Бойовий шлях розвідника ДМИТРА ГЕРЖАНА доволі непростий: в 2014 році військовий добровольцем потрапив на фронт, та брав участь у багатьох спецопераціях в тилу ворога. Під час одного з таких бойових виходів, коли українські військові викрали з окупованої території терориста Цемаха, причетного до збиття малайзійського Боїнгу, Дмитро втратив ногу, але завдання було виконано. Потім лікування, реабілітація, протезування і активне спортивне життя (розвідник неодноразовий призер "Ігор нескорених"). Однак лютнева навала рашистів змусила Дмитра знову повернутися на фронт, та не самому, а вже разом з сином та братом. Чому війна перетворилася в сімейну справу, хто воює проти нас, та чому звільнення Цемаха не можна називати зрадою - розвідник розповів в інтерв’ю "Апострофу".
- Дмитро, пам’ятаєте свій ранок 24 лютого? Вірили у повномасштабне вторгнення?
- В той ранок мені зателефонував син і каже: "тато, почалася війна". Я відповів, щоб він не вигадував, і ліг далі спати. Потім через пів години прокинувся, подивився новини і побачив, що почалось повномасштабне вторгнення.
- Саме тоді вирішили знову повернутися на фронт?
- Напередодні вторгнення, 22 лютого, я зустрічався з хлопцями на кладовищі, були роковини побратима. І ми обговорювали де, як зустрічатися, планували дії якщо буде повномасштабне вторгнення кацапів на нашу землю. Тому ми одразу записалися в місцеву територіальну оборону Києва. А після того, як пряма загроза столиці минула, я повернувся до лав ЗСУ.
- Чи одразу вас взяли до війська, зважаючи на те, що ви втратили ногу?
- Я зателефонував побратимам, які вже були в підрозділі, мене взяли і на то вже не звертав ніхто уваги. Такий час був. Так що можна сказати, що в армію я попав "по блату".
- На той час багато чоловіків намагалися покинути країну: переодягалися в жіноче вбрання, їхали в багажниках авто. Ви могли законно виїхати, але не просто лишилися, а й пішли на фронт. В чому була мотивація саме для вас?
- Мотивація ще з 2014 року: отримати перемогу і знищити окупантів. І навіть після повномасштабного вторгнення, я завжди казав - не дивуйтесь, але нам потрібна ця війна, адже по-іншому ми ніяк між собою не з’ясуємо відносини. Ми повинні знищити кацапів, надавати їм, і тільки так зможемо нарешті домогтися своєї незалежності і жити нормальним життям. Я повинен бути присутній, повинен боронити свою землю. Крім того, в мене син і рідний брат вирішили йти боронити землю, тому це вже сімейна справа.
- Коли син йде на бойові завдання, відчуваєте острах?
- Зараз з’явилося просто більше відповідальності. Коли я служив сам, то було набагато простіше. Так були побратими, за яких я хвилювався, але рідна людина, то інше. На дай боже що станеться, як я приїду і подивлюся в очі матері і дружині сина. З іншого боку я пишаюсь, що син і брат ухвалили рішення захищати Україну.
- Наскільки важче служити в армії, маючи протез кінцівки?
- Коли я втратив ногу, я прийняв цю невеличку втрату і нормально з цим жив. Після лікування і реабілітації я неодноразово випробовував себе: були і стрибки з парашутом, і два роки поспіль ходив в гори, в 2020 році їздив на схід на війну працювати, тому для мене взагалі не було ніяких проблем з тим, що в мене немає ноги. Все знаходиться в тебе в голові: я почуваю себе повноцінною людиною.
- Ви бачили війну в 2014 році, бачите її зараз. Війна сьогодні відрізняється?
- Так, зараз інша війна - набагато потужніша і небезпечніша. В 2014 році не застосовувались ракети, авіація. Кацапи всією своєю міццю накинулись на нас, тому все набагато жорсткіше. Це вже війна кадрових військових. Добровольці повинні вступати до ЗСУ і навчатись воювати.
- А ЗСУ змінились за ці вісім років?
- Стало набагато краще. Але все одно керівництву, особливо навчальних центрів, потрібно міняти підходи, адже ще присутні совкові узгодження, радянські методи тренування. Та армія у нас стала більш досвідчена, та більш вмотивована.
- А як щодо окупантів, у яких йде велика мобілізація? Ці тисячі "чмобіків" являють серйозну небезпеку для нас?
- Одразу казати, що це просто гарматне "м'ясо", було б помилкою, адже серед цих "чмобіків", я впевнений, є військовослужбовці з досвідом, яких їм не вистачає. Це і артилеристи, і танкісти та інші спеціальності. Однак належного навчання у них немає. Ті, хто вже потрапляє в полон, булі призвані кілька днів тому. Це вже не кадрова армія, яка була би здатна на перелом в цій війні, наприклад на Київщині коли почалося вторгнення були дійсно професійні військові, особливо артилеристи і пілоти. Хоча і навколо кадрової армії більше створювався міф "нєпобєдімой".
Звісно, недооцінювати противника не можна, але все ж таки, ну неможливо за два тижні навчити людину без бойового досвіду воювати. Вони будуть тікати і далі.
- Ви брали участь в операції по вивезенню Володимира Цемаха з окупованої території. Розкажіть більш детально наскільки складно було розробити і провести таку нестандартну операцію?
- Складніше за все було хлопцям, які витягували Цемаха безпосередньо з ворожої території. Завдання моєї групи було вже переправити його через ворожу територію на підконтрольну Україні. Була проведена ретельна підготовка, хоча часу було зовсім небагато. План операції декілька разів змінювався, залежно від нової інформації, що до нас надходила. Безпосередньо під час самої операції обставини змінились ще раз: на нашому маршруті працював снайпер і довелося змінити маршрут, максимально пересуватися "зеленкою", щоб снайпер не поцілив у групу. Там нам все вдалося і Цемаха передали правоохоронній системі України.
- Тоді було багато розмов, що обмін Цемаха - це зрада. Ви так не вважаєте?
- Я вважав тоді, вважаю і зараз, що добре, що його обміняли. Наприклад, серед полонених, яких тоді обміняли, був Олег Сенцов. Після звільнення він дуже потужно доносив проукраїнську позицію і розказував Заходу, які насправді нелюди кацапи. Це важливо. Крім того, ті ж самі моряки, яких також тоді обміняли, зараз виконують свої обов’язки на користь країни. Тому я і зараз впевнений, що наші люди, яких обміняли, того варті.
- Ще з 2014 року ви були на Донецькому напрямку фронту. Чи дійсно там в росіян така неприступна оборона, чи все ж таки маємо можливості її прорвати та звільнити Донецьк?
- Так, в них там зміцнені позиції, але не настільки, щоб ми не могли їх проривати. Багато груп проходило, знаходячи шпарини в обороні. Вже тоді можна було починати звільняти землі, адже після потужних обстрілів вони просто кидали свої позиції і можна було прориватися. Зараз вони також там щільно закріплені, але все залежить від достатньої кількості озброєння, особливо потужної, далекобійної артилерії. При наявності такого озброєння без проблем можна проламувати їх оборону і розпочинати звільнення наших земель.
Дізнатись більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні ви можете в EnableMe Ukraine, а також отримати консультації та підтримку експертів в спільноті цієї організації.
