Навчальний рік 2020-2021 закінчився, і після пари місяців освітнього тайм-ауту українські учні знову повернуться за парти вже в новому навчальному році. Така рокіровка - традиційна пора шкільних поборів "на потреби класу". За власні гроші батьки школярів купують практично все: від штор і мила в туалети до телевізорів, проекторів і іншої дорогої техніки. І це при тому, що комунальні навчальні заклади вже фінансуються з наших податків. Виходить, що за навчання дитини батькам доводиться платити двічі. Як уникнути необгрунтованих витрат і змусити працювати місцеву владу, розбирався "Апостроф".
Скинутися на зарплати
Згідно зі статтею 4 закону України "Про освіту", держава "гарантує всім громадянам України право на безкоштовне отримання повної загальної середньої освіти у відповідність до стандартів освіти".
Більш того, в 53 статті Конституції України держава гарантує безкоштовне отримання взагалі всіх форм освіти (дошкільної, шкільної, професійно-технічної, вищої) в державних і комунальних закладах освіти.
Але як відомо, нічого абсолютно безкоштовного не буває. І якщо в законах написано, що якусь послугу держава надає на безоплатній основі, це означає, що гроші на реалізацію послуги йдуть з бюджету. Ще в далекому 2004 році Конституційний Суд роз'яснив право українців на безкоштовну освіту. "Безоплатність отримання громадянами освіти забезпечується фінансуванням навчальних закладів за рахунок державних і місцевих бюджетних асигнувань", - значиться в тексті рішення КС.
Водночас КС пояснив, що бюджетне фінансування "не виключає можливості фінансування сфери освіти за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів".
Саме цими "позабюджетними механізмами" і користуються фінансисти від освіти.
Поборами на ремонти, штори, телевізори, підручники, навчальні матеріали вже нікого не здивувати. В одному з дитячих садків Софіївської Борщагівки (село під Києвом), пішли далі - там збирають гроші на зарплати вихователям.
"Минулого року, якраз під місцеві вибори, сільський голова урочисто відкрив державний дитячий сад. Ну як відкрив... Просто викупив за бюджетні гроші у одного з забудовників вже існуючу будівлю садочка. Ну бог з ним, цей садок сотні сімей чекали як манни небесної, адже на все село був один єдиний державний сад, та й то переповнений, а цінник в приватних садах стартував від 10 тисяч гривень на місяць. Мало хто може собі це дозволити, - розповідає "Апострофу" мешканка села Марина. - Але вибори пройшли, і виявилося, що працювати в новій будівлі садка просто нікому. Місцева влада запропонувала вихователям зарплату від 5 до 7 тисяч гривень. На касі в супермаркеті платять більше, а відповідальності куди менше. Ось батьківський комітет і виступив з ініціативою, щоб ми доплачували вихователям зі своєї кишені. Зараз вирішується питання як юридично провести ці доплати, щоб це не виглядало як хабарництво. І це вже не кажучи про те, що в цьому садку ми скидалися на навчальні матеріали, побутову хімію та інші дрібниці. По-моєму, платити зарплати вихователям зі своєї кишені в комунальному садку це вже якась дикість".
Похід на місцеву владу
Як же змусити місцеву владу якісно виконувати свою роботу, щоб батьки не оплачували навчання своїх дітей в комунальних садках і школах?
"Потрібно написати заяву директору школи з проханням повідомити: які запити на матеріально-технічне забезпечення закладів освіти були спрямовані засновнику цієї установи освіти і які були відповіді на ці запити, чи задоволені вони? - пояснює "Апострофу" освітній омбудсмен Сергій Горбачов. - Ідея в тому, щоб батьки постійно контролювали: чи звертається директор школи із запитами до засновника. Якщо не звертається, то потрібно писати заяви засновнику: які запити надходили і чи знає засновник про потреби установи освіти, а якщо не знає, то батьки можуть про це повідомити. це мінімум, який можна зробити ".
Це не означає, що батькам потрібно "наїжджати" на директора. Навпаки, за словами юриста Романа Бондаренка, батьки повинні об'єднатися з адміністрацією навчального закладу.
"Краще не звинувачувати один одного, а об'єднуватися і звертатися до органів місцевої влади щодо фінансування. Перед цим необхідно провести інвентаризацію, скласти дефектні акти, наприклад, по школі, і визначити що необхідно. Акти можуть складатися за участю батьків, адміністрації школи, органу, якому підпорядковується установа освіти, - каже "Апострофу" Бондаренко. - Після складання актів директор формує бюджетний запит і подає його в управління освіти, якій він підпорядковується, а вже управління освіти складає кошторис. Якщо регулярно з року в рік займатися цією роботою, то можна домогтися проведення поточних ремонтів і не буде необхідності звертатися за внесками до батьків".
Але ж буває і так, коли адміністрація школи і сама не проти "збити" грошей з батьків. Куди простіше оголосити збір коштів в батьківському чаті, ніж займатися тяганиною з актами, заявами, бюджетними запитами. Що робити в такому випадку?
"Спочатку батьки повинні написати заяву директору про те, що в його закладі освіти відбувається примусовий збір коштів. Просимо видати указ про заборону внесків. Якщо директор не реагує і не видає такий указ, потрібно звертатися із заявою в управління освіти. У заяві потрібно вказати, що директор не реагує на звернення. Але якщо і в управлінні освіти нічого не роблять, то потрібно написати заяву в поліцію про вимагання коштів", - додає Бондаренко.
Грошей немає?
Утім, є в цій юридичній поході на місцеву владу один нюанс: часто батьки і самі не проти здавати гроші на штори, меблі, телевізори, адже від влади можна почути стару добру пісню під назвою "грошей немає".
Насправді, це не зовсім так. Наприклад, за даними Мінфіну, за станом на початок 2021 року на рахунках місцевих бюджетів накопичилося 5,3 мільярда гривень невикористаної освітньої субвенції. Це гроші, які виділяються державою на місця для закупівлі шкільних автобусів, меблів, навчальних матеріалів, ремонтів і зарплат педагогам. Тобто, гроші все ж є, просто місцева влада не поспішає їх освоювати. Чому? Дивимося вище: взяти гроші у батьків куди простіше.
"Таким чином стимулюється бездіяльність органів місцевої влади, які з року в рік повертають до бюджету кошти невикористаної освітньої субвенції", - резюмував Бондаренко.
Відповідно, є сенс домагатися адекватного фінансування шкіл та садочків місцевою владою.
Не дивися в наш телевізор
Але що ж робити, якщо боротися за фінансову справедливість готові всього двоє-троє батьків з усього класу або групи, в той час, як більшість згодна платити? Звичайно, змусити принципових батьків скидатися ніхто не може, але тут з'являється серйозний ризик буллінгу, адже в відремонтованому класі будуть знаходитися всі учні: ті, чиї батьки платили, і ті, хто платити відмовився. Неважко здогадатися, з якими проблемами в школі можуть зіткнутися діти, чиї батьки платити відмовилися.
Протистояти цькуванню краще за все в правовому полі.
"Тут потрібно розуміти ситуацію: якщо це здирництво з одних батьків іншими батьками, то це відносини між дорослими людьми і є відповідна стаття кримінального кодексу 189 "Вимагання". Якщо ця ситуація відбивається на дітях, та ще й систематично, то це вже стаття 173- 4 КУпАП "Буллінг", - пояснює Сергій Горбачов.
І, насправді, законодавець непогано попрацював над покаранням за буллінг: дорослі булери ризикують отримати від 850 до 3400 гривень штрафу або 60 годин громадських робіт, а директор школи, якщо приховає від поліції факт цькування, може отримати місяць виправних робіт з відрахуванням відсотка від заробітку. Потрібно лише одне - заявити про буллінг в поліцію. А це вже може бути проблемою.
"Часто можна почути: нам важко це робити, ми боїмося, ми не хочемо сваритися з директором школи. Але є законні права, і їх потрібно відстоювати. А якщо боятися, то вихід один - мовчки терпіти. Якщо ми говоримо про захист прав, значить хтось на них зазіхає і потрібно захищатися", - резюмував Сергій Горбачов.
