"Хороші росіяни" в особі пропагандистки Марини Овсяннікової та одного зі творців режиму Путіна, а нині його лютого викривача Олександра Невзорова, схоже, знайшли собі дорогу в Україну. Про те, які виклики несе їхня легалізація, чи варто інструменталізувати трубадурів кремлівського режиму та чи можна їх використовувати як інформаційну зброю проти рашистів, читайте у матеріалі "Апострофа".
Російські "вчителі життя і професії" знов в ціні
Останнім часом в Україні сталось одразу два скандали, що струсонули медіаспільноту та вийшли далеко за її межі. Йдеться про появу в нашому інформпросторі вибухонебезпечних тем, пов'язаних із "хорошими росіянами" - Мариною Овсянніковою та Олександром Невзоровим.
Так, 1 червня в Києві в офісі інформагенції "Інтерфакс-Україна" мала відбутися пресконференція "Викриття від Марини Овсяннікової: як працює російська пропаганда". Однак її скасували за півгодини після публікації анонсу - менше ніж за добу до початку цього заходу.
На цьому, звісно, історія не закінчилась: Овсяннікова мала завітати на зустріч із студентами Інституту журналістики Київського національного університету імені Шевченка (КНУ). Втім, відразу отримала відмову від керівництва навчального закладу. Пізніше пропагандистка дала інтерв'ю "Медузі", заявивши, що їхала в Україну з "благой идеей" — "помочь властям, записать интервью с Зеленским, показать Бучу и Харьков". Тут, її словами, вона пробула 5 днів, з 27 до 31 травня. Спочатку вона була в Одесі, "записали интервью с людьми, все было хорошо". Але після приїзду в Київ і анонсу пресконференції, каже Овсяннікова, почалось:
"Журналисты стали кричать, что я москалька, агент ФСБ, пропагандист, что бывших пропагандистов не бывает, что меня надо арестовать".
Врешті-решт, за її словами, "служба Welt (Овсяннікова працевлаштована в цьому німецькому виданні - "Апостроф") эвакуировала меня самыми невероятными путями. Я даже от страха отказалась встречаться с советником главы МВД Украины Антоном Геращенко, который предложил провести интервью вместо пресс-конференции, он меня сразу внес в базу "Миротворец", и я убежала. Это был какой-то ужас, мы с трудом выехали на машине через Румынию, я чудом уехала". При цьому досі не зрозуміло, а як, власне, Овсяннікова, яка після років роботи на Кремль і одноразового спектаклю-"протесту", в який повірили на Заході, потрапила до України.
У ЗМІ звернули увагу на те, що посприяти зустрічі росіянки із студентами просив медійник Алекс Магдинський, якого джерела "Апострофа" в Офісі президента називають близьким до народного депутата від ОПЗЖ, колишнього голови Адміністрації президента часів Януковича Сергія Льовочкіна.
"Попри те, що Льовочкін зараз знаходиться за кордоном, він зберігає вплив на політичні процеси. І на жаль, як і за часів Януковича, і за часів Порошенка він зараз намагається реалізовувати проросійські ігри в Україні", - зазначає джерело.
Мабуть зрозумівши, що що звичний формат маніпуляцій не проходить, колишня пропагандистка РосТБ перейшла в турборежим: вона, виявляється, ніколи не була пропагандисткою, не вимагала зняття санкцій, не працює з ФСБ, більше того: "ми НЕ братерські народи", а сама Овсяннікова - взагалі Ткачук і українка з Одеси.
Дивовижна історія з Овсянніковою-Ткачук привернула увагу іншого героя нашого матеріалу – російського публіциста Олександра Нєвзорова, який кинувся її захищати. "Те, що для українця - дрібниця, для росіянина - подвиг", — сказав він у свіжому інтерв'ю. Звісно, стандарти не лише "геройства", а просто гідності в російських журналістів в середньому по палаті – "нижче ватерлінії".
Але повернемось до Нєвзорова: йому керівництво держави збирається надати громадянство. В результаті в соцмережах почалася досить різка реакція з боку журналістів та громадських діячів. Видно, в ОП зрозуміли, що поспішили з таким цікавим рішенням, та устами секретаря РНБО Олексія Данілова оголосили про те, що громадянства України роспубліцист досі не отримав.
Дуже схоже, що у владі задумали створити такий собі список з "хороших росіян", який очолюють зовсім не письменники і не музиканти, а автор пропагандистських фільмів про повсталий Вільнюс Алєксандр Невзоров. Саме тому Нєвзоров, автор серії репортажів про радянсько-російських солдат і ОМОН у гарячих точках в 90-х (Вільнюс, Придністров’я, Нагорний Карабах), колишній депутат Держдуми 4 скликань, довірена особа Путіна 2012, якому заборонений в’їзд до Литви як воєнному злочинцю, з погордою повідомляє, що скоро стане українським громадянином, та ще й "за визначні заслуги". Ще не отримавши документа, в інтерв’ю іншому росжурналісту Тімуру Олевському роспубліцист вже розказує, що дав цілий список росіян, кому теж треба дати наш паспорт, і навіть пообіцяв допомогти з отриманням українського громадянства самому Олевському, бо той також цікавився цим питанням.
Фактично, зазначають експерти, такий жест з боку влади – ляпас нашим литовським друзям, а також знецінення зусиль тих, хто увесь цей час намагався бойкотувати російську пропагандистську "культуру". Зокрема, Йдеться про відмову українських інтелектуалів від панельних дискусій, письменників - від спільних літературних читань, кінорежисерів та музикантів – від розповідей про примирення, яке їм намагаються нав'язати в рамках різних фестивалів. Тим більше, якщо вже на це пішло, в українській армії вже давно бореться чимало громадян РФ, які так і досі не змогли отримати паспорт із тризубом.
Чи варто користатись "хорошими росіянами"?
Політичний експерт Віктор Небоженко звертає увагу "Апострофа", що тема "хороших росіян" абсолютно не нова, адже ще в 30ті роки минулого століття теж існували "хороші росіяни" – представники антибільшовицької опозиції в Чехії, Югославії.
"Стосовно Овсяннікової - це дуже нагадує стиль Надії Савченко, але вона зображувала з себе українку, а ця зображує росіянку. Утім, кдбістський стиль дуже відчувається в обох випадках. Що стосується Нєвзорова, то я його розглядаю не лише як пропагандиста для російськомовної частини населення України, а і як людину, яка порушує монополію нашого "болота", адже в нас такого не було 30 років, коли менше десятка медійників, політологів та функціонерів ОП мають виключне право на говоріння", - вважає експерт.
У свою чергу, політолог Ігор Петренко вважає, що "хороших росіян" можна використати як інструмент боротьби з роспропагандою, але загалом визнає: питання - дискусійне.
"Овсяннікова дуже довго працювала на роспропаганду, а потім один раз вийшла з плакатиком, і це нібито мало щось дуже сильно змінити. Але цю категорію можна використовувати як інструментарій для боротьби з роспропагандою, принаймні для впливу на ту частину аудиторії російської, яка проти війни. Особливо це стосується Нєвзорова: якщо його правильно застосувати, результат може бути значно більшим, ніж з Овсянніковою", - каже Петренко.
Він додає, що те, чи варто робити серйозну ставку на таких, як Нєвзоров та Овсяннікова, або умовних російських лібералів — залежить від їх впливовості, тобто чи можуть вони серйозно змінити ту громадську думку, яка є — а це дуже сумнівно. Інший момент - чи можуть ці ліберали отримати владу, що ще більш сумнівно. Але навіть якщо вони її отримають - є питання, чи утримають і чи зможуть працювати з населенням, яке є дуже сильно зазомбованим.
Багато оглядачів звертають увагу, що навіть за бажання використати колишніх роспропагандистів або діячів культури, зовсім не обов'язково їм давати українське громадянство.
Зрештою, якщо вже дали громадянство - точно так само можна його і забрати, вважає Віктор Небоженко.
"Маніпуляціям на полі "хороших росіян" дав старт Петро Порошенко, відкривши дорогу в Україну таким особистостям, як Марія Гайдар, Денис Воронєнков та Марія Максакова, Ілля Пономарьов та іншим. Те, що роблять зараз у Зеленського, є продовженням тої самої практики Порошенка, який пробував використати "хороших росіян" для впливу на російськомовну аудиторію. Але ж Нєвзоров говоритиме лише на Москву, а не на згадану аудиторію!", — відзначає експерт.
Напевно, не варто просто так без розбору затягувати до себе росіян, вже хоча б тому, що за такого підходу до нас легко потраплять агенти їхнього впливу, які спочатку, можливо, і будуть говорити щось приємне для наших вух. А потім, коли ми почнемо їм довіряти, робитимуть свою справу.
Варто відзначити, шо більша частина російської ліберальної діаспори, яка мовчки сидить зараз в Грузії, Ізраїлі, Сербії, зараз є на низькому старті і готова до переїзду в Україну, як тільки перестануть стріляти. Вони розуміють, яким стало життя в Росії, а в іншомовних невеликих країнах жити довго банально не готові. Натомість вони готові їхати сюди та будувати тут "затишну, дружню, демократичну Росію", як про це не так давно написала ще одна ліберальна публіцистка Юлія Латиніна. Те що Україна хоче бути... Україною ця тусовка з Москви розуміти не бажає.
Зрештою, історія з Невзоровим, Овсянніковою та іншими піднімає ще одне питання про тотальну неповагу до українського паспорту. Який для багатьох - просто папірець, який можна отримати просто так.
"Київ перетворюється на "залу чекання", або зону трансферу для росіян, які не збираються вчити українську або вдягати вишиванки. Не можна допускати повторення 1918 року, коли в Україну пішла хвиля багатіїв, інтелігенції з усієї Росії, які збирались тут і вважали Україну місцем, де можна перечекати революцію. Прагнення декого з росіян потрапити в Україну, яке буде наростати – це не спосіб стати українцями, вони усі залишаться людьми імперії, це природньо. Їх треба навчитись використовувати, а якщо цього зробити не вдається – влада повинна їх виганяти, от і все", - підсумовує Віктор Небоженко.
