"Апостроф" розповідає історію українця, який певний час мешкав у Москві, але у зв’язку з війною вирішив виїхати звідти у Варшаву. Проте замість мандрівки – опинився за гратами.
Володимир (ім’я змінене) впродовж чотирьох років проживав і навчався у Польщі. У 2020 році завітав до Москви в гості до мами, яка там мешкає. Так склалось, що поїздка співпала з початком глобальної пандемії коронавірусу, і за кілька днів закрили кордони. У підсумку, хлопець залишився у Москві. Але щойно почалась війна – він вирішив тікати звідти.
– Коли ти вирішив виїхати із Москви?
– На початку березня. Тиждень спостерігав за цією дичиною, що коїться в Україні та введеними проти Росії санкціями, і вирішив тікати звідси. Купив квиток на Ecolines до Варшави на конкретне число в період з 1 по 14 березня з виїздом з автовокзалу Ховріно. Квиток, до речі, коштував із пересадкою в Латвії чи Литві, близько 6 тисяч рублів. Це до біса багато.
– Але ти вирішив виїхати через санкції, чи тому що не захотів мешкати в країні-агресорі?
– Напевно, все разом. Якийсь інстинкт погукав, може, інстинкт самозбереження.
– Що сталося, коли ти почав вибиратися звідти?
– На автовокзал я приїхав значно раніше часу відправлення. Зі мною була мама, хотіла мене провести, але до платформи з автобусами її не пропустили. Зараз така система діє на автовокзалах, не знаю, чи було так раніше, але проводжаючим не дозволяють проходити через турнікети до платформи.
Ми попрощалися і я підійшов до свого автобуса де вже зібралася черга. Коли в мене попросили документи, я показав український паспорт і мене почали звіряти з якимись базами. І тут один з організаторів перевезень говорить: "Відійдіть убік, зараз з вами поспілкуються".
Загалом я очікував, що так станеться. Мені говорили, що на кордоні ретельно допитують українців, і я до цього був готовий. Плюс-мінус почистив телефон, видалив все, що було прямо пов’язане з Україною, але певні моменти переписок, фото я не видаляв.
Зі мною чекати відправили ще 7 чи 8 хлопців з цього рейсу, усі були призовного віку. Коли до нас підійшли, мене запитали, куди я їду і з якою метою. Я і відповів, що прямую до Варшави на навчання. Далі він дивився мої польські візи, і я подумав, що все буде гаразд, адже візи є. На мою думку, з рейсів знімали людей, які теоретично могли би поїхати воювати на боці України, і я вважав, що польські візи мене врятують, але де там. Чекаємо ще двадцять хвилин, чую, як хтось із хлопців запитує: "А ми їдемо?". А перевіряючий відповів: "Швидше за все, ви нікуди не їдете".
– Вони пояснили, чому?
– Ніхто нічого не пояснював. Тоді двох з нас вже посадили у машину і кудись повезли. Я лише зателефонував мамі і сказав, що я, швидше за все, нікуди не їду, бо нас забирають в УВД чи ще кудись. Тоді я не розумів, куди ми їдемо.
– Вас теж повезли у машині?
– Так. Як виявилося, нас допитували співробітники ФСБ. По приїзду в УВД Ховріно, нас змусили здати телефони, і ті самі люди, які допитували нас на вокзалі, продовжили допит у відділку, але вже більш прискіпливо, я б навіть сказав, із пристрастю. Робили фото паспортів, реєстрації, міграційних карт, віз, ставили дуже провокаційні питання.
– На кшталт?
– Як ви ставитесь до цієї ситуації (війни в Україні, – "Апостроф")? Як ви вважаєте, чому люди ходять на мітинги? На запитання я відповідав дуже поверхнево, мовляв, я не я і хата не моя, нічого не знаю. Єдине сказав, що не підтримую будь-які дії, що провокують загибель інших людей.
Втім, не скажу, що саме це стало лакмусовим папірцем для мого затримання. Як потім з’ясувалось, один із хлопців напряму запитав: "Що треба було би сказати, щоб нас не зняли з рейсу?". І йому відповіли, що нічого. У будь-якому разі це б не спрацювало. Хіба тільки, якщо би ти був із дружино і дітьми. Але якщо ти просто хлопець, який раптом вирішив поїхати…
– Але чи вони оголосили, принаймні, підстави для затримання?
– Підстави нам оголосили годин за десять після затримання. Насправді, це порушення всіх існуючих законів, це просто "зшита" справа. Але ж це Росія. У двох із нас було порушення міграційного законодавства. В кого не знайшли міграційних порушень – судили за хуліганку.
– А тебе за що?
– Мене за хуліганку. За їхнім твердженням, я матюкався, порушував громадський порядок, не реагував на зауваження.
– А де докази?
– В них не було абсолютно нічого – ні свідків, ні відео з камер відеоспостереження. Просто "шиється" справа і суддя виносить усім вирок. При чому усім однаковий, привозять групу людей і дають по 5 чи 10 діб арешту.
Але повернусь до допиту. Розмова відбулась, і ФСБшник дав мені в зрозуміти, що ніби все добре, жодних екстремістських матеріалів він у мене не знайшов, і слава Богу. Ну, думаю, відпустять мене зранку, а дзуськи. Після розмови нас повели брати відбитки пальців та фотографуватися. До речі, відбитки пальців у мене взагалі тричі брали. Спершу, коли щойно привезли в УВС. Вдруге, коли у спецвідділення привезли. І втретє, на кордоні з Естонією, під час другої спроби виїхати з Росії. Добре, що вже вдалої.
– Після відбитків що?
– Нас запросили до камери, де ми чекали на засідання суду. Воно відбулося за декілька днів. Мама найняла адвоката за 20 тисяч рублів - це скажені гроші, якщо чесно. А адвокат не допоміг жодним чином. Він дав зрозуміти, що жодного результату від його послуг не буде. Головне, щоб не було депортації. Бо куди ж депортувати? В Україну? А з кордонами що? Коротше, говорили, таких людей тримали у якості військовополонених.
– Довго тривало засідання?
– Ні, хвилин 10.
– І яким був вирок?
– 10 діб адміністративного арешту.
– І як було там сидіти?
– Після суду нас знову повезли до "мавпятника", а звідти ми поїхали у спеціальний відділок Сахарово у Підмосков’ї. Їхати до нього було дві години, та вже за 10 хвилин поліцейські раптом зупинили автозак, сказали, що треба почекати наших "колег". Я думав, це такі ж зняті з рейсів чоловіки, як ми. А там виявилась зовсім інша ситуація.
Правоохоронці просто по домівках затримували чоловіків, які ще у 90-х служили в Україні. Звісно, що вони не мають жодного відношення до ЗСУ і вже давно живуть у Москві. Але що з ними роблять? По "шитій" справі садять на 10 діб. Потім зустрічають і знову садять на три доби. Потім вони звідти виходять, і їх садять до автозаку з нами на Сахарово, щоб вони там відсиділи ще 2 години, які залишились до нового вироку.
Коли ми туди приїхали, ці чоловіки увійшли, швидко відмітились, що вони тут сиділи. Потім їх повернули до нас у автозак і сказали чекати. Тобто їм "нашили" вже нову справу. Коротше, хлопців тих катали десь три тижні туди-сюди.
– Як до вас ставилися поліцейські?
– З поліцейськими мені пощастило, вони розуміли, що це повна лажа. Один із них навіть прямим текстом сказав, що не підтримує те, що коїться в Україні, і за це його мама навіть назвала його нацистом. Загалом, жодного негативу по відношенню до себе я не відчув.
– Як ти після того всього виїхав?
– Їхав з Пітеру, там на автостанції вже було без пригод, але на кордоні до мене був підвищений інтерес, хвилин 50 допитували, лазили по телефону. Взагалі до Естонії було три пункти пропуску. Зате вже естонці як нам були раді: "Добрий день, ми вас так чекали, швидше оформлюйте статус біженця!".
– А що запитували на кордоні?
– Конкретно не пам’ятаю, але такого натиску вже не було. Мене хотіли налаштувати на діалог, ставили одне й те саме питання під різним кутом, така була тактика. І знову ж ті самі відбитки пальців, фото, документи.
І от у чому логіка? Треба було зняти мене з рейсу, провести всі ці заходи, двічі зняти відбитки пальців, щоб на кордоні виявилось, що в базі цих відбитків пальців немає. І фото немає. Що за цирк? Як можна розраховувати на те, що така країна в чомусь переможе? У них все валиться. Все побудовано на показусі. Просто дали указку ФСБшникам – ось ви робіть те, що робите. Щоби що?
На той момент я дізнався, що у Москві вже сто чоловік зняли з рейсу. По 10-15 чоловік за десять днів. Але я вже поїхав далі.
