Від початку повномасштабного вторгення росії в Україну наші військові демонструють висококласну роботу як із наявним озброєнням, так і з західними зразками техніки. Такі успіхи спонукають партнерів надавати більше зброї, що вчергове підтвердилося під час нещодавньої зустрічі "Рамштайн-4". Ефективна робота HIMARS та інших систем допомагає Україні підготувати підґрунтя для контрнаступу та неабияк налякати ворога.
Як змінює хід війни західна зброя, та чому її не давали від самого початку війни? Чому поступове руйнування Антонівського мосту на Херсонщині є своєрідним ультиматумом росіянам? Чи зможе Україна оновити авіапарк Повітряних сил ЗСУ під час війни? Своїми думками в ефірі Апостроф TV поділився військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" ОЛЕКСАНДР КОВАЛЕНКО.
Підсумки "Рамштайн-4"
За інформацією, яка є у відкритих джерелах, ми дійсно стали отримувати все більше високотехнологічної зброї. Це саме та зброя, на яку ми не могли претендувати ще під час "Рамштайн-1" чи "Рамштайн-2". Лише дискутували на цю тему. В першу чергу, мова йде про реактивні системи залпового вогню, поставки яких уже є регулярними, та про зенітні ракетні комплекси.
Є й інші види озброєння. Це й боєприпаси, які за цей час продемонстрували високу ефективність саме в знищенні російської техніки. Йдеться про так звані "розумні" боєприпаси: SMArt, BONUS та інші. Тобто номенклатура позицій дуже велика. Тому "Рамштайн-4", на мій погляд, пройшов із достатньо високим коефіцієнтом корисної дії.
Як HIMARS впливають на хід війни
На жаль, поки що росіяни не відступають. Ми дійсно зараз можемо спостерігати в них дуже велику фобію щодо HIMARS, і це дуже добре. Далі буде ще гірше. Ми зараз змусили їх призупинити наступальні дії та перейти в оборону навіть на тих ділянках, де вони намагалися здійснювати цей наступ, користуючись, в першу чергу, кількісною перевагою.
Щодо кількості М142, звісно, бажано було б, щоб їх було ще більше. Чим більше – тим краще. Але зараз, якщо ми оперуємо саме цією кількістю, то можна казати про те, що ми можемо компенсувати саме їх нестачу по майже кожному з напрямків. В першу чергу робився акцент саме на Донбаському плацдармі. Знищувалися склади боєприпасів, командні пункти, пункти управління, ремонтні пункти, військові частини саме на Донбаському плацдармі.
Зараз ми можемо сконцентрувати деяку кількість М142 ще й на Херсонському та на Запорізькому плацдармах. Тобто ми зможемо збільшити кількість ураження обʼєктів російських окупантів майже на кожній ділянці, де вони присутні. Це підвищить наші можливості не тільки по їх знищенню. Це підсилить на деяких напрямках наш контрнаступальний потенціал. Я не виключаю, що це буде або Херсонська, або Запорізька, або Харківська область.
Що спонукає партнерів давати більше зброї
На це впливає низка факторів. В першу чергу, це те, що перший "Рамштайн" відбувався тоді, коли всі розуміли, що необхідно допомагати Україні. Але надавати деяку зброю ще були не готові, тому що не розуміли, яким буде майбутнє України. Так, дійсно, ми продемонстрували, що можемо тримати оборону, що можемо знищувати ворога, який сильніший за нас.
Але країни Заходу протягом доволі великого часу наробили досить багато помилок, коли довіряли якимось військовим формуванням, які не виправдовували їхні надії. Наприклад, Афганістан. Вони покладали дуже велику надію саме на афганську армію, що вона буде стримувати наступ талібів. Афганська армія виявилася збіговиськом боягузів, хоча в неї вкладалися дуже великі гроші. Така ж ситуація була і в деяких інших конфліктах. Вони розуміли, що професійні Збройні сили України – це не афганська армія, але все одно це побоювання було присутнє. До того ж, вони хотіли розуміти, як ми будемо використовувати високоточну та далекобійну зброю. Чи ми будемо її використовувати непомірковано, гатити куди завгодно, аби зробити лише вогневий вал, як це роблять росіяни, чи в нас буде зовсім інша тактика?
Я нагадаю, що в Україні одна з найкращих артилерійських школ. Але все ж таки вони мали впевнитися, що ми будемо дуже якісно використовувати цю зброю та не підставлятимемо її під удар російської артилерії. Ми це продемонстрували: професійність, високу якість та ефективність використання цієї зброї.
Був ще один дуже важливий фактор. Більшість наших міжнародних партнерів не були готові до повномасштабної війни. Для того, щоб підготувати цю зброю і боєприпаси до неї, потрібен час. Це також логістичні елементи, це підготовка до відправлення та навчання екіпажів. Тому під час першого "Рамштайну" ми і не могли претендувати на М142 або М270.
Чи вдасться росіянам знищити HIMARS
Це досить реально. На війні техніку знищують. Я впевнений, що під час війни з росією ЗСУ, як би прикро це не було чути, втрачатимуть зброю. Будуть втрати і серед Panzerhaubitze, і серед CAESAR. Будуть втрати і серед М142 HIMARS, і серед М270.
Я не виключаю цього, бо це війна. Неможливо передбачити результати контрбатарейної боротьби та інші фактори, наслідки залучення авіації, далекобійних ракет авіаційного базування та іншого. Так чи інакше, будуть втрати. Але на сьогодні ми бачимо, що вони мінімальні, їх немає серед західної зброї в такій кількості. Я маю на увазі не тільки М142, а й гаубиці, й САУ, й іншу зброю. Саме втрати західної зброї мінімальні, якщо порівнювати із втратами, які несуть російська техніка та окупанти.
Жодного М142 на сьогодні не знищено. Але якщо послухати російську пропаганду, то вони знищили 2 HIMARS. Потім зʼявилася інформація, що вони купили 2 HIMARS у Збройних сил України. Потім навіть міністерство оборони рф демонструвало якесь відео, на якому нібито зображено знищення HIMARS. Тобто вони настільки налякані цією зброєю, що вони зараз генерують велику кількість фейків. Але це лише фейки, не більше.
Антонівський міст: чому саме він
Це не тільки вісник контрнаступальних дій – я знаю, що обрано сценарій агресивного контрнаступу. Це в першу чергу ультиматум росіянам, демонстрація того, що ми можемо зробити з цим мостом найближчим часом. У них не буде можливості не те щоб постачати зброю тій групі військ на правобережній частині Херсонщини, а й навіть забезпечувати їх відступ, коли треба буде тікати під натиском нашого контрнаступу.
Ти не можеш здійснювати оборону, коли в тебе немає зброї, боєприпасів, техніки, ротації, підкріплення. Ця оборона буде нівельована за декілька днів, максимум – за тиждень. Що тоді робити? Лише тікати. А куди тікати, якщо за спиною Дніпро, який форсувати ти не можеш? Тому це попередження, це ультиматом: або ви користуєтеся зараз цим мостом, поки ще можете, для того, щоб вивести свої війська під прапором "жесту доброї волі", або ви залишаєтеся тут і ми знищуємо один-два прольоти Антонівського мосту. Тоді у вас залишається лише два вибори: або полон, або знищення.
Побачимо, як воно буде. На мій погляд, удари по мосту продовжаться найближчим часом. Зараз буде невеличка пауза, і ми подивимося, будуть вони виводити свої війська чи не будуть. Саме зараз ми демонструємо, що Антонівський міст знаходиться під повним вогневим ураженням нашої артилерії. Тобто вони не можуть здійснювати ремонтні роботи. Вони будуть одразу нівельовані ударами нашої артилерії.
Знищення радіолокаційної системи "Підліт-К1": наслідки для росії
На сьогодні це найбільш сучасна РЛС, яка була на озброєнні рф. Вони поштучно вироблялися з 2015 року, тому їх невелика кількість. Вони також забезпечували цілевказання для ЗРК "С-300" та "С-400". До речі, знищення цієї РЛС говорить про те, що ЗСУ поступово переходять до фази знищення саме обʼєктів ППО. Тобто ми нівелюємо можливості їх протиповітряної оборони, щоб більш інтенсивно задіювати авіацію. Це також каже про те, що незабаром ми перейдемо до більш агресивних та інтенсивних контрнаступальних дій на деяких напрямках.
Чи дадуть Україні нові літаки
З авіацією все набагато складніше. На "Рамштайн-5" ми не будемо її просити, це 100%. А якщо і будемо, то лише в якійсь перспективі. Чому? По-перше, необхідна кількість пілотів зараз відсутня. Для навчання, наприклад, пілота, який вже знайомий з іншими авіаційними зразками, потрібно десь 3 місяці, ну - півроку. Але це не буде досконале знання цієї машини. На мій погляд, перше питання повʼязане з професійними якостями.
Друге питання повʼязане з інфраструктурою. Наші аеродроми не пристосовані для розміщення західної авіації. Для цього повністю необхідно модернізувати або перебудовувати деякі аеродроми. Це досить серйозні ремонтні роботи. Виникає питання: якщо ми почнемо ремонт якогось аеродрому, яка вірогідність, що туди не прилетить? Поки що у росії є можливість нанесення ударів по всій території України.
Можливо використовувати територію інших країн, наприклад, Польщі. Але треба розуміти, що необхідність перелітати в наш повітряний простір значно зменшує реакцію на ті чи інші загрози та якість виконання бойового завдання.
На мій погляд, найбільш оптимістичний прогноз появи перших зразків цієї техніки та пілотів, які можуть здійснювати польоти на ній – це 2023 рік. Але треба все ж таки бути реалістами. Я вважаю, що повна модернізація наших повітряних сил відбудеться на всі 100% вже після закінчення війни.
