Курт Волкер — американський дипломат, постійний представник США в НАТО (2008-2009 роки), спеціальний представник Державного департаменту США з питань України (2017-2019 роки).
В інтерв’ю "Апострофу" він розповів, що очільник Кремля Володимир Путін не готовий до перемир’я через відсутність потрібного тиску з боку США. А президент Дональд Трамп, зі свого боку, розчарований відсутністю прогресу в укладанні мирної угоди, й тисне на Україну, бо вважає її слабшою.
Також Курт Волкер зазначив, що непрофесійність переговорника США Стіва Віткоффа призводить до того, що постійні переговорні цикли закінчуються нічим і використовуються Росією для продовження військових зусиль.
Окрім цього, американський дипломат розповів, що може стати "чорним лебедем" для Росії та чи не де-факто узаконить можливий результат переговорів визнання окупації Росією частини України.
– Наскільки близько ми, за вашою оцінкою, наблизилися до шансу на стійкий мир?
– Я не думаю, що наразі ми близькі до миру. Причина в тому, що Володимир Путін не відчуває достатнього тиску. Він вважає, що може надалі продовжувати війну і все ще досягти своєї цілі – підкорити Україну. Якби ми достатньо сильно тиснули на Росію – і в фінансовому, і у військовому сенсах, то могли б, на мою думку, дійти до моменту, коли він потребуватиме перемир’я. Але він до цього не готовий.
– Гаразд, а як щодо президента Трампа? Коли він балотувався, то обіцяв завершити цю війну буквально за 24 години.
На той час ця обіцянка отримала багато критики. Але, можливо, він щиро вірив, що це можливо – й, імовірно, недооцінив Путіна. Провівши більше року на президентській посаді – чи зрозумів пан Трамп, з чим і з ким він дійсно має справу?
– Щиро кажучи, я не знаю. Ви маєте рацію, що під час президентської кампанії Трамп вважав, що це буде просто. Він думав, що Путін мислить раціонально. І якщо для нього створять гарні умови – мирну угоду, скасування санкцій, повернення до спільного бізнесу, відновлення його репутації серед міжнародної спільноти – Трамп думав, що це буде дуже привабливим для Путіна, і тому завершити війну буде легко.
Звісно ж, Путіна всі ці речі не обходять. Йому цікаве лише підкорення України, відродження Російської імперії, його особиста спадкоємність та роль у російській історії. Ось що мотивує Путіна – а цих речей Трамп ніколи насправді не розумів.
Зараз, я думаю, він просто розчарований – йому здається, що він зробив усе можливе, щоб США, Україна та Європа узгодили позиції і ось має настати мир – але Путін його відкидає.
– Пане Волкер, ви одного разу заявили, що нема причини боятися повернення Трампа до влади. Але в Україні, скажімо так, очікували від Білого дому не такої поведінки. Особливо коли тиск на агресора, схоже, є слабшим, ніж тиск на жертву агресії. Чому так сталося – як ви вважаєте?
– Тут йдеться про кілька речей. Перше – контекст фрази «не бійтеся повернення Трампа» полягав у тому, що він не збирається повністю припинити американську підтримку України. Бо це означало б дозволити поразку України, і це була б поразка Трампа. Це було б його особистим соромом і через це США виглядали б слабкими.
Він дуже чітко висловлювався щодо президента Байдена та його виходу з Афганістану. Якою катастрофою це було для Сполучених Штатів. Лишити Україну на призволяще стало б ще більшою катастрофою для президента Трампа. Ось чому я не думаю, що він все кине і піде.
Але сказавши це, скажу також, що ви абсолютно праві – Трамп більше тисне на Зеленського та Україну, ніж на Путіна та Росію. І це тому, що він просто шукає найпростішого шляху для укладання угоди. Деталі угоди його не обходять. Він хоче, щоб усе скінчилося. Тож він вважає, що Україна – слабша сторона. На неї слід тиснути. Вона здасть території та укладе угоду з Путіним.
Знову ж таки, Трамп неправильно розуміє характер ситуації. Нема такої угоди, яку Путін коли-небудь прийме як остаточну. Він хоче мати все. Він хоче підкорити Україну. Тож якщо справа в Путіні, то єдине, що можна зробити – тиснути так, щоб він мусив зупинитися. І саме це Трамп не зробив чи не усвідомив.
– Дональд Трамп неодноразово заявляв, що американські війська ніколи не будуть відправлені до України. І в цьому випадку, якщо ми говоримо про реальні безпекові гарантії, що вони можуть реалістично включати? Що зараз є на столі?
– На цьому етапі ще не зрозуміло, де ми конкретно є. Під час так званих мирних переговів США пропонували безпекові гарантії як умову укладання угоди про мир. Мовляв, якщо є остаточна угода, ми надамо Україні безпекові гарантії. Трамп вважає, що це означатиме стримування російських атак – щоб вони ніколи не почали воювати знову. Це контекст. І я вважаю, що реальність дещо відрізняється.
Є багато європейських членів НАТО, які готові надати безпекові гарантії відразу після припинення вогню. Вони готові направити до України сили стримування – це так звана Коаліція охочих.
І вони покладатимуться на американську військову підтримку, логістику, супутники, розвідку – і так далі. І вони сподіваються, що у разі нападу, США допоможуть їм оборонятися. І це буде головним чином авіаційна складова.
Думаю, що це цілком реально, і це зараз перебуває на столі. Імовірно, у випадку перемир’я все так і станеться. Але знову ж таки, я продовжую повторювати – для перемир’я потрібний тиск на Росію. Поки ми цього не зробимо, Путін не погодиться припинити вогонь.
– І про переговірників. Кіт Келлог вже не є чільним представником з питань України. Натомість Стів Віткофф зараз очолює американський переговорний трек. Як ви оцінюєте його зусилля, навички та ефективність?
– Їх двоє – Стів Віткофф та Джаред Кушнер, зять президента. Жоден із них не є держслужбовцем. Вони просто друзі президента Трампа, Кушнер його зять, і він попросив їх це робити. Наразі ми не чули в публічних заявах Віткоффа щось таке, що б вказувало, що він взагалі розуміє Росію. І він не дуже добре розуміє цю війну. Його легко збили на манівці росіяни, зокрема, Кирило Дмітрієв, російський переговірник. І він явно мотивований пошуком бізнесових угод. Це його фах. Це те, що йому хочеться.
Тож росіяни дуже успішно пропонували йому ділові угоди. Не справжні, просто обіцянки – щоб США захотіли укласти ці угоди, тиснули на Україну, структурували перемовини так, як це вигідно Росії.
Це дуже розумно з російського боку – адже вони не можуть досягти своїх військових цілей. І хочуть, щоб їх домоглися США за столом переговорів. Нічого з цього насправді не спрацює.
Тож ми проходимо через всі ці цикли переговорів: росіяни ставлять вимоги, США тиснуть на Україну, Україна каже – ні, ми цього не зробимо, але ось що ми можемо зробити. Можна провести перемовини і отримати такий результат. Перемовини починаються, і нічим не завершуються.
А тим часом тиску на Росію нема. І Росія використовує цей час, ці переговорні цикли для продовження військових зусиль.
– Чи вбачаєте ви, що цей переговорний процес сам по собі узаконює агресію?
– У термінах легального визнання окупації Росією частин України – не думаю, що це взагалі станеться. Це буде занадто. Однозначно, Україна на це ніколи не піде. Однозначно, європейські союзники також. І якщо президент Трамп захоче це зробити, він отримає опозицію в США до подібної легалізації російських загарбань.
У вашому питанні є інша частина – під час перемовин і пошуку способів укласти перемир’я відбувається де-факто визнання окупації Росією частини України. Чи є це винагородою агресії або легітимізацією агресії як ефективного інструменту? На жаль, думаю, все так і є. Це створює ідею, що Росії це зійде з рук. Вона розпочала агресію, захопила території, і її за це не карають. На цьому все може скінчитися.
Вважаю, треба зробити щось краще. Одна з частин – ми зараз на етапі, коли всім, я думаю, потрібне перемир’я. Тож буде тривала російська окупація української території. Але слід дуже чітко заявити про невизнання цього. Слід бути чіткими щодо розслідування та покарання воєнних злочинів. І слід продовжити режим максимального тиску на Росію – поки вона продовжує окупувати частини української території.
– Чи можете ви уявити появу чинника, який радикально змінить перебіг усіх переговорних подій – які, схоже, зайшли в глухий кут. Що може стати, так би мовити, "чорним лебедем"?
– "Чорним лебедем" можуть стати значні заворушення в Росії – чи страх, що Путін веде Росію до прірви. Така аналогія доречна. Він знищує російську економіку. Він знищує російські державні фінанси. Особистий добробут людей руйнує дуже висока інфляція. Є безробіття, є брак обладнання. Україна дбає, щоб виник ще й дефіцит бензину. У низці регіонів є невдоволення, зокрема в тих, чиї мешканці зазнали найбільших втрат на війні.
Тож щось може статися в Росії. Щось може зненацька зламатися в Росії, коли раптом усі побачать, що король голий. І коли це станеться, це може призвести до дуже швидких змін у Росії.
