В Україні збільшився перелік осіб, які підлягають мобілізації. Зокрема, згідно із законом №9342, з липня втратили право на відстрочку військовозобов'язані, які мають близьких родичів з інвалідністю першої чи другої групи – з умовою, що про них хтось ще, крім військовозобов'язаного, може дбати. А керівник Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Олександр Тищенко заявив, що в Україні не можуть відмовитися від вручення повісток на вулицях. Про особливості літньої мобілізації розповідає "Апостроф".
Моя адреса – як будинок, так і вулиця
Заява Олександра Тищенка наробила багато галасу. В принципі, в Україні і так уже півтора роки всі знають, що повістки вручаються не тільки просто на вулицях, а й у клубах, пляжах та інших місцях відпочинку. Але так прямо, з вуст головного військового чиновника ТЦК (це структура органів військового управління України, яка покликана замінити собою радянську систему військових комісаріатів), заява виглядала досить... зухвало, скажімо так.
Так, захист батьківщини – священний обов'язок кожного громадянина країни. Але постає питання: наскільки правомірними є подібні дії – видача повісток там, де військовозобов'язаного (до них відносяться чоловіки віком від 18 до 60 років) виявили співробітники територіального центру комплектування?
"Україна ще на самому початку активної фази війни поінформувала Раду Європи про те, що на час воєнного стану деякі права громадян будуть обмежені. Якби військовозобов'язані самі нормально ставали на облік, тоді військкомати не мали б жодних питань, і не доводилося б вручати повістки на вулицях. При цьому зазначу, що видача повістки не означає, що людину одразу відправлять воювати: просто держава має зрозуміти становище в галузі мобілізаційних ресурсів – вік, здоров'я, військово-облікова спеціальність тощо", – розповідає "Апострофу" керуючий партнер у адвокатському об'єднанні "Войченко та Дульський" Сергій Войченко.
Читайте також: Хто з жінок-медиків військовозобов'язаний: що робити у разі отримання повістки
І тут слід зазначити, що вручення повісток на вулиці з погляду літери закону – цілком правомірне. Чинне законодавство у сфері мобілізації чітко не визначає місце, де має бути вручено повістку. І тому її можуть вручити будь-де: у парку, на блокпостах, на робочому місці військовозобов'язаного.
Як розповідає "Апострофу" консультант адвокатського об'єднання "Бачинський та партнери" Станіслав Негря, повістка обов'язково має містити підпис керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також мокрий друк. У ній також вказується дата вручення, адреса військкомату та час, у який треба туди прийти. Порядок денний можуть вручати співробітники ТЦК, керівники підприємств та установ (у тому числі навчальних закладів), які керують багатоквартирними будинками.
"Є порядок вручення повісток. Якщо порядок дотримується - значить, все законно. Ні - значить, ні", - каже "Апострофу" правозахисник Борис Захаров.
Перегини на місцях
І ось тут слід зазначити, що повістка видається на ім'я конкретного військовозобов'язаного. Ось якщо приносять повістку додому, то в ній обов'язково зазначено, що вона є запрошенням до військкомату цілком певного Іванова, а ні як не Сидорова. І те саме повинно дотримуватися в тому випадку, якщо повістка видається на вулиці.
Для відмови в отриманні повістки військовозобов'язаний повинен мати конкретні та поважні причини. Їх чотири. У документі вказано неправильні дані одержувача. Повістку вручає не уповноважена на це обличчя. Немає підпису керівника ТЦК. Немає мокрої печатки.
"Так, є деякі перегини на місцях , - визнає у розмові з "Апострофом" секретар парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко. - Можливо, ходять з порожніми бланками. Але давайте думати стратегічно. Перед кожним військкоматом стоїть завдання з набору. У нас є втрати на фронті, хтось звільняється, і збройні сили треба поповнювати, але добровільно у військкомат приходить плюс-мінус 20% від плану. Підсумок? У роті має бути 100 осіб, а на передку буде 30, хлопці не зможуть утримувати позиції. Люди мають виконувати свої обов'язки. А то одні воюють, а інші знімають видосики у ресторанах".
Десять опікунів на одного інваліда
Закон №9342, згідно з яким військовозобов'язані, які мають близьких родичів з інвалідністю першої чи другої групи, втрачають право відстрочки від армії (якщо є ще хтось, хто може піклуватися про близьких), у принципі, досить справедливий.
"У нас часто були випадки, коли на одного інваліда припадало десять опікунів, які користувалися цим, щоб отримати відстрочку від мобілізації. Закон відновлює справедливість. Ті, хто мають воювати – йдуть воювати. При цьому при інваліді залишається людина, яка дбатиме про нього", - каже Роман Костенко.
Начебто все правильно, але є два "але", які трохи бентежать. Норма про родичів інвалідів була якось сором'язливо схована в законопроект, який стосувався взагалі компенсацій військовослужбовців та їхніх відпусток. Причому схована в останній момент перед другим читанням (а законопроект був визнаний невідкладним, що абсолютно вірно).
Друге – в законі зовсім не прописані моменти, а що робити, якщо де-юре інвалід має опікуна, а де-факто – ні. Наприклад, дружина з дітьми вже півтора роки за кордоном, а військовозобов'язаний чоловік сидить із хворими батьками. І що в такому разі робити? Дружині з дітьми терміново повертатися?
А взагалі в мобілізаційному законодавстві ми маємо справжній бардак.
Добре забуте старе
В Україні досі мобілізаційні процеси в основі своїй регулюються законом "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 1993 року. Так, до нього з цього часу внесено 36 поправок, але насправді цей документ – калька з ще радянського закону. Один із наріжних каменів якого – необхідність ставати на військовий облік у разі, якщо ти кудись приїхав на строк більш ніж сім днів.
Але зізнаємось чесно, наскільки цей закон виконувався? З 1993 року громадяни України забули навіть про інститут прописки, а не те, що про якусь постановку на військовий облік. Тим більше, що армію планомірно розвалювали, і самі військкомати темою обліку під час переїздів громадян не цікавилися абсолютно. А громадяни переїжджали ще як! З однієї області Україну в іншу на постійне місце проживання (забувши, нагадаємо, про прописку). У ближнє зарубіжжя на заробітки, у дальнє – знову ж таки на ПМП.
І ось минуло 30 років, і про мобілізаційний закон нарешті згадали. Призовники, військовозобов'язані та резервісти у разі зміни місця проживання або інших персональних даних зобов'язані у строк 7 днів особисто повідомити про це місцевий ТЦК. Взяття на військовий облік стало обов'язковою умовою під час працевлаштування та вступу на навчання.
До речі, військовозобов'язані зараз зобов'язані переміщатися поза стінами свого житла виключно з паспортом та військовим квитком (або приписним посвідченням). Не буде військовослужбовця – у патруля у складі "два поліцейських і співробітник ТЦК" будуть всі підстави затримати громадянина, що прогулюється, для повного з'ясування особистості. І вже у відділенні абсолютно за всіма правилами виписати повістку.
"Так, зараз багато що регулюється підзаконними актами, постановами Кабміну. Коли закінчиться війна, зробимо нормальний закон про мобілізацію", – обіцяє Роман Костенко.
Тож будемо чекати. І перемагати. Як сказав "Апострофу" Сергій Войченко, "якщо не буде країни, якщо в Україні буде аквафреш та двоголовий півень, то питання перегинів з мобілізацією не стоятимуть у принципі. Переможців не судять. Судять переможених".
Читайте також: Мобілізація в Україні: ці категорії військовозобов'язаних не призовуть примусово
