Потішний оленяр на посаді російського міністра оборони Сергій Шойгу днями заявив, що основні зусилля "спецоперації" тепер будуть сконцентровані на "визволенні" Донбасу. Ця інформація дуже "потішила" жителів ОРДЛО. Адже на сході України давно знають: чим активніше Росія захищає "вільний народ Донбасу", тим більше цього "вільного народу" гине. Як у окупованому Донецьку ставляться до таких заяв, і що взагалі там зараз відбувається на тлі різкого збільшення інтенсивності бойових дій – "Апострофу" розповіла місцева мешканка Ольга, яка змушена вже 8 років жити в окупації.
- Як зараз відбувається мобілізація в Донецьку?
- Мобілізація почалася раптово, і це був повний жестяк. Спочатку всім чоловікам від 18 до 27 років наказали прийти до пунктів збору з речами, їжею та грошима. Потім планку віку підняли до 55 років, потім сказали, що за ухилення загрожує кримінальна відповідальність на 15 років. Загалом налякали людей максимально.
А потім почали реально їздити та реально забирати чоловіків. У нас тут у пабліках щоранку переклички: люди повідомляють, у яких районах міста стоять ці військові комеданти та даішники, які зупиняють машини та витягують людей з автомобілів, відправляють у військкомат, а авто забирають на штрафстоянку. Знімали з автобусів слюсарів ЖЕКу, які їхали після зміни додому. Це набуло форм якогось абсолютного ідіотизму. Слава Богу, хоч лишили водіїв автобусів.
Зробити "білий" квиток дуже дорого, та ніхто за це не береться, від гріха подалі. Зараз найщасливіші люди в Донецьку – це каліки та психічно нездорові. Хоча є факти, коли забирали кілька діабетиків інсуліну. Забирають хворих, забирають людей із поганим зором, забирають інвалідів із третьою робочою групою. У підсумку, Донецьк зараз – це царство жінок та людей похилого віку.
- Тобто на вулицях чоловіків не знайти?
- Ну ходять військові, які й так уже у строю, ті, хто мають білі квитки, зовсім молоді хлопці до 18 років та чоловіки за 55 років. Моєму чоловікові виповнилося нещодавно 56 років. Ми це прямо з шампанським відсвяткували, у впевненості, що тепер його точно не заберуть. Але потім подумали, що краще зайвий раз йому все ж таки не виходити на вулицю, адже якщо заберуть, то не факт, що ми зможемо довести, що йому 56 років і є проблеми зі здоров'ям.
До речі, весело було з дистанційкою у вишах та училищах. Студентам же оголосили: розпочинається дистанційне навчання – всі у ZOOM. Так, зараз! Народ почав ховати синів у квартирах бабусь і дідусів, і студенти чоловічої статі побоялися, що ось зараз вони вийдуть у ZOOM, їх усіх перепишуть, а потім повістки їм надішлють. Ні, дякуємо. Ось і вся дистанційка. Абсолютне якесь дно. І на додаток до всього цього, ще й обстріли. Супер!
- Як у Донецьку зустріли повідомлення Шойгу про те, що зараз весь фокус "захисту" буде перенесено на схід країни? Люди шоковані?
– Люди самі нічого не розуміють. Як уже стало зрозуміло, про "визволення" Києва чи Чернігова не йдеться. Заявляти можна все що завгодно, домовлятися про що завгодно, а шмалятимуть все одно. Просто говоритимуть, що це не ми стріляємо ракетами, а київська "хунта" – ось і все.
- Щось взагалі змінилося у житті Донбасу після так званого визнання Росією ОРДЛО?
- А що могло змінитись? Нічого! Як на Успенці (прикордонний пункт пропуску між РФ та окупованим Донбасом, – "Апостроф") роздягали до трусів, так і роздягають. Ну, може, прапорів російських на балконах більше стало – хтось повісив, щоб прикрити срамоту. Могло б щось змінитись у економічному плані, але як йшли розрахунки через Абхазію та Південну Осетію, так і йдуть.
У Росії зараз своїх проблем купа, і вони серйозніші, ніж якесь там визнання. Тут люди, навпаки, бояться, що в Росії закінчаться гроші на ОРДЛО, адже наш бюджет на 80% - це дотації РФ, і взагалі нічого буде їсти. Плюс депортовані, які зараз у Донецьку, їх теж якось треба утримувати, а з яких резервів – незрозуміло.
- А таких людей, які насильно переселені Росією з гарячих точок до Донецька, багато?
- Так, у школах, спортзалах, профілакторіях зараз живуть біженці. Хоча краще називати речі своїми іменами – депортовані із Маріуполя, Волновахи. Я, звичайно, не знаю, за якими умовами їх депортували, може у них там було все зовсім погано, але факт, що у них у Донецьку тупо забирають документи. Виходити їм особливо не можна межі місця поселення. А потім їх відправляють до Росії і особливо не питають, хочуть чи не хочуть. Але люди у закритих групах пишуть, що на шляху можна втекти. Дуже багато людей говорили, що взагалі-то не хотіли їхати до Донецька, а хотіли до Запоріжжя, але вибір був або до Донецька, або взагалі нікуди. Мабуть, у Маріуполі було так страшно, що людям довелося виїхати хоча б до Донецька.
- Яка ситуація у магазинах, на ринках із продовольством? Цукор із полиць розметають?
- Стало, звичайно, гірше. Наприклад, на ринках закрилось дуже багато павільйонів із продуктами харчування. Але страшного дефіциту все ж таки немає. Цукор є, але його відпускають по кілограм у руки, і він подорожчав. Взагалі, все подорожчало за цей місяць. Коли в Росії почали змітати все з полиць, то й тут почали змітати, але потім люди заспокоїлися. Продукти більш-менш є, але зараз головна проблема, яка насувається на місто – це відсутність води.
- Які проблеми із водою?
- Все це називається умовно дефіцитом води на тлі бойових дій. Спочатку говорили, що пошкоджені насосні станції, потім почали говорити, що обміліло водосховище, а потім передумали і повернулися до версії з насосними станціями – нібито відремонтувати їх зараз неможливо.
У результаті західна частина міста майже вся сидить без води. У центральних районах струмочком-ниточкою із кранів ще щось тече. Ну, за день можна наповнити пару бутлів. Але це все вода поганої якості. За питною водою божевільні черги. І ось нещодавно оголосили, що води у місті вистачить на два тижні. Супер! Чудово! І що тепер робити? Ви це оголосили з якою метою? Люди вже придивляються до джерел та річки Кальміус.
- На тлі всього цього дна, в окремих персонажів у місті залишається ще ура-патріотичний запал, мовляв, трохи треба потерпіти, і Росія обов'язково допоможе?
- На жаль, такі настрої ще є, адже пропаганда нікуди не поділася, і Росія ось-ось допоможе. Але реально дуже сильно людей, навіть ідейних, протверезила мобілізація. Мобілізованих, ненавчених кидають на передній край фронту як м'ясо, і навіть ідейні цікавляться, а де ж російська армія "захисників", яку їм обіцяли? Де? Може армія має йти першою, а не вони. Але російська армія жене вперед мобілізованих. І коли почали загребати батьків, чоловіків, братів та синів, то зламалося дуже багато стереотипів у ідейних, відповідно не допомогли жодні методички.
- У середині березня по центру Донецька, в районі будівлі облдержадміністрації, було завдано ракетного удару. У соцмережах тоді писали, що цього дня під адміністрацією мав проходити мітинг якраз проти мобілізації. Слабо віриться, щоб у Донецьку міг відбутися такий мітинг.
- Про те, що у Донецьку планується мітинг проти мобілізації, стало відомо за кілька днів до ракетного удару. У телеграмі та ВКонтакті активізувалися групи щось на кшталт "Союз солдатських матерів", і там почали писати, що треба зібратися на протест, що ж це таке діється і таке інше. Але! У Донецьку всі знають, що ні на які мітинги збиратися не можна, якщо вони не за Росію і не санкціоновані згори. Це всі знають та розуміють. Тому все це схоже на якусь провокацію. На мітинг і так ніхто не збирався, а тут ще гримнули ракетою там. Хоча за всі роки війни туди жодного разу нічого не прилітало. Потім, правда, швиденько організували штаб, куди можна прийти, написати заяву і тобі скажуть, де твоє дитя чи чоловік служать і чи вони взагалі живі. Тітки туди тягнуться, пишуть заяви, але на цьому все.
