Аналізуючи події, які відбулися протягом останніх 30 років, експерти звертають увагу на те, що через відсутність в України повноцінної стратегії, ми не можемо говорити про впевненість у майбутньому, обрати єдиний більш-менш стабільний сценарій розбудови нашої держави. У зв'язку з цим "Апостроф" вирішив поговорити з відомими громадськими та політичними діячами про те, яким має бути шлях успішної України, і що для цього треба зробити нашій владі.
The Long and Winding Road
Україна від самого початку була більш незалежною, ніж будь-яка із колишніх радянських республік, каже Ігор Юхновський, відомий вчений, академік НАН Україн, колишній перший віце-прем'єр-міністр і народний депутат багатьох скликань. Утім, виклики перед нашою державою стояли настільки великі, що саме збереження незалежності протягом трьох десятиліть – найдовший період за весь час існування країни - є найбільшим досягненням України.
З огляду на серйозні проблеми, шлях України протягом перших 30 років був надзвичайно звивистий, як у пісні Beatles "The Long and Winding Road", – каже український письменник Юрій Андрухович.
"Україна увійшла у незалежність як дуже складний взаємно суперечливий організм. В першу чергу, це людська проблема, пов’язана з регіоном, з особливостями регіональної культури. Абсолютна більшість проголосувала за незалежність, але внутрішня суперечність була відчутна уже під час виборів першого президента", - пояснює він.
Експерти сходяться на думці, що Україна має йти шляхом європейської інтеграції і він стає все більше безальтернативним – в першу чергу у зв’язку з російською агресією.
"Я не вірю в існування якогось третього шляху, бо вважаю, що третій шлях веде у третій світ", - каже історик, почесний професор Києво-Могилянської академії Ярослав Грицак.
Разом з тим, Президент центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло вважає, Україна поки робить нерішучі кроки у формуванні свого шляху.
"Можливість і бажання формувати шлях в України є, але визначеного шляху фактично немає. Шлях з’явиться, коли ми самі сформуємо спроможність слідувати йому. Для цього потрібна консолідація прагнень й інтересів більшості людей", - каже він.
Найбільші перемоги
Однією з найбільших перемог України є збереження демократичного строю.
"У нас нема а ні Путіна, а ні Лукашенка, які 20 років стоять при владі. Є механізм регулярної зміни влади", - відзначає Грицак.
Крім того, український народ деякою мірою вирівнює настрої політиків при владі.
"Якими б не були лідери України, опинившись при владі, вони стають більш україноцентричними", - говорить очільник Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Елла Лібанова.
Найбільшою ж перемогою, вважає Жаліло, стало те, що Україна змогла протистояти агресії Росії - величезній державі з шаленими ресурсами. Це перемога не тільки над зовнішнім супротивником, а й над собою. Фактично війна на Донбасі - це яскравий прояв змоги консолідуватися під впливом такого ризику.
"Все, що вигадує Росія – це спеціально для нас, навіть СНД. Інші пост-радянські республіки Росії загалом по барабану, вона і так їх контролює. Щойно ми вириваємося з-під московського проекту, він сам по собі помирає. Успіхів досягнемо, якщо українська мотивованість іти від Росії геть буде переважати її мотивованість утримувати нас", - говорить Андрухович.
Також, незважаючи на військові ризики для економіки, Україна перемогла в тому, що змогла переорієнтуватися на зовнішні ринки, на ринки країн ЄС, каже Жаліло. "Навіть в умовах коронакризи обсяг експорту досі зростає, хоча значною мірою це товари із невисоким рівнем доданої вартості", - зазначає він.
Найбільші провали
Незважаючи на певні досягнення, є чимало проблем, які вирішити не вдалося.
"Одержавши незалежність, Україна не зуміла створити конструктивну націю. Тому фактично ми маємо величезний натовп населення, який має посвідчення вищої освіти, але який зовсім не дисциплінований і – що найгірше – не фаховий. Їх освіта є лише формальною, а таку, яка дає можливість щось виробляти чи продавати, отримують дуже мало людей. З країни виїжджають на заробітки, і країна зовсім деформується", - вважає Ігор Юхновський.
В Україні також не вдалося сформувати інклюзивну економіку. Інклюзивність економіки полягає в тому, що вона залучає якомога більше людей і якомога більше учасників виграє від цього, говорить Жаліло.
"В Україні не створено справедливості – а це є однією історичних функцій держави", - також відзначає Юхновський. Він також вважає, що треба було зберегти елементи планової економіки, як це було запроваджено у Австрії.
З ним не згодна Лібанова. Вона вважає, що навпаки - одна з головних негативних тенденцій – це те, що суспільство не подолало патерналістські настрої, не навчилося жити за умовами ринку, а влада не хоче створювати вільні ринки. І саме це сприяло формуванню олігархічної системи.
"Україна була годувальницею всього СРСР. Але ніхто не був готовий до того, що держава не буде забезпечувати життя людей, а що треба розвивати конкурентний вільний ринок, і ні розумів, як це треба робити", - каже Лібанова.
"Одною із найбільш радикальних змін стало б створення незалежної судової системи, яка відрізає олігархів від влади. Українська судова система лишається радянською, де є більше преференцій для прокурорів, ніж для адвокатів, що створює величезні можливості для корупції, і немає секрету, що судді у нас – один із найбагатших прошарків суспільства. Але зараз Україна входить в простір, де це не толерується", - вважає Грицак.
Україна через 30 років
"Апостроф" також запитав у експертів, як вони бачать майбутнє України через наступні 30 років. На думку Елли Лібанової, все залежатиме від двох основних факторів - від того, як триватиме війна на Донбасі, а також від того, як влада буде готова до співпраці із інститутами громадського суспільства.
"Західний вектор стає домінуючим у свідомості людей – останні соцопитування показують, що вступ до НАТО підтримують близько 54% українців. Тобто ми все більше схиляємося до західних цінностей. Але це не стало очевидним для абсолютної більшості. Тим не менше, шлях від "русского міра" уже визначений, навряд буде різкий розворот в його бік", - припускає вона.
Грицак вважає, що і через 30 років Україна лишиться повною протиріч - в тому числі і з суперечливим статусом російської мови, різницею між Сходом і Заходом, дискусіями про Бандеру та різні історичні події.
"Тільки незріла нація може бути монолітною. Немає у світі більш розколотої нації, як американці. В регіональності немає проблеми. Проблема в тому, що самі створюємо собі із цього певний комплекс", - підбадьорює Андрухович і закликає "вирівнювати" націю через спільний інформаційний простір, більш впорядковане застосування єдиної державної мови тощо.
"Якщо влада зможе подолати "хапальні інстинкти" і схильність до корупції і почне вибудовувати нормальний ринок, перестане турбуватися про свої рейтинги, тоді суспільство почне розуміти, що воно повинне уміти саме годувати себе. В іншому разі популізм буде ще більш зростати, доведеться постійно домовлятися з олігархами", - каже Лібанова.
Читайте також - Тридцять років по тому: якою буде економіка України в 2051 році
Юхновський хотів би, аби Україна була "фаховою державою". Аби у ній були "школи фаху" - наукові, художні "освітні хаби", куди іноземцям цікаво приїхати і повчитися.
"Відкриття у високому мистецтві чи високій науці досягаються шляхом неймовірним зусиль, але ці зусилля складаються зі "школи". "Школою" я називаю такі осередки осягнення певної мети. Україна природньо має неймовірний потенціал для розвитку. І я вважаю, що ми можемо його усвідомити і використати", - каже він.
"Країна повинна розвиватися не під величезними парасолями олігархів, а на розгалуженому корінні локальних ресурсів", - говорить Жаліло. Один із ключових факторів є всебічний розвиток підприємництва. Друге – це створення можливостей для гідної праці. Третє - реалізація місцевих потенціалів розвитку в процесі децентралізації, оскільки це дасть можливість підняти локальний потенціал. Четверте - входження у співпрацю з глобальними фінансовими і торгівельними організаціями.
Разом з тим, як вважає Грицак, Україна може стати вирішенням глобальної кризи, яку зараз переживає Захід. Саме розширення меж на схід може допомогти вийти з кризи старій Європі, каже історик. За його словами, до ЄС у відносно недалекому майбутньому, попри серйозні конфлікти та розбіжності, цілком можуть увійти не лише Україна чи навіть Білорусь, але й Туреччина і Ізраїль.
Україна буде поступово занурюватися в загальноєвропейський порядок дня, а це означає актуальність кліматичної політики, ЛГБТ, біженці, вважає Юрій Андрухович, але до цього українське суспільство на сьогодні не готове.
"У зв’язку з цим слід чекати багатьох потрясінь, бо у нас дуже багато пост-радянської агресивності. До того ж, сьогодні українська ідентичність розмита між пострадянським, радянсько-російським, "скрєпним", патріотичним, космополітичним. Наразі немає єдиної цілісності", - говорить письменник.
Утім, у разі консолідації українців все може змінитися.
"Я хочу бачити Україну нормальною і скучною державою. Настільки, наскільки є скучним життя у Швейцарії чи Нідерландах. Щоб нинішня молодь розповідала про своє цікаве життя своїм внукам, а внуки дивувалися і навіть заздрили", - підсумовує Грицак.
