Його називають легендою 3-ї окремої штурмової. За час повномасштабного вторгнення він змінив розвідку на люті штурми в найгарячіших точках фронту. Навіть поранення на Бахмутському напрямку не зупинило його боротьбу з ворогом. Заступник командира роти 3-ї ОШБр, молодший лейтенант їз позивним "Процент" у проекті "Сила волі" на Апостроф TV розповів про значення символів, везіння та фарту під час бойових дій.
Читайте також: Якщо ми складемо зброю - не буде України, якщо росіяни - не буде війни - Герой України Олег Грудзевич
– Скільки разів ви бували в оточенні?
- Особисто я одного разу потрапив в повне оточення і одного разу - в напівоточення. У нас був штурм, наші суміжні сили не повідомляли про реальний стан речей і про те, що відбувається на флангах.
- З якої причини?
- Одні не пішли далі й зупинилися, а другі замість того, щоб закріпитися та передати, що в них відбувається насправді, повідомили, що вони просуваються далі. Вони пройшли половину маршруту та теж відступили. А ми зайшли в село досить глибоко й просто чекали, доки вони підтягнуть свої фланги. Ми не знали, що жодних підтягувань флангів не буде. І фактично ми увійшли всередину. Тобто зухвало залетіли, всіх пере...шили. Вирішили просуватися далі, але зрозуміли, що не можемо, бо потрапимо в оточення. Ну, от нам і зробили таку подколку. Я свій взвод вивів, коли була можливість зробити це малою кров'ю, а перший взвод він уже з досить серйозними боями виходив. Але вийшли. Хоча й не всі. І вдруге ми потрапили у напівоточення. Ми поїхали відбивати наші позиції. А коли приїхали, то зрозуміли, що резервів, які нам було передано для контрштурмових дій, уже немає у цьому населеному пункті. А ворог уже зайшов до нас у тил. Ми зайняли кругову оборону та тримали її десь до середини ночі, допоки не зрозуміли, що нам треба виходити, бо інакше нас цілком можуть замкнути. Потім до нас прорвалися наші друзі. Група на чолі з Хижаком та Кадиком.
- Це правда, що 3-я штурмова пускала дрон із гучномовцем, щоб запропонувати противнику здатися в полон?
– Так-так, було. Затиснули ворога у населеному пункті. Відрізали йому всі шляхи евакуації й відповідно на дроні з гучномовця пропонували здатися в полон. Пояснили їм умови, якщо вони не здадуться, то просто помруть. Вони здалися.
– У полон потрапляють не лише росіяни, а й наші. Найчастіше, з яких причин?
- У нашій бригаді – це не часте явище. Наприклад, якщо під час штурму був обстріл, людину контузило й вона знепритомніла. Буває, що під час штурму люди біжать не в той бік, забігають на позицію ворога, їх беруть у полон. На фронті є категорія аватарів, які забухали та заснули. Якщо ця людина на гражданці бухала, то і на фронті вона робитиме те саме. Погана у цьому складова у цьому, що ми не можемо обміняти їхніх полонених на якихось наших нормальних типів, наприклад, азовців. Росіяни нам кажуть – ні-ні. Ми поміняємо своїх, тільки ось на цих ваших жмихів. Якби вони менше потрапляли в полон, то, можливо, ми змогли б міняти азовців за іншим співвідношенням. Тому що цінність цих воїнів дуже велика. Вони зробили все, що від них залежить, вони трималися до останнього, вони виконали своє бойове завдання, відтягуючи на себе сили ворога. Вони мусили здатися в полон для збереження життів багатьох сотень поранених. І тепер ми обов'язково маємо знайти шляхи для того, щоб визволити їх із полону.
- Чому бійці 3-ї штурмової використовують переважно позивні й не люблять називати своє ім'я та прізвище?
- Перша причина – з міркувань безпеки. Друге – це унікальний нікнейм. Наприклад, якщо вишукувати бригаду, то ми матимемо тридцять Шевченко Андріїв, тридцять Шевченко Сергіїв. Позивний – це друге ім'я або ім'я важливіше за те, що написано в паспорті.
- Чи є якийсь рейтинг позивних, які найбільше зустрічаються?
– Є певна лінійка популярних, скажімо так, позивних. Дуже багато – це Малюки, Малі, Тихі, потім Дід, Старий. Зазвичай Малюки – це двометрові хлопці або завширшки таких як мене п'ять. Це у нас Малюки такі.
- Як ви справляєтеся з такою кількістю "малюків"?
- Змінюємо. У нас є, наприклад, черепашки-ніндзя – Леонардо, Рафаель, Донателло. У нас є Чіп та Дейл. Хтось із цих людей прийшов із позивним, який він сам собі обрав. Наш кадровик, дуже творча людина з добрим почуттям гумору, вибирає, мовляв, так у нас ще бракує трьох черепашок-ніндзя. Ти не вибрав, ти не вибрав? Все. Є, записано.
- Були такі випадки, що ворог дізнавався про справжнє прізвище, а потім йшли якісь погрози, можливо, сім'ї чи самій людині?
– Взагалі, вся інформація про нас знаходиться у відкритому доступі. Ми з цим уже всі змирилися. Ну, дізнаються, де я мешкаю. Як мене звати. І що далі? Вони приїдуть до мене? Ну приходьте. Я і сам можу сказати де я. Ласкаво просимо. Тобто якщо людина хоче зустрітися зі мною віч-на-віч та випробувати долю - ласкаво просимо до Техасу.
- Багато ти бачив на війні випадків, коли люди не витримують? І як із цим справляються?
- Я людина досить стресостійка. Я сказав би відморожена. Як у нас кажуть – добірні відморозки. Але іноді я бачу, що людина пливе. Це може бути тимчасовим явищем, а можливо йому складно розвантажитися. Є одна велика проблема. Люди, які прийшли на початку війни та вижили до цього часу, не знають, коли зможуть відпочити. Багато хто з нас не хочуть назавжди йти з армії. Вони просто хочуть відпочити. Насправді людині не так багато потрібно. Мені відпустку дали на 15 днів, а останні 3 дні я вже думав – і коли вже назад? Більше не можу. Що тут (у тилу, - "Апостроф" ) робити? Немає чого робити. Тут нудно. Тому потрібно через якийсь проміжок часу людям давати можливість відпочити.
- Як ви влаштовуєте психологічні розвантажувальні заходи?
– Це одна із традицій саме нашої роти. Ми називаємо це казеїновий двіж. Від слова казеїн (один із елементів для харчування атлетів, - "Апостроф" ). У нас дуже багато спортсменів. І коли вони влаштовували танці зі зброєю, то називали це казеїновим двіжем. Це якраз один із способів психологічно розвантажитися. Взяти якісь костюми, зброю, потанцювати. Ми маємо дискокулю. Ми її десь віджали. Включаємо дискокулю. Включаємо музику, для цього ми купили собі велику JBL-колонку та починаємо двіж.
- Ти розповідав, що в 3-й штурмовій існуть методи інтелігентного вирішення конфліктів.
– Так, це якраз можна віднести до елементів психологічного розвантаження. Якщо у людей виникають між собою якісь конфлікти, присутня внутрішня агресія, то ми повинні розуміти, що ці воїни довгий час перебувають поза компанією своїх дружин та дівчат. Накопичується зайва енергія. І кудись треба її вихлюпувати. І на цьому фоні можливі якісь конфлікти. Щоб усе це перенести у позитивне русло, проводяться різні вечори. Вечір боксу, вечір боротьби, вечір ножового бою, де люди можуть в цивілізований спосіб, за певними правилами, вирішити всі питання.
- А як щодо свят? Виходить свята святкувати?
– Якщо з'являється можливість, то так, збираємось. На Новий рік, наприклад. Прикрашаємо ялинку.
– Серйозно? Чим же ви її прикрашаєте?
– Беремо стрічки від кулеметів, вішаємо страйкбольні гранати.
- А як щодо днів народження?
– Святкування дня народження більше залежить від людини. Якщо вона захоче відсвяткувати, можна й зібратися. Але на цій війні в тебе може бути кілька днів народжень. Багато ситуацій, коли ти міг забаранитись (загинути, - "Апостроф" ), і ти вважаєш цей день своїм другим Днем Народження. Або в тебе був День Народження взимку, а тепер є можливість відсвяткувати ще й влітку.
– Скільки в тебе вже Днів Народження?
– Я їх уже не рахую. Насправді дуже багато на війні – це фарт. Для мене війна – це фарт та теорія ймовірності.
- А які в тебе були випадки фарту?
- Був такий кумедний момент. Ми штурмували село, і ми вже відходили. І я стою, тримаю в руках радіостанцію. Прокладаю на планшеті шлях евакуації. Тут прилітають дві кулі. Одна цвіркає мені по пальцю, друга пролітає перед носом. Ну просто пощастило, що вони пролетіли саме так. Я кидаю радіостанцію, вона у мене на спеціальному шнурочку й роблю ривок уперед, бо я в зоні ураження, це ж по мені хтось стріляє. А поки я біг, автомат десь зачепився за спорядження й знявся з запобіжника. Я беру цей автомат, спотикаюся о якусь купину на городі та стріляю собі в ноги. І це буквально протягом кількох секунд відбувається. Мій друг до мене обертається, мовляв, що ж ти робиш? Бо він цього не бачив. Ми нормально стояли, а тут раптом я стріляю собі в ногу.
Наступний елемент фарту. Ми забігаємо у двір, а там така брама металева, я роблю крок за браму і позаду мене просто перед воротами розривається ВОГ 25 – з підствольника по нас стріляли. Мене просто приголомшило, а якби я опинився там секундою пізніше, я би вже забаранився або був би важким 300. Але пощастило.
– Зараз багато хто розповідає, що ця війна перетворюється на В'єтнамську. Що ворог використовує тунелі, щоб зненацька вийти ближче до наших позицій.
– Так, можна провести таку аналогію. Тільки В'єтнам – це лайт-версія того, що відбувається у нас. Те, що ворог більш відповідально ставиться до інженерних споруд, облаштування окопів та укріплень – це факт. Інженерка у них досить високому рівні. І нам треба дивитися на це та робити висновки.
- Це правда, що вони використовують якісь машини для підвезення БК? Автоматичні, з дистанційним керуванням.
- Так, вони починають це робити. Експериментувати із цим. Тестувати це все. Якщо це буде ефективно, то вони будуть їх виробляти та вдосконалювати. Так само як вони подивилися на наш досвід роботи з fpv дронами та скидами з мавіків. Вони швидко вчаться, відразу починають це клепати просто у промислових масштабах. Тому нам не можна стояти на місці й стикатися з цими бюрократичними законами, коли якийсь папірець може зупинити виробництво стратегічного обладнання, яке нам потрібно ще вчора.
– Чому, на твою думку, виробництво зброї досі не є масовим?
– Тут питання зацікавленості. Кому війна, а кому мати рідна. Він починає папірці перекладати. Адже йому все одно, бо хтось за нього вже воює на передку. Ось якби ця тварюка посиділа б день у окопі, влетів би в цей окоп fpv дрон, якби його другу відірвало обидві ноги, ось тоді він дуже швидко підписав цей закон й відразу б справи покращились. Ось у нас сидить дуже багато жмихів у ВР, які вже були в ОПЗЖ та в ригах. Це відкриті колаборанти, відкриті вороги українського народу. Ви що чекаєте, поки у нас урветься терпець? Тому що він в якийсь момент таки увірветься, якщо вони знову почнуть піднімати гриву.
- Розкажи про Бахмут, як ти отримав поранення?
- Ну, насправді в самому Бахмуті - це були лише осколки. Вже під Бахмутом я зазнав більш серйозного поранення. У Бахмуті напевно мені пощастило, що я не забаранився. Знаєте, починаєш звертати увагу на всілякі символи. Коли ми вперше вирушили до Бахмута, то їхали через поле, а в полі сиділо кілька сотень воронів. І вони разом злетіли та полетіли такою хмарою. Ми так і зрозуміли – це якийсь знак. І справді у нас там були люті штурми. Багато втрат, серйозні такі бойові дії. Знову ж таки в оточення тоді потрапили. Я тепер, коли бачу воронів перед битвою, то думаю, треба бути обережнішим.
- Розкажи про лікування. Чи задоволений ти їм?
- Через банальну нестачу кваліфікованих рук та велике навантаження на прифронтові лікарні та стабпункти, пораненим не надається швидка допомога. Особисто я потрапив до лікарні у Дніпрі. Мені витягли уламок з ока магнітом, розірвали склеру, відірвали сітківку, зашили і все, бувай здоровий. Я потім сам шукав клініку. Знайшов де мені виправляли те, що накосячили в попередній лікарні. В результаті втратив майже повністю зір. У мене до 10 відсотків лишилося. Зараз постараюсь через деякий час щось покращити. Не скажу, що це на мене якось вплинуло, придушило бойовий дух, але окремий вид збочення – це наші ВЛК (військово-лікарська комісія - "Апостроф" ) та наші госпіталі. У тому ж Дніпрі – я вважаю, що країна має знати своїх героїв – травматологічне відділення знаходиться на 3 поверсі, де немає ліфта. І хлопці без ніг або з перебитими ногами, або з важкими пораненнями на милицях намагаються туди пройти. Внаслідок поранення я порвав собі зв'язки на нозі, а тому також пересувався на милицях. Одне око в мене було заліплене. Добре, що хлопці, які були з руками та ногами, перенесли мене на третій поверх. Тому що це знущання. Реально виділяються мільйони на якусь бруківку замість того, щоб зробити один ліфт. Просто зробіть ліфт! До фасаду будівлі його прикріпіть, якщо не можете всередину запхати, щоб бійці могли спокійно дістатися свого лікаря.
Так само ВЛК. Тобі треба на 2 поверх на милицях піднятися, а там уже черга. Люди сидять мало не на підлозі, доки вони (лікарі) заповнюють свої папірці. Ти маєш довести цим лікарям, що ти з якимось тяжким пораненням. Бо вони не були біля цього бійця. У якого розірвана рука, немає половини обличчя, немає ноги, а він повинен чомусь у черзі сидіти, щоб йому видали якийсь папірець. Якщо це тяжкий поранений без ноги, то ви самі повинні підняти свою ср...ку, прийти до нього в лікарню, дізнатися, де він лежить та заповнити всі документи. Якщо йому відірвало ногу, то кому він повинен щось доводити? Яка тут може бути комісія? Судячи з зовнішніх ознак, у нього немає ноги... Так, я думаю, це змова ящерів. Вони (поранені), щоб отримати пенсійне та інвалідність, спеціально наступають на міни, їм відриває ноги, потім вони проходять ВЛК, МСЕК і все це заради безкоштовного паркування? Я стояв і чекав у цій черзі недовго. Я пішов, нагрубіянив і мені дали довідку.
Читайте: В Україні зараз триває битва світового масштабу, яка змінить все - боєць ЗСУ "Тоха"
