Уряд стурбований проблемами інформаційної безпеки країни і 15 вересня схвалив стратегію щодо захисту держави від інформаційної агресії. Якщо документ пройде горнило узгодження РНБО , то Україна отримає дорожню карту протидії інформаційним викликам. Як будемо захищатися від фейків і ботів, і чи буде надійним український інформаційний щит, розбирався "Апостроф".
Сім цілей
Насправді в Україні вже є діюча "Доктрина інформаційної безпеки", яка була ухвалена ще в 2017 році в каденцію президента Петра Порошенка. Нова "Стратегія інформаційної безпеки" в теорії як раз і повинна замінити доктрину Порошенка.
Отже, які ж виклики для України в інформаційному просторі бачить сьогоднішня влада.
Перш за все, стратегія визначає прямого інформаційного ворога України. Це Росія і "авторитарні уряди і активісти радикальних рухів".
Для захисту вітчизняного інформаційного простору документ виділяє 7 стратегічних цілей:
1. Протидія дезінформації та інформаційним операціям іноземних держав.
Для досягнення цієї мети чиновники пропонують створити систему протидії дезінформації, правда, яку саме - неясно. Крім того, пропонується переглянути відповідальність за поширення дезінформації, обмежити гастролі діячів культури, які публічно підтримують агресію проти України. Ця ж мета передбачає обмеження доступу або видалення з українського сегмента Інтернету інформації, розміщення якої заборонено законом.
2. Розвиток української культури.
З одного боку, тут все очікувано: забезпечення розвитку і функціонування української мови, підтримка вітчизняного кінематографа і книговидавництва, зміцнення зв'язків з українською діаспорою. А з іншого боку, в культурні цілі стратегії закрався пункт "підвищення рівня довіри населення до правоохоронних органів". При чому тут культура - питання риторичне.
3. Підвищення рівня медіаграмотності населення.
Тут все туманно. Чиновники пропонують створювати "сприятливі умови", "стимулювати розвиток" медіаграмотності, але без конкретики.
4. Захист приватного життя, прав журналістів та протидія поширенню незаконного контенту.
Тут все неоднозначно. З одного боку, автори стратегії пропонують вдосконалювати законодавство у сфері захисту журналістів і відповідальності за перешкоджання їхній професійній діяльності, моніторинг дотримання прав і свобод журналістів. З іншого боку, стратегія передбачає удосконалення законів у сфері захисту персональних даних, перш за все, військовослужбовців та "інших складових сил оборони України". До "сил оборони" відносяться, наприклад, співробітники СБУ. Якщо ввести в пошуковику "корупція в СБУ", то можна побачити численні журналістські розслідування про корупцію в службі безпеки. Як співвідноситься професійна діяльність журналістів з курсом на закритість персональних даних "сил оборони" - сказати складно.
5. Інформаційна реінтеграція громадян України, які проживають на окупованих територіях.
Якщо прибрати всю "воду" з цієї мети, то домагатися інформаційної реінтеграції в уряді мають намір шляхом створення якісного українського інформаційного продукту і його аудіо, і відео-трансляції на окуповані території. В інформаційному продукті повинен бути закладений наратив, що деоккупація неминуча і боятися її наслідків не варто.
6. Створення системи стратегічних комунікацій.
Ця мета передбачає створення позитивного іміджу України в світі. Для її досягнення документ пропонує стабільне функціонування системи іномовлення англійською, російською та іншими світовими мовами через супутник, аналог і в кабельних мережах операторів. Також має бути створено радіомовлення на зарубіжні країни.
7. Розвиток інформаційного суспільства.
Для досягнення цієї мети стратегія передбачає вливання грошей в Національну громадську телерадіокомпанію України і розвиток цифрової мережі мовлення НСТУ.
Цікавий момент: стратегія пропонує "визначити механізми роботи підприємств" (ЗМІ, видавництв, друкарень, телерадіоцентрів) "для військових цілей".
Чи буде це працювати
Варто зазначити, що проект стратегії з'явився ще в квітні на сайті Мінкульту. І хоча фінальний текст документа зазнав змін, основні тези в ньому були збережені і саме до них у експертного співтовариства з'явилося багато питань.
По-перше, як йдеться в тексті документа, однією з цілей стратегії є "підтримка інформаційними засобами політичної стабільності". Але, наприклад, зміну складів парламенту в Україні, президентів, можна назвати політичною нестабільністю, а 27-річний термін правління Олександра Лукашенка тягне на міцну "політичну стабільність".
По-друге, щоб стратегія запрацювала, її повинна схвалити РНБО. Але РНБО - координаційний орган з питань нацбезпеки і оборони. Рішення культурних питань (а в стратегії це передбачено), просто не в компетенції РНБО.
Проте, чи буде нова стратегія працювати і чи стане вона "залізним куполом" над українським інформаційним простором?
Щоб відповісти на це питання, перш за все варто розібратися, а чи працювала доктрина інформаційної безпеки, яку ухвалили ще під час президентства Петра Порошенка? Чи був у ній сенс?
"Не сказати, щоб вона прям так сильно впроваджувалася. Були політичні моменти, через які вона не була впроваджена відповідним чином, - каже "Апострофу" юрист українського Інституту масової інформації Алі Сафаров. - Але сенс в цьому документі в будь-якому випадку є, особливо в умовах російської інформаційної агресії потрібно визначитися з пріоритетами: на чому саме потрібно зосередити увагу, тим більше, при обмежених ресурсах".
За словами члена Ради з питань свободи слова при президенті Тетяни Попової, такі рамочні документи все ж необхідні.
"З огляду на фінансування, яке йде на інформаційну сферу, це все маленькі кроки, але все ж вони робляться, - каже "Апострофу" Попова. - Давайте не забувати, що було у нас в березні 2014 року, коли в українських кабельних мережах ще віщали російські канали. І повірте, якби вони продовжили вести мовлення ще пару місяців, у нас би не було ні Одеси, ні Харкова і може навіть частини Миколаївської та Херсонської областей. Росіяни дуже активно працювали і мали в цих регіонах досить непогані показники: близько 20-25% інформаційного контенту було російського. у Донецькій і Луганській області 30-40% інформаційного російського мовлення. А в Криму взагалі 50%. Там українського телебачення було більше, але коли починаєш вивчати конкретно інформаційні програми, то стає зрозумілим, що ми програвали Росії".
Інша справа, що конкретного плану, як саме повинна працювати стратегія, поки немає.
"Стратегія - це напрям, в якому ми йдемо, і щоб розуміти, як йти, потрібен план. Мене здивувало, що з Радою з питань свободи слова цей документ не обговорювали взагалі. Сподіваюся, що хоча б план з радою попередньо обговорять", - резюмувала Попова.
"Плану немає, тому що його прийняття - це вже наступний процедурний крок, - пояснює "Апострофу" заступник головного редактора проекту "Стоп Фейк" Вікторія Романюк. - Тому зараз складно сказати яким чином ця стратегія буде реалізовуватися і чи буде вона для нас ефективна" .
Але навіть якщо уряд видасть ідеальний план реалізації стратегії, без модернізації законодавства стратегія залишиться простим гарним побажанням.
"Стратегічні документи повинні діяти в комплексі з якісним, ефективним законодавством. А ми вже кілька років не можемо визначитися, чи потрібен нам закон про медіа, не кажучи вже про закон про дезінформацію", - резюмувала Романюк.
