У разі серйозних економічних проблем існує світова практика часткової реструктуризації соціальних зобов'язань з боку держави. У такому випадку мова йде, зокрема, про зміни принципів на значення соціальної допомоги та гуманітарних послуг, які раніше надавалися на пільгових умовах. Проте в Україні соціальна сфера майже повністю приватизована та комерціалізована. Чим це загрожує та до чого може призвести "соціальний дефолт" в Україні, "Апострофу" розповіла експерт соціальних і гендерних програм Ольга Пищуліна.
"Українці повинні вже сьогодні самі дбати про свою старість і збирати гроші, не розраховуючи на пенсію від держави". Про це в ефірі телеканалу "Україна 24" заявив екс-міністр економіки, радник керівника Офісу Президента Тимофій Милованов. Що означатимуть такі заяви державного чиновника?
"Економічні радники" пропонують перенесення відповідальності за власне пенсійне забезпечення з держави на окремого громадянина. І це при тому, що модернізація самого пенсійного законодавства, навпаки, відображає стратегію посилення державного регулювання в пенсійній сфері. Нове законодавство повертає правове регулювання до колишньої радянської системи виплати пенсій, лише з іншою назвою, коли розмір пенсії повністю залежав від держави, зі знайомими деталями у вигляді концепції безперервності трудового (страхового) стажу, постійної зайнятості як самоцілі. З тією різницею, що радянська система гарантувала пенсії усім, а сучасна – лише половині громадян країни.
Зрозуміло, що такими кроками держава прагне скоротити обсяг своїх соціальних зобов'язань та фінансування соціально-економічних програм. У такому випадку відмова від повного або часткового фінансування своїх соціальних зобов'язань, що гарантовані Конституцією, гарантом якої є, до речі, Президент країни, може бути названа "соціальним дефолтом".
Такі заяви чиновників, які останнім часом стали регулярними, викликають гостро негативну реакцію з боку населення і завдають серйозної шкоди іміджу влади, призводять до зниження рівня довіри до її інститутів. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань, своєю чергою, може стимулювати громадян до відмови від виконання своїх зобов’язань по відношенню до держави, зокрема, в частині сплати податків.
На "соціальний дефолт" держави йдуть лише у крайніх випадках. Набагато частіше вдаються до часткової реструктуризації соціальних зобов'язань, зміни принципів призначення соціальних допомог, категорій одержувачів, стимулювання створення нових ринків у сферах освіти, охорони здоров'я, транспорту та інших послуг, які раніше надавалися переважно державою. Проте, як ми бачимо, усі ці кроки вже зроблені, соціальна сфера майже повністю приватизована та комерціалізована. І лишилося не так багато послуг, які держава надавала б не на комерційній основі.
Але будь-якому фаховому економісту відомо, що негативний економічний ефект від скорочення будь-яких соціальних прав та, відповідно, соціальних витрат, є цілком очевидним. Оскільки скорочення фінансових зобов'язань держави веде до істотного зростання числа людей, які претендують на обов'язкові фінансові виплати через зниження рівня їх доходів, що посилює стагнацію споживчого ринку і погіршує підприємницький клімат.
Окрім того, прямим наслідком зменшення соціальних зобов'язань держави є зростання і без того надлишкової соціальної нерівності, різка поляризація доходів різних соціальних груп. Дослідження переконливо свідчать, що якщо нерівність зростає вище критично допустимого рівня, то навіть зростання економіки призводить до істотного збільшення доходів тільки багатих і до зубожіння решти населення. З 2010 р. показники нерівності включаються в формулу розрахунку індексу людського потенціалу ООН. Тим самим визнається, що глибокі надлишкові нерівності викликають негативні соціальні та економічні наслідки нітрохи не менші, ніж низький рівень особистого доходу.
Як показало дослідження Міжнародного валютного фонду, що проводилось упродовж чотирьох років у 150 країнах, підйом економіки відбувається, коли зростають доходи найбіднішої частини населення. Збільшення на 1% доходів 20% найбільш заможного населення веде до скорочення ВВП на 0,1%. А коли на 1% зростають доходи 20% найменш заможних, ВВП збільшується на 0,4%.
Проте, основна проблема, яку намагаються вирішити шляхом скорочення соціального фінансування, лежить не в площині нестачі ресурсів, а в механізмах їх перерозподілу. І тут можна згадати і фінансування фантомного "Університету майбутнього", і ще про безліч "ініціатив"…
Сьогодні в країні активно оптимізують, а точніше скорочують всю систему соціальних зобов'язань держави. Такі кроки уряду викликають несприйняття більшості населення, та критику тієї частини експертного співтовариства, яка вважає, що скорочення соціальних видатків держави порушує конституційні права громадян. Зараз, в умовах економічної кризи, військової агресії та пандемії, для кардинальної перебудови соціальної моделі - найменш підходящий час, але, тим не менше, саме зараз здійснюються найбільш радикальні кроки у напрямку тотальної десоціалізації держави.
Як показує економічна практика, ефективні стратегії поведінки держави в умовах економічної кризи будуються на активізації, а не на мінімізації державного регулювання соціальної сфери, виходячи з того, що влада вважає за необхідне і доцільне підтримати платоспроможний попит населення, що позитивно впливає на стан економіки, та врешті-решт, підвищує довіру громадян до власної держави.
