Путіна з займаних позицій і розраховувати, що ми зможемо зробити це в ТКГ, було б наївно".
Байден допоможе?
У такому випадку, чи існує перспектива, що російська позиція зміниться: переговори по полоненим не будуть прив'язуватися до політичних питань і процес деблокується? Можливо каталізатором успішних переговорів по полоненим могла б стати позиція президента США Джозефа Байдена.
"Байден не раз заявляв, що США поважають територіальну цілісність і суверенітет України, і Росія повинна дотримуватися норм міжнародного права, вивести свої війська і найманців з території не тільки Донбасу, але і Криму. Я думаю, це питання буде ще раз сформульоване і поставлене для виконання. Правда, якщо Путін погодиться, що це потрібно виконувати, це ще не означає, що завтра все зміниться - але стратегія питання може змінитися", - зазначає Кравчук.
Втім, на думку аналітика Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевича, зустріч Путін-Байден, яка відбулась 16 червня, ніяк не реанімує процес обміну.
"З точки зору здорового глузду, думаєте Байден пам'ятає, що понад рік заблоковане питання обміну полоненими між Україною і, так званими, Л/ДНР? Звичайно ж, ні", - говорить "Апострофу" Тишкевич.
Тому якщо надії на "Байдена животворящого" немає, то чи можливо в принципі вплинути на позицію РФ?
Надії на Байдена немає
"Росія підняла ставки, заблокувавши процес, і очікує, що Україна піде на поступки в реалізації саме російського тлумачення плану мирного врегулювання. Відповідно, або Україна теж повинна піднімати ставки, або йти на умови Росії. Є і третій варіант: Україна сама починає міняти конфігурацію переговорів, зокрема втягуючи нові сили. Що ми бачимо зараз. Україна ставки не піднімає, на умови Росії поки, слава Богу не йде, з приводу зміни конфігурації, то жодних нових пропозицій ми особливо й не чули", - додає Тишкевич.
Як саме Україна могла б "підняти ставки"?
"У нас все ще існує досить великий товарообіг з РФ. Якщо говорити про військову сферу - відповідь України на російські маневри в Чорному морі. Нарешті, нехай це і цинічно, можна намагатися оголошувати в розшук російських політиків і громадських діячів, які близькі до ЛНР, ДНР і намагатися їх отримати через міжнародні організації, як тільки вони покинуть територію Росії. Так, це торгівля головами і росіянам це не сподобається", - резюмував Тишкевич.
Особисті заручники Путіна
Дещо по-іншому виглядає ситуація зі звільненням українських політв'язнів. Їх утримують в неволі не бойовики, а вже офіційна російська влада. Відповідно, перевести стрілки в такій ситуації формально Путін не може. Але і тут немає прогресу. Чому? На думку експертів, цьому є дві причини.
По-перше, велика частина політв'язнів - це кримські татари, які були незаконно засуджені російською владою. Звільнити їх, значить побічно визнати незаконність вироків, а значить і незаконність дій влади на півострові, а, отже, і анексії Криму.
"Це ключовий момент і категоричне питання для Росії, - пояснює "Апострофу" колишній політв'язень, засновник платформи "Звільнення в'язнів" Ахтем Чийгоз. - Путін за жодних обставин не хоче віддавати незаконно засуджених, бо в основі цього лежить питання визнання окупації".
Але нам то що, адже Україна має зробити свою справу. І тут якраз спрацьовує другий фактор і повернення до питання про "підняття ставок".
"Загальна ситуація з тиском української влади на Росію змінилася. Тиск на Росію пом'якшав. Наприклад, можна згадати, як російська делегація повернулася в ПАРЄ при повному потуранні нової владної команди і нового президента України. Як аргумент звучало, що нічого не могли зробити, і це було вже вирішене питання. Все це говорить про неспроможність влади", - резюмував Чийгоз.
