За останні декілька днів Збройні сили України зуміли розвинути потужний наступ на Харківському напрямку. За даними Генштабу, було звільнено більше 20 населених пунктів, серед яких Балаклія, Шевченкове та інші. Аналітики впевнені, що однією з цілей цього контрнаступу є місто Куп'янськ, яке стало для окупантів важливим логістичним хабом.
Яким буде звільнення Куп'янська, чи будуть окупанти боротися за місто, та чому найближчим часом в України серйозно зросте обмінний фонд - в ефірі Апостроф TV розповів експерт із національної безпеки, радник міністра внутрішніх справ України у 2015 - 2021 роках ІВАН ВАРЧЕНКО.
– В Інституті дослідження війни дають 72 години на те, що Куп'янськ буде за Україною. Окупанти намагатимуться до останнього втримати це місто чи нам очікувати на так званий "жест доброї волі"?
– Для всіх зрозуміло, що Куп'янськ-Вузловий – це величезна залізнична станція, яка, по суті, живить російські війська, які знаходяться на північній та східній частині Харківської області, вся північ Луганської області і, в принципі, центр Луганської області аж до Луганська. Зрозуміло, що якщо вони втрачають цю залізничну станцію, у них і без того дорога логістика стає значно дорожчою. До цієї залізничної станції ведуть дві гілки: одна з Білгорода, друга з російських Валуйок.
Відповідно, втративши такий логістичний центр великого армійського і, можна сказати, фронтового масштабу, вони мають розпрощатися з північчю Харківської області, бо їм немає сенсу тоді її утримувати. Вони лише використовують там свої війська не за призначенням. Вони мали б десь атакувати, показувати "великую силу и победу русского оружия". Там вони по суті перебувають у відносно курортному варіанті. Вони змушені будуть відходити. Це, звичайно, за логікою. Хоча божевільна логіка російських військових стратегів часто спростовує будь-яку здорову логіку військового мистецтва, яка час від часу демонструвалася під час попередніх воєн навіть російськими військовими.
Можна передбачити, що це буде серйозна втрата. Звичайно, вони за Куп'янськ були б ладні і хотіли б дуже сильно боротися. Але чи зможуть? Це питання вже інше. За тієї паніки, яка охоплює зараз російські війська на всій території Харківської області, зрозуміло, що говорити про ефективність і боєздатність тих, хто залишився в Куп'янську, про їх здатність адекватно протистояти українським силам оборони, – я б не став на тому наполягати.
Я сподіваюся, що та теза Інституту дослідження війни "про 72 години" буде в найкоротший термін реалізована українськими військами. Принаймні, нам би цього дуже хотілося. Звичайно, за будь-яку ціну звільнення Куп'янська відбуватися не буде. Я абсолютно впевнений, що українські воєначальники, які здійснюють оперативне командування на тих фронтах, так само, як і до цього, будуть цінувати кожного українського бійця і будуть шукати технічні можливості, як знищити ворога і при тому зберегти власні сили.
– Поговорімо про ворожі угрупування, які тримають Куп'янськ. Це, зокрема, 20-та гвардійська загальновійськова армія. Що про неї відомо, чи вона відзначилася чимось на фронті?
– 20-та гвардійська армія має великий бекграунд ще з часів Другої світової війни. Але, як показує сьогоднішня практика, всі ті ордени й медалі, які висять на їхніх бойових прапорах, які вони здобували, зокрема за допомогою українців, за допомогою інших народів, які боролися проти нацизму під час Другої світової війни... Перемогли один – німецький нацизм, але не перемогли інший – російський нацизм. Всі ці колишні заслуги геть знівельовані сьогоднішньою практикою, коли багаторазово орденоносні російські частини, підрозділи та угрупування змушені були тікати від українських слабко озброєних на той момент сил оброни. На сьогоднішній день будь-які колишні заслуги випробовуються сьогоднішнім бойовим духом, силою і здатністю. А бойового духу у росіян більше не стає. Навпаки, я абсолютно впевнений, з кожним днем стає все менше і менше аргументів на користь того, що вони роблять в Україні.
Ми бачимо це не лише на полі бою, а й з тих свідчень, які збирає Служба зовнішньої розвідки та Служба безпеки України. Ми бачимо це в тому, що відбувається в місцевих парламентах російських, наприклад, в Смольненському районі Ленінградської області. Ми розуміємо, що зі Смольного починалася революція 1917 року. Так от, це звернення депутатів про те, що путін – військовий злочинець, виступи окремих депутатів Держдуми рф про те, що "спецоперація", як вони її називають, а насправді війна проти українського народу, теж є злочин. Це лише перші ластівки, за якими будуть летіти такі великі табуни жирних російських гусей, які будуть всіляко відмежовуватися від путінської політики загарбання.
Ми розуміємо, що це так само накладається на тих російських солдатів, які сидять в окопах. Хоча їх позбавляють телефонів, позбавляють зв'язку із зовнішнім світом, але вони все одно знаходять можливість отримувати інформацію. Звичайно, над ними це буде тяжіти чим далі, тим більше. Знову ж, натхнення оборонятися з кожним днем у них ставатиме все менше. Я абсолютно переконаний, що найближчими часом, вже в цьому році ми матимемо тисячі й тисячі полонених, які будуть шукати собі саме таке продовження свого життя в даному разі з тим, щоб не бути знищеними під час цієї війни.
