Українська армія у 2014 році могла дати відсіч Росії й завадити захопити Крим. Причиною такої легкої окупації півострова російськими військами є насамперед бездіяльність вищого політичного керівництва держави. Сьогодні Україна готова дати відсіч російській агресії, але багато чого знову залежить від політичної волі керівництва країни. Про це в ефірі програми "Руно" на Апостроф TV розповів колишній заступник начальника Генерального штабу України, генерал-лейтенант Юрій ДУМАНСЬКИЙ.
— Невідворотності російського вторгнення в Україну вже немає, про це офіційно заявили в США. Ситуація справді змінилася?
— Це дуже широке питання. Мабуть, сценування, які відбувалися на дипломатичному полі, досягли якогось свого розуміння, і далі вступає в гру якийсь інший сценарій. Який — будемо бачити. Наразі я хочу сказати, що ті дані від розвідок США та Європи про створення відповідного угруповання - чи то ударного, чи то для проведення навчання або іншого якогось залякування - досягли своєї цілі.
І те, що сьогодні було озвучено, відбувається в полі відповіді США й НАТО Російській Федерації на їхню відповідь по "безпековим вимогам".
— Міністр оборони Олексій Резніков підкреслював, що ударного угруповання РФ не було створено, але колишній заступник секретаря РНБО Сергій Кривонос казав, що живу силу можна перекинути досить швидко. Ви що думаєте?
— Вони обидва мають рацію. Тут треба дивитися на обрану форму ведення бойових дій - це ж може бути широкомасштабна, локальна чи прикордонна війна. Кожна несе різний характер і може розглядатися за різними сценаріями. Це можуть бути ракетні удари, авіаційні удари в глибині території, виведення з ладу інфраструктури. Тому й пан міністр, і Кривонос мають рацію, тому що є різні форми ведення бойових дій.
Чи були створені ударні угруповання? Звичайні — ні. Тому що мало лише проведення наступу та захоплення якоїсь території. Основне, про що говорять, — цю територію ще потрібно утримати. Як колись писав Макіавеллі: "Територію не просто потрібно взяти війною, її ще потрібно утримати". На території проживають люди, які тебе підтримують чи ні. Зараз цієї підтримки немає, й оцінюючи інформацію, яка є наразі, я не бачу ознак для можливої масштабної війни.
— Те, що ми спостерігаємо останні два місяці, це паніка чи застереження, щоби ми не виявилися такими ж неготовими, як у 2013–2014 роках?
— У 2014 році до війни не було готове насамперед наше політичне керівництво. За Конституцією ми розуміємо, на кого покладається основне положення по захисту територіальної цілісності й недоторканності наших державних кордонів. Там йде по порядку, починаючи від президента до начальника Генштабу, яким тоді був Михайло Куцин, та міністра оборони, яким був Ігор Тенюх. Але головним є президент, він відповідає за прийняття рішень.
У той час необхідно було вводити воєнний стан на території Криму та діяти згідно правил. Усі військові знають, що робити в такому випадку. Просто потрібно було завести це в правильне юридичне поле, і кожен би діяв відповідно.
— Відсутність такого наказу — це державна зрада?
— Я вважаю, що так. Але я не можу звинувачувати когось у прийнятті того, чи іншого рішення. Є фахівці, нехай проводять розслідування й порушують справи. За це потрібно відповідати. Я думаю, що суспільство дозріло до того, щоб отримати цю відповідь. Та за 8 років лише нещодавно була створена у ВР тимчасова слідча комісія з розслідування фактів, які сприяли окупації Криму.
Твердження про те, що в нас у 2014 році не було Збройних сил — велика омана. Ця мантра ведеться дотепер. Збройні сили були, є, і будуть. Але їхня якість? Так, усі військові хотіли б, щоби ми мали сучасну зброю п'ятого покоління, але ми мали те, що мали. Ми могли її зберегти, ми могли її утримувати і вона була готова при необхідності. І ви маєте розуміти, для того, щоби виконувати ті чи інші бойові завдання, до них потрібно готуватися.
Так, військові частини знаходилися в стані мирного часу, але ж у них є розподілення, тобто сили негайного реагування, сили стримування, сили нарощування. І в стані мирного часу сили негайного реагування мали 90% укомплектованості, я щодо особового складу.
— А щодо техніки та озброєння, якщо це все було, то чому волонтери збирали гроші на прилади нічного бачення, на бронежилети? Адже майже все тоді звозили.
— Військовослужбовці були озброєні необхідною технікою: автомати, снайперські гвинтівки, РПГ-7 та іншим. Усі ці види озброєння були укомплектовані на 100%. Ви ж говорите зараз про специфічні речі, бо, наприклад, нічні прилади бачення в штаті не передбачалися. Чому? Тому що це інші ресурси й інші витрати з бюджету. А ми мали на той час 0,5 чи 0,7% від ВВП, які виділялися на оборонку.
Так у нас розподілявся військовий бюджет — 90 на 10%. 90% — на утримання Збройних сил, а з 10% — 7% на підготовку й лише 3% на розвиток. Так і що ми можемо розвинути за ці 3%?
Але тут ще питання в тому, що військово-політичне керівництво не було готове. Про що йдеться? Народ кинувся допомагати Збройним силам, тому що вони розуміють, що основою захисту держави є ЗСУ й інші силові структури. Так от, у цей період Кабмін повинен був працювати зовсім по-іншому. Тобто, якщо ми вводимо воєнний стан, Кабмін переходить на відповідний режим роботи і здійснюється мобілізація держави. Тобто не тільки мобілізація ЗСУ, а й доукомплектація та мобілізація інших відповідних ресурсів.
У нас у мирний час створюються державні резерви, які утримуються в економіці держави. Це арсенали, відповідні бази, промисловість, де утримується та чи інша техніка та озброєння. І ця номенклатура, про яку ви кажете: нічні прилади, бронежилети, каски — інвентарні речі, які мали би бути для особового складу. На жаль, ми тільки у 2012 році змогли затвердити та прийняти нові зразки бронежилетів та касок та все.
— А закуплені?
— Знову повертаємося до коштів, їх вистачає для закупки?
— Тобто все ж не так були готові? Були готові ментально, психологічно, але якщо не укомплектований…
— До якої війни ми повинні були бути готові, до тієї ми були готові. І ментально були не готові. Чому не готові?…
— Тому що ніколи б не повірили, що Росія може напасти.
— Не зовсім так. Не було проведено мобілізації, бойового злагодження, підготовки підрозділів до виконання бойових завдань. Тобто ми спочатку проходимо злагодження органів управління, військових частин та підрозділів, потім ми плануємо операцію. І на основі цієї операції ми здійснюємо підготовку військових частин та органів управління до виконання. Тому що в нас специфічна задача, ми знаходилися в гібридному стані.
Потрібно було підготувати не тільки ЗСУ, а й інші військові формування, І на основі цього відпрацьовується психологічна стійкість і командира, і військовослужбовця до виконання цієї задачі, вони розуміють, до чого їм потрібно бути готовими.
— Багато військових сказали, що Крим тоді можна було втримати. Але чому тоді так багато військових і працівників МВС зрадили присязі й перейшли на сторону РФ?
— На той час склалася така ситуація, коли відбувся один Майдан, потім другий, в інформаційному просторі були різні ідеї, чому ми так чи не так робимо.
Загалом, військовий приймає присягу на вірність народу України, це дуже важливо, тому що політики приходять і йдуть, а народ залишається на своїй території й ми насамперед маємо думати про свій народ.
Але ми, як і ЗСУ, залежимо від політиків. Так от, тогочасна внутрішня політика була сформована взагалі некоректно й незрозуміло. Майдан ставив перед собою одні цілі, а ті, хто прийшли до влади, розвернулися в іншому напрямку.
За ситуацію в Криму, насамперед, відповідала СБУ, це її функції в мирний час знати, що відбувається на тих чи інших територіях. Вони повинні були правильно формувати ту чи іншу позицію та передавати її військово-політичному керівництву, яке доповідає вищому політичному керівництву, яке своєю чергою повинно правильно прийняти відповідне рішення.
Які були посили на території Криму в лютому-березні 2014 року? Тримайтеся, ви ж повинні там щось робити — робіть. Ви що, не читаєте статут внутрішньої служби? Він взагалі не передбачає застосування зброї та відбиття агресії. Там мали бути зовсім інші дії. Повинні були вводити, якщо не воєнний стан, то надзвичайний стан точно, та оголосити проведення антитерористичної операції. Для цього вистачало сил і засобів.
Якщо ми говоримо про те, що там були зрадники, питань немає. Де не зрадники? У Львівській області є спецпідрозділи, є Нацгвардія, внутрішні війська на той час. Хмельницька, Тернопільська, Рівненська області — там не зрадники. Перекидаємо та створюємо угруповання для вирішення тих чи інших завдань. Але цього не відбулося.
По кожному військовому, який зрадив присязі, потрібно розбиратися по-ситуації, чому це так сталося. Та як він мав діяти, якщо в нього на території Криму залишилася сім’я та рідні? Чому евакуацію не провели? Їх же потрібно було евакуювати для того, щоби вони були впевнені, що нічого не загрожує сім’ї, рідним і близьким.
Самі військові знають, що потрібно робити, тому що в мирний час відбувається підготовка і є бойові задачі для кожної військової частини. Потрібно було тільки діяти і все.
— Є думка, що план захоплення Криму розроблявся ще за 10 років до того. А провокація щодо острова Тузла була невипадковою.
— Плани розробляються різні. І наш Генеральний штаб розробляє різні сценарії дій, які затверджуються президентом, і на основі яких здійснюється підготовка ЗСУ. Тому такі сценарії могли передбачатися, і я думаю, що під час тактичних навчань вони відпрацьовувалися обома сторонами.
Ми відпрацьовували питання перегрупування військ на території Криму. Особисто я був керівником цих навчань. 25-ту повітряно-десантну бригаду та 79-ту аеромобільну бригаду ми перекидали на територію Криму. Ми займалися оперативним вивченням тієї території, брали відповідні об’єкти, ми готувались до ймовірних сценаріїв. Так само діє і противник.
— Зеленський оголосив, що призов на строкову службу з 1 січня 2024 року буде скасований, а чисельність ЗСУ зросте на 100 тисяч осіб за рахунок контрактників. Це реально?
— Я хочу розчарувати і президента, і тих, хто в це вірить. Річ у тім, що ми вже відміняли строкову службу у 2013 році, тому це не нове.
До цього ми обов’язково прийдемо, але держава має бути готовою, тому що на першому етапі це дуже затратно фінансово, адже потрібно утримувати таку велику інфраструктуру як ЗСУ та військовослужбовців за контрактом. Це мала би бути інша бойова підготовка, інше соціальне забезпечення, зарплати та багато іншого, що додатковим вантажем ляже на бюджет держави.
Зеленський дав період до 2024 року, тобто два роки. Перше, що я тут бачу, це гру з електоратом: я ж думаю про вас, і мені потрібно рейтинг підняти за рахунок якоїсь теми, де я покажу результат. Друге, він хоче забрати гасло "мова, віра, армія", яке асоціюється з його політичним конкурентом.
Я розумію, що сенс у цьому рішенні є, тому що в довгостроковій перспективі ЗСУ зможе заощадити на підготовці строковиків, яких замінять професіонали, які будуть знати та чітко виконувати свої задачі.
— Що ви думаєте стосовно міжнародної військової допомоги, яку зараз активно Україні надають?
— Нарешті наші міжнародні партнери зрозуміли, що безпека Європи залежить і від України, і почали відповідно допомагати. Суттєва чи несуттєва ця допомога, і як буде застосовуватися — у наступальних чи оборонних операціях, я точно сказати не можу, бо сам вхожий у ці процеси. Та з того, що бачу в ЗМІ — це тактична зброя, яка дає можливість у бою мати перевагу перед нашим ворогом. Або ми можемо протидіяти цими засобами ворожій авіації.
Але цього недостатньо. За період ведення бойових дій ЗСУ втратили велику кількість техніки й озброєння. Ще в нас були підриви арсеналів, де була знищена велика кількість боєприпасів. І поповнити це, от кажуть, що 500 тонн такого-то виду боєприпасів нам надійшло, це там 125-мм чи 152-мм боєприпаси, цього вистачить на день бою чи на день проведення операції. Це зовсім нічого.
Якщо ми візьмемо боєкомплект, наприклад, БМП-2 для якої потрібно двісті 30-мм снарядів. От порахуйте, механізована бригада має 40 БМП, помножте на кількість снарядів і це буде один боєкомплект, який утримується при бойовій машині. І в бойовому наказі передбачається кількість використаних боєприпасів за бій, тому що це ресурс і до цього економіка держави має бути готова. Не чекати, хто тобі "из-за бугра" дасть, а економіка держави має бути готовою. І тут, окрім питання, чи готові ми та ЗСУ до війни, а чи готова держава та насамперед економіка. Економіка до війни не готувалася й не готується, вона в мирному знаходиться стані.
— Будівництво заводу Bayraktar в Україні, про що домовилися Зеленський і Ердоган, це перемога?
— Весь світ переходить до штучного інтелекту, від війни солдатів до війни гібридної. Починаючи інформаційно, і закінчуючи застосуванням безпілотних літальних апаратів. Це крок уперед, і це потрібно було робити раніше.
Ми бачили військову операцію, яку проводив Азербайджан у Карабасі. Вони успішно використали розвідувальні й ударні комплекси. Наносячи відповідні удари, вивели зі строю засоби ППО та командні пункти не втрачаючи своїх військовослужбовців. Це крок уперед, але ми програємо в часі. Тому що ви кажете, що завтра широкомасштабна війна, а ми не готові, нічого немає.
— Ще один напрямок, який останнім часом дуже турбує, — кордон із Білоруссю, протяжністю понад тисячу кілометрів. Там проводять постійні навчання, розміщують "Іскандери", наскільки це небезпечно?
— У нас ще не закриті близько 600 км кордону Донецької й Луганської областей. А ще кордони в Харківській та Сумській областях, звідки йде потенційна небезпека, тому що вони також не закриті. І тих сил та засобів, що є там, недостатньо для здійснення оборони того чи іншого напрямку.
Звісно, військові передбачають, вивчають порядок дій противника і визначають, з якого напрямку можуть бути основні удари. Але чи є небезпека з боку Білорусі. Зараз у рамках ОДКБ проводиться спільна підготовка оперативних і тактичних штабів та самих військових частин до спільних дій. Є програма підготовки і згідно цієї програми це відбувається. Але вони ж не просто так ці навчання проводять, вони продовжують політику грубої сили. У цій системі відповідні дії виконує й Республіка Білорусь.
Щодо "Іскандерів" — це оперативна зброя, яка дає можливість діяти практично по усій території України, і вона може вивести будь-яку інфраструктуру — військову, транспортну, енергетичну — зі строю. Це може дуже серйозно нашкодити нашій державі та сектору оборони.
— Дальності вистачає до Києва?
— Вистачає, але не треба лякати наших громадян. Не буде ж килимового бомбардування наших територій, удари будуть наноситися точною зброєю й за чіткими координатами. Усім відомо, де знаходиться той чи інший адміністративний об’єкт із тими чи іншими вузлами зв’язку для того, щоби на якийсь час вивести зі строю можливість управління державою.
