Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко відправлений у відставку. Відповідну заяву міністр подав "через хвилю непорозуміння щодо важливості культури під час війни". Непорозуміння, своєю чергою, викликали, зокрема, плани Мінкульту виділити 400 млн. гривень на зйомки художніх серіалів, а також бажання витратити на завершення будівництва Національного музею Голодомору-геноциду 570 млн бюджетних коштів. Наче в умовах війни їх більше нема куди витратити. Чим має займатись Міністерство культури під час війни – з'ясовував "Апостроф".
Читайте також: Міністр культури Ткаченко на тлі скандалу подав у відставку
Міністерство Шредінгера
З 1991 року культурне міністерство країни зазнавало велику кількість трансформацій. Ми мали Міністерство культури. Міністерство культури та мистецтв. Міністерство культури та туризму. Міністерство культури, молоді та спорту. І ось тепер – Міністерство культури та інформаційної політики.
При цьому суть практично не змінювалась – громіздка структура, до сфери управління якої входять кіно та театри, цирки та музичні установи, музеї та бібліотеки, культурні центри та творчі спілки, заповідники та науково-дослідні організації. У міністерстві – понад 15 департаментів, управлінь, відділів та секторів. Нині міністр культури має навіть заступника з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій та цифровізації. Це при живому Міністерстві цифрової трансформації.
Виникає резонне питання – а чи потрібний нам Мінкульт взагалі? У таких розвинених країнах, як, наприклад, США, Великобританія чи Німеччина, міністерств культури немає. А кіно (один Голлівуд чого вартий), театри, музеї, музичні гурти та взагалі мистецтво – є та процвітають. І при цьому Спілберг, Лукас чи Тарантіно не стоять у черзі за бюджетним фінансуванням. І гурт Rammstein не випрошує гранти на запис чергового альбому.
"Для мене міністерство культури – це як кіт Шредінгера: він або є, або його немає. Якщо мінкульт зникне, я цього не помічу. За все своє життя я з цією структурою не стикався. Особисто знав деяких міністрів – до того, як вони ставали міністрами. Потім наше спілкування якось припинялося", – зізнається у розмові з "Апострофом" режисер Семен Горов.
Але, на його думку, якщо вже міністерство культури є, то хай залишається. Тільки під час війни воно має займатися корисною діяльністю. Наприклад, працювати над поверненням в Україну викрадених росіянами на тимчасово окупованих територіях культурних цінностей. Активно залучаючи до цього процесу світові структури у сфері культури й навіть уряди.
"Міністерство культури нехай буде, але його потрібно докорінно реформувати, до фундаменту. Але це після нашої перемоги – зараз поки що в цьому плані не до реформ. А під час війни для Мінкульту важливо створювати умови для організації культурних заходів за кордоном, щоб розповідати про Україну – і про нашу історію, і про сучасну війну. Необхідно також фіксувати наші втрати у сфері культурної спадщини та, за можливістю, мінімізувати руйнування пошкоджених пам'яток. Важливо не втратити наших українських митців та креативні індустрії", – каже "Апострофу" директор Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук.
Культурна зброя
На жаль, у сфері креативу ми зараз програємо ворогові на культурно-інформаційному фронті. Наприклад, у серпні в росії в масовий прокат виходить фільм "Свідок" про Бучу, знятий на замовлення Кремля на державні кошти. Орієнтований на західну аудиторію, з англійськими титрами. Можна лише уявити, як у цьому фільмі буде показано трагічні події березня минулого року.
А український фільм "Буча" досі у виробництві. Його готують до Берлінського міжнародного кінофестивалю, який відбудеться у лютому 2024 року. І держава, на жаль, до зйомок не має жодного стосунку – це спонсорський проект. Здавалося б, Олександр Ткаченко більшу частину своєї кар'єри присвятив кінематографу, а 400 млн грн хотів виділити на серіали… Але – ні.
"Ми воюємо в так званій метавійні, яка відбувається в період потужного та неконтрольованого розвитку інформаційного простору. Символи, наративи, емоції та, найголовніше, увага людей з інших країн – це дуже важлива зброя. Подекуди навіть цінніша, ніж танки та ППО. Саме увага до нас і до нашої трагедії зможе спонукати світових політиків ухвалювати ті рішення, які допоможуть нам вистояти. Щоб генерувати увагу до себе – потрібен комунікаційний культурний продукт. Не тільки новини, а й фільми, картини, пісні, книги. Це теж зброя. Проте, працюючи над створенням та застосуванням такої зброї, важливо переконатися, щоб вона не стріляла холостими патронами або не влучала постійно в "молоко", – каже "Апострофу" засновник Інституту постінформаційного суспільства, колишній заступник міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін. .
На жаль, вже півтора роки Мінкульт здебільшого стріляє у "молоко". Заміна радянського герба на тризуб на монументі "Батьківщина-мати" – справа, звісно, важлива. Але вона може трохи почекати.
"Держава зараз має знімати патріотичні фільми та серіали. Ну я не знаю… Ілля Муромець, Котигорошко, створити якогось супер-героя сучасної війни. Необхідно створювати позитивні міфи. Саме позитивні. Нам не потрібні зараз драматичні фільми, без хепі-енду, типу "Кіборгів". При цьому бажано кошти використовувати не бюджетні. А для цього міністром культури має стати успішний продюсер, менеджер, який вміє шукати гроші. Як не парадоксально, тут ідеальна кандидатура - Володимир Зеленський. Або Роднянський, при якому створений ним же канал "1+1" був прибутковим", – каже "Апострофу" кінокритик Микола Міліневський.
А після перемоги, на його думку, Міністерство культури має зосередитись на підтримці некомерційної, неприбуткової культури. "Ті ж музичні школи, наприклад. Взагалі Мінкульт має створити духовний стрижень, довкола якого згуртується суспільство. А кіно якось саме розбереться. Голлівуд, напевно, і став Голлівудом тому, що розраховував лише на себе та на здорову конкуренцію", – вважає кінокритик.
Щодо роботи міністерства в галузі інформаційної політики під час війни, то, на думку політолога, кандидата наук державного управління Юрія Гаврилечка, мають бути створені служба державної пропаганди та агентство державної інформації. І займатися вони мають кожен своєю справою.
"Служба – мотивувати громадян, дегуманізувати ворога, обґрунтовувати рішення влади, проводити контрпропагандистську роботу, вибудовувати імідж держави за кордоном з позиції отримання бонусів та преференцій у міжнародній політиці. Агентство – служити єдиним центром офіційної інформації. Щоб жоден міністр чи якийсь чиновник і не пікнути не могли без цінних вказівок та тез від агентства", – вважає політолог.
Але, на його переконання, після перемоги служба та агенція мають бути розформовані, а люди, які в них працюють, не мали б права далі обіймати посади в держструктурах та органах місцевого самоврядування ("У них вже буде професійна деформація"), а Мінкульт має займатися фінансуванням державних музеїв та піклуватися про стан пам'яток архітектури.
Але для цього, звісно, Міністерство культури має бути насамперед реформовано. Адже за структурою та завданням воно нині мало чим відрізняється від Мінкульту радянських часів.
Читайте також: Від серіалів до барабанів: чому скандал із Ткаченком - лише верхівка тендерного "айсберга"
