Війна в Україні триває вже майже пів року. За цей час російська армія втратила чимало техніки та особового складу, утім вона все ще має можливості для наступу. Рашисти продовжують перекидати техніку на південь та обстрілювати українські міста ракетами. І поки ми боремося за свою свободу, над світом нависла нова загроза. Ризик виникнення Третьої світової війни вже не здається чимось нереальним. Особливо, на тлі зростання напруги між Китаєм та США.
Як розвиватимуться події війни в Україні, чому не варто сподіватися на швидку перемогу та чи буде третя світова війна? Про це в ефірі програми "Руно. Війна" на Апостроф TV розповів військовий експерт і аналітик ПЕТРО ЧЕРНИК.
– В день, коли світ спостерігав за літаком спікерки Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі, росіяни вкотре обстріляли українські міста. У них ще багато ракет залишилося?
– На превеликий жаль, ракетний запас у них ще доволі великий. Такі ракети як "Кинджал", "Іскандер" і особливо "Калібр" у них доходять до критичного запасу. Але старих радянських ракет, особливо таких, як Х-22 з великою бойовою частиною, яка важить до 960 кг, а також інших, зокрема, протиповітряних, які вони переробляють у клас "земля-земля" С-300, у них, на жаль, доволі багато.
Загальні їхні запаси усіх класів обчислюються у межах восьми тисяч. Це те, що кажуть відкриті джерела. Думаю, насправді їх більше. Якщо відняти близько трьох тисяч ракет, які вже запустили по території України, то щонайменше п'ять тисяч ракет у них є. Такі ракети середнього класу як Х-31 із дальністю стрільби до 180 км, і Х-59 із дальністю стрільби до 290 км вони можуть поставити на конвеєр. На мій погляд, в нас немає жодних підстав вважати, що ракетне цунамі закінчиться найближчим часом.
– В них ще тисячі ракет, але і в нас зброї більшає. Днями ми почули про плюс чотири HIMARS, їхня загальна кількість в Україні вже сягнула 20.
– Збільшується кількість не лише HIMARS. Нагадаємо, що є і старший брат HIMARS у вигляді MLRS M270, і ось буквально днями німці передали свій варіант MLRS M270 – так звані Mars II. Насправді це одна й та сама машина із деякими невеликими доопрацюваннями у німецькому варіанті.
Дійсно, наш збройний потенціал зростає. Ствольної артилерії на цю хвилину у нас практично 10 класів. Сукупно це більше 400 стволів, а може й ще більше. Кількість забезпечення снарядами також зростає. На мій погляд, на середину осені можна очікувати і якісь перші серйозні авіаційні прибори. Але разом із тим, це нарощування збройного потенціалу, на мій погляд, ще не дозволяє абсолютно повністю дивитися вперед та казати, що є вже всі передумови для великого контрнаступу.
Для точкових контрнаступальних дій передумови є. Де вони будуть – велика дискусія. Ще декілька днів тому все виглядало так, що буде навколо Херсонщини, тобто на правому березі Дніпра. Але противник наситив цю територію силами і озброєнням. На мій погляд, так легко все не буде, ця війна надовго.
– Ви якими термінами оперуєте?
– Я можу сформувати свою стратегічну концепцію, я її називаю "4 призми". Отже, ця війна екзистенційна – або вони нас, або ми їх, третього не дано. Можна дуже довго розмовляти чому. Це наш справжній ворог, починаючи від різанини в Києві у 1240 році, закінчуючи Голодомором. Але моя персональна позиція така, що ми по-справжньому видихнемо тільки тоді, коли ця недодержава розвалиться на 15-20 держав і у них заберуть ядерну зброю. Це перша і друга призма, відповідно.
Те, що утворюється на місці російської держави, якась умовна "Русская республіка", це і так буде велика держава десь із мільйоном квадратних кілометрів, а може і більше, і 50-60 млн населення, яка буде відсічена від дармових сибірських ресурсів. В першу чергу, нафти і газу, це третя призма. І найголовніша, четверта призма – ми вступаємо в НАТО.
Поставимо собі чесне і відверте питання: а чи буде це все швидко? На мій погляд, швидко не буде. Отже, мусимо готувати себе до затяжного протиборства. Я не заперечую, що війна може закінчитися за кілька тижнів - жодним чином. Це може статися, історія – дуже специфічна річ і дає нам безліч подібних прикладів. Але, разом із тим, налаштовувати себе на швидкі результати – смертельна ілюзія.
– Ви сказали, що Херсон вже не виглядає настільки успішною ціллю в плані контрнаступу, тому що окупанти почали стягувати туди війська. Є інформація, що перекидають їх з Донеччини. Чому? Вони ж послаблюють інший свій напрямок.
– Це є ще одним свідченням моєї тези про те, що противник не збирається здаватися. Вони зрозуміли, що на південному напрямку для нас складаються передумови для успішних контрнаступальних дій, і прийняли рішення посилювати ці напрямки для того, щоб ускладнити наше просування вперед. Але, разом із тим, я маю дуже особливе ставлення до противника. Не можна недооцінювати їхній вкрай специфічний спосіб мислення.
Чому я наголошую на цьому слові "специфічний"? Завжди у цій частині я наводжу такий цікавий приклад як "збірна Чорнобаївка". Всі знають, що це таке. Є ще збірний понтон, коли вони через Сіверський Донець п'ять разів в одному місці зводили понтонну переправу. Спалили 73 одиниці техніки та втратили батальйонно-тактичну групу. І це все відбулося у межах трохи більше доби.
З точки зору здорового глузду, командир, що тверезо мислить, такого рішення ухвалити не може. Ну один раз, ну другий раз – противник розслабився. Але третій, четвертий і п'ятий рази – це вже за межами осмислення. Беручи до уваги таку їхню логіку, складається такий цікавий висновок - росіяни непередбачувані. Зрештою, це не тільки зараз, це їхня воєнна історія - вміння робити непередбачувані кроки. Беремо приклади із Другої світової війни. Німці уявити не могли ту так звану операцію "Багратіон" через білоруські болота. Сталін на неї наважився і втопив там сотні тисяч людей. Це також факт. І це не один приклад, який можна навести з їхньої воєнної історії. Я до чого веду? Чекати удару можна де завгодно. І треба ставитися до цього вкрай серйозно.
– Чи змінилася якось лінія фронту за останні декілька днів?
– На мій погляд, на загал із часу захоплення Сєвєродонецька і Лисичанська нічого проривного по всій лінії фронту кардинально не сталося, за винятком одного моменту. Завдяки HIMARS ми намацали больові точки нашого противника і навчилися бити їхній боєкомплект. У свою чергу, це привело до того, що називається пониженням артилерійського впливу противника. Я буквально тиждень як приїхав з лінії розмежування і бачив, що насправді артилерійський вплив зменшився. Щоправда, в деяких точках збільшилися ракетні удари, в першу чергу, з авіації. Це, на мій погляд, є своєрідною квінтесенцією двох тижнів. За великим рахунком, фронт і на цю хвилину є в точці рівноваги.
У противника немає великих сил і засобів, щоб здійснювати проривні контрнаступальні операції. А ми ще не наростили настільки свою вогневу міць, щоб створювати вогневі вали і починати їх вибивати з нашої території. Така собі точка стояння. Коли вона порушиться? На мій погляд, десь кінець серпня – початок вересня. Це могло би бути на нашу користь. Але не забуваємо, що росіяни мають близько п'яти тисяч стволів артилерії і практично нескінченний боєзапас.
– Які роди військ окупантів несуть найбільші втрати і мають найбільше провалів? Знаємо, що 16 червня змінили командувача десантних військ за невиправдано високі втрати особового складу. Тобто навіть вони визнали, що їх трощиться в Україні набагато більше, ніж мало б бути, на їх погляд.
– На мій погляд, найбільші втрати несуть танкові війська. Понад 1700 машин ми вже перетворили на брухт або затрофеїли. Нагадаю, що загальний танковий парк рф на момент агресії налічував 3300 штатних одиниць. Не треба їх плутати з тими бронетанковими машинами, які є в них на складах, а їх там біля 13 тисяч, хоча вони вже почали їх знімати з консервації. Понад 1700 машин ми вже знищили, що становить 100% від того контингенту, який вони готували на старті, і складає вже більше 50% загального їхнього запасу.
Дуже хороші показники по іншій броньованій техніці, яка вже наближається до майже п'яти тисяч із загальної кількості близько 14 тисяч. І насправді морально найжахливіші для росіян втрати – це втрати авіації, понад 200 літаків. При чому, цих неймовірно розрекламованих Су-35, Су-34, Су-30 і особливо того, про що вони кажуть "аналоговнєт", вертольотів Ка-52, яких усього в рф сімдесят. Сукупно збили близько 190, думаю, не менше 20 машин якраз належать до найсучаснішого класу. Оці головні кластери і несуть великі втрати.
Зрештою, насправді їхня найбільша втрата – це крейсер "Москва". Нічого подібного вони вже побудувати не зможуть. Нагадаю, що саме цей тип машин будувався на наших миколаївських заводах у часи Радянського Союзу.
– Про Миколаїв. Арестович учора сказав, що окупанти зібрали близько 30 БТГ для наступу на Миколаїв та Кривий Ріг. Миколаїв та Харків обстрілюють найбільше. Ці речі пов'язані між собою?
– Цілком і повністю. Вони будуть вдаватися до зрозумілої для себе тактики. Це намагання посіяти поміж нас хаос, страх, ненависть і найстрашніше – розбрат. На щастя, ворог досягає цілком протилежного ефекту. Наша лють до них тільки міцнішає і буде міцнішати. Насправді, я не зміню свою позицію і вкотре буду про неї казати: або ми їх, або вони нас. Третього ніколи не буде дано, і в нас унікальний шанс насправді їх перемогти. Просто я як експерт, як аналітик, як людина, яка розбирається в геополітиці, вважаю, що цей шлях, на превеликий жаль, буде довгим.
– Цей шлях постав, коли весь світ гарячішає. Ми днями спостерігали ситуацію в Косовому, зараз напруга між Китаєм і США через візит Пелосі на Тайвань.
– На щастя, якщо ми вже дивимося у велику геополітику, цей раунд нарешті "великий орел" виграв у "великого дракона". Але ви вкрай слушно зауважили, що світ гарячішає. Я твердо переконаний, що він буде гарячішати далі. Дуже коротенько поясню, чому. Найгірше, що зробив сучасний московський імперіалізм, – він перекреслив Ялтинсько-Постдамську систему міжнародних відносин, яка склалася за результатами Другої світової війни.
Загалом їх було чотири: перша – 1648 рік, так звана Вестфальська система за результатами релігійних війн. Друга – за результатами Наполеонівських війн – Віденський конгрес у 1815 році. За результатами Першої світової війни – Версальський договір у 1919 році. І за результатами Другої світової війни – Ялтинсько-Постдамська система міжнародних відносин. І от четверта система перекреслена.
Якщо чотири перші системи уклалися за рахунок великих воєн, то чи може п'ята укластися в інший спосіб? Не може, на жаль. Тому треба повертатися до тверезого реалізму. У світі накопичено так багато проблем, починаючи від геополітичних…
Китай має територіальні претензії абсолютно до всіх своїх сусідів з якими він межує, а це, здається, понад 20 країн. У світі залишилося багато невирішених конфліктів: індо-пакистанський, шрі-ланкійський, вірмено-азербайджанська війна. Не вирішені Сирійський та Лівійський вузли. Є нескінченна арабо-ізраїльска війна. Боснійська та Кіпрська проблеми заморожені. Баскські та каталонські сепаратисти заморожені. І навіть шляхетна стара демократія Велика Британія – проблема Північного Ольстеру не вирішена. І це ми ще не починали говорити про перенаселення, голод і парниковий ефект.
А тепер це все коротенько зав'язуємо в цей великий вузол. Запобіжники зняті. На жаль, виживатимуть ті держави, які в мілітарному сенсі будуть готові відстоювати своє. І нам нарешті треба ставити питання не "чи буде війна", а наскільки ми до неї готові, і в якому ми таборі. В нас немає вибору, окрім євроатлантичної площини.
– Аби у цьому вирі нам ще не забували допомагати. Тільки увага світу відволіклася на Пелосі, все – ракети полетіли.
– Давайте будемо геополітичними реалістами. Тайванська площадка об'єктивно для американців є важливішою. Китайський гегемонізм прокинувся, китайці вважають, що можуть бути світовим лідером у найширшому сенсі цього слова. У 2013 році, коли Сі Цзіньпін отримав владу, він у своїй промові сказав прямо: "Китай буде світовим лідером в усіх сенсах до 2050 року".
До речі, чому всі так обережні з розчленуванням росії? Давайте нагадаємо, що ця цивілізація є товарною. Весь наш побут побудований на товарах та послугах, на множині цих товарів, починаючи від побутової техніки і закінчуючи розмаїттям продуктів харчування. А 40% усіх світових запасів людства знаходиться у так званому "порожньому Сибіру". Уявімо, що росія розпадається завтра, куди дрейфує цей "порожній Сибір", де 40% нафти, газу, золота тощо? Очевидно, що до Китаю.
Є стара як світ приказка: "Апетит приходить під час їжі". Якщо хтось думає, що китайський гегемонізм чимось кращий за російський - глибоко помиляється. Російська ідеологічна система і є рефлексією азійських деспотій як таких. І Китай – така само класична деспотія. Просто ми тут цього не відчуваємо. Геополітика насправді неймовірна складна річ. До неї треба підходити дуже збалансовано і розумно, хоча, попри весь критичний реалізм, я впевнений на 100%, що московський Карфаген буде зруйновано. Питання лише часу і нашої терплячості, бо ми є головним могильником цієї останньої рефлексії недоімперії.
