У суботу, 7 січня, на Різдво за юліанським календарем предстоятель Православної церкви України митрополит Єпіфаній проведе службу в Києво-Печерській Лаврі. Вона відбудеться у головному храмі монастиря — Успенському соборі, донедавна у ньому служити мали право лише представники Української православної церкви Московського патріархату. Про історичне значення події та тонкощі взаємодії православ'я з державою "Апострофу" розповіла доктор філософських наук, релігієзнавець Людмила Филипович.
Різдвяне Богослужіння ПЦУ у Верхній Лаврі без перебільшення є історичною подією. Тривалий час Київська митрополія була складовою Церкви-матері, тобто Константинопольського патріархату, але потім, кажучи не зовсім науковою термінологією, була загарбана. Насправді, у зв'язку з тим, що Константинополь не міг благословляти і ставити на Київську кафедру обраних митрополитів, бо на патріархію сильно тисли турки-османи, саме існування осередку православ'я було під загрозою, там тимчасово у 1686 році передали право благословляти Київських митрополитів московському патріарху. Але ніхто не передавав Київську митрополію, не дарував її, не погоджувався з тим, що вона належить до іншої церкви.
Зараз ми бачимо відновлення зв'язку, що перервався більше 300 років тому, хоча його намагалися відновити і на початку ХХ ст. Особливо яскравими такі спроби були після 1917 року, коли Україна прагнула суб'єктності на мапі світу, такої ж суб'єктності прагнула і православна церква України. Тоді не сталося через купу причин – політичних, економічних, соціальних. Ідея, з якою виступив тоді професор Іван Огієнко, який потім став митрополитом Іларіоном, не була одностайно підтримана ієрархами церкви на київських теренах, хоча існувала ідея апеляції до Константинополя стосовно врегулювання питання статусу Православної церкви України, визнання її незалежності та повернення в лоно Вселенського патріархату. Проте ці процеси було перервано більшовицькими військами, що напали і сплюндрували Київ. Тепер же, після дарування Томосу та надання Українській православній церкві автокефалії, вона проведе Богослужіння у Лаврі. Відновлюється історична справедливість, якої не було сотні років.
До речі, варто нагадати, чим західне християнство відрізняється від східного. Йдеться про дуже важливий момент - взаємини між державою і церквою. У католицтві є папоцезаризм, а у православ'ї – навпаки, цезаропапізм - тобто, визнається вищість світської влади над духовною. Це почалось ще від імператора Константина у Візантії, і продовжується сотні років. Цей елемент зберігається і у нас, варто лише глянути на коротку, свіжу історію останніх 30 років. З приходом до влади президентів, які були прихильними до думки про незалежність українського православ'я, починались певні рухи в цьому напрямку, але досить неоковирні – адже треба було визнати, хто є Церквою-матір'ю для Києва.
Читайте: Різдвяне богослужіння ПЦУ в Києво-Печерській Лаврі: де й коли дивитися
Патріарх Варфоломій чекав, навіть можна сказати вимагав, щоб було прохання про автокефалію від Церкви та від держави, і такі звернення були, спочатку від церкви, потім від президента Порошенка і зрештою від Верховної Ради, через яку народ просив надати незалежність православній церкві. Тому варто тут казати не лише про "політичний проект п'ятого президента", а й про бажання вірних церкви та її ієрархів.
Звісно, опоненти ПЦУ з РПЦвУ напередодні різдвяного Богослужіння у Верхній Лаврі знову називають її "так званою церквою", Епіфанія – так званим митрополитом" тощо - багато визначень в лапках. Це все випливає не з розуміння самої РПЦвУ, а зі штампів, які вона отримує з Москви.
Фактично, слухаючи усі їх висловлювання, розумієш, що йдеться про духовну перемогу українського народу. Згадати хоча б висловлювання того ж прес-секретаря російського диктатора, Дмітрія Пєскова, який сказав, що "влада України розпочала війну проти НАШОЇ ЦЕРКВИ там". Можна вважати, що Україна перемогла, і Богослужіння у Верхній Лаврі 7 січня - частина цієї перемоги, далі буде більше, йдеться не лише про лавру. Звісно, я не думаю, що вся УПЦ (МП) – "їхня", як висловився Пєсков, церква в Україні. Вже більше 1500 громад перейшли з неї в ПЦУ, та і загалом віряни РПЦвУ незадоволені тією стратегією та позицією, яку займає керівництво цієї церкви.
УПЦ (МП), яка вже погрожує ПЦУ та її вірянам, які прийдуть на Різдвяну службу, не здатна не те що мислити на пару кроків наперед, вона не здатна рефлексувати над подіями, що відбулись, застрягла в минулому і не може зрозуміти, що після 24.02 є принципово інша реальність, і той домінантний статус, та монополія, яку вона мала, яку фінансували певні сили, закінчилася. Тепер вони мають навчитись жити так, як всі решта, інакше, як сказав голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, структурам УПЦ (МП) - не місце в Україні. Вони ж кажуть, що вони "не МП" – але це все слова, нехай доводять ділами. Недостатньо "поправити" статут, в якому від України – лише самоназва церкви і титул її предстоятеля. Розумію, що декому важко зламати певну "матрицю", яка існувала десятки, а то й кілька сотень років, а зламалась за останні 10 місяців - але альтернативи нема, пора це зрозуміти.
