Суддя Гощанського районного суду Рівненської області ПЕТРО ТИШКУН відомий своїми незвичними вироками. Одного правопорушника він позбавив прав на 56 років, іншого примусив прочитати "Кайдашеву сім’ю" Івана Нечуя-Левицького. В інтерв'ю "Апострофу" суддя поділився цікавими ідеями, розповів драматичні випадки зі своєї практики, а також відповів, чи готовий стати головою Верховного суду.
- Петре Володимировичу, ви щойно повернулися із відпустки. Багато правопорушень уже, які треба розглянути?
- В перший день ще нічого не приносили. Але загалом день від дня дуже відрізняється. Наприклад, у вівторок я розглядаю адміністративні правопорушення, їх може бути до 20. У середу розглядаю цивільні справи. Там правопорушників як таких немає, але ці справи трохи складніші, займають більше часу, тож, шість-сім за день. По четвергах я розглядаю кримінальні справи. Вони можуть зайняти ще більше часу, тож, більше трьох-чотирьох справ на день я не призначаю.
Можу сказати цифру за минулий рік. Загалом мною було розглянуто 740 справ.
- На вашу думку, чому українці так часто порушують закон? Це може бути і щось дійсно серйозне, і щось дрібне - типу двоє спробували вкрасти вулик, і їх покусали бджоли.
- Я б не стверджував, що українці порушують закон частіше, ніж представники інших націй. Скажімо, у Сполучених Штатах людей у в’язницях у відсотковому співвідношенні значно більше, ніж в Україні, наскільки мені відомо.
При цьому хочу зауважити, що в цьому році, принаймні по нашому суду, кількість кримінальних проваджень значно зменшилася порівняно з попереднім роком. Тому я вважаю, що ми рухаємося до позитивної тенденції.
- І все ж, із вашого досвіду, що найчастіше штовхає людей до правопорушення?
- Причини різні: багато хто йде на злочини під дією речовин – у стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння. Або щоб дістати гроші на випивку.
- Ви не вважаєте, що причина в тому, що "риба гниє з голови"? І люди бачать, що, умовно кажучи, голова сільради бензин зливає, тож, і я можу собі дозволити щось порушити?
- Я досить часто чую від злочинців – "Он нагорі мільярди крадуть, і нікого не садять? А ось, мовляв, нещодавно чоловік в Кривому Розі вкрав пляшку віскі – і його за це посадили".
Але я сказав би, що це не причина, а, скоріше, самовиправдання. Причини ж зовсім в іншому.
- Ви стали відомим завдяки незвичним вирокам для своїх підсудних. Як вважаєте, ваші рішення допоможуть цим людям стати краще?
- Я принаймні сподіваюся, що допомагають. Я вважаю, що якщо підсудний виконає моє рішення і прочитає хоч одну книгу, то однозначно хоча б трішечки стане кращим. Тому що читання будь-яких книжок позитивно впливає на людину. Тим більше, що у тій нашумілій справі я присудив чоловіку прочитати не тільки "Кайдашеву сім’ю", а й кілька розділів Цивільного кодексу, що стосуються власності та її захисту. Якщо людина прочитає Цивільний кодекс і проникнеться його духом, вона однозначно стане кращою (сміється).
- Фінський стартап Metroc нещодавно залучив ув'язнених до навчання своєї пошукової системи із елементами штучного інтелекту. Можливо, нам теж варто змінити систему утримання ув’язнених? Залучити їх до більш творчої діяльності?
- Однозначно. Просте тримання людини у клітці як тварини, що по своїй суті є подавленням волі, на мою скромну думку ще нікого не виправило. Таке покарання сприяє скоріше ізоляції цієї небезпечної людини, щоб суспільство від неї трішки відпочило. Але саме по собі ув’язнення навряд чи втримає когось навіть від повторного вчинення злочинів.
Тому важливим є запровадження заходів, які б перевиховували людину. Це залучення до корисної праці, соціально важливої праці, як то, наприклад, догляд за "важкими" пацієнтами.
Петро Тишкун
- Як ви особисто дійшли до такої ідеї, що потрібні альтернативні заходи впливу на звинувачених?
- Насправді, я не є новатором у цьому питанні. Мої колеги ще раніше застосовували такі креативні засоби впливу, а я йшов уже протореним шляхом.
- Були такі випадки, коли засуджений приходив і говорив, умовно, що "Ось, після того, як я прочитав "Кайдашеву сім’ю", моє життя змінилося, дякую вам!"?
- Ні. Насправді, я рідко бачуся зі своїми, так би мовити, "клієнтами", оскільки живу не в тому населеному пункті і навіть не в тому районі, де знаходиться мій суд. І після того, як закінчується мій робочий день, я сідаю в авто і їду додому.
- І не відслідковуєте їхні долі?
- Дехто мені був цікавий, то їх відслідковував. У мене, наприклад, були підсудні, які поводили себе не дуже добре, не платили аліменти, скажімо, вели асоціальне життя. І раптом вони добровільно пішли до війська і віддали життя за Україну. Тобто людина оступилася, а потім, я вважаю, реабілітувала себе в очах суспільства.
- Ну це круто. Багато таких було?
- Мабуть, п’ятеро. Навіть був один закорінілий правопорушник, який пішов і загинув за Україну.
- Скажіть, будь ласка, ви хотіли б стати головою Верховного суду України?
- (Сміється) Чесно вам скажу, я про це ще не думав. Я занадто велике задоволення отримую від роботи у суді першої інстанції. Це робота в прямому контакті із людьми, їхньою енергією. Тут працювати значно цікавіше. Пізніше, як наберуся досвіду, формального стажу, необхідного для просування на вищі посади, я, можливо, про це й задумаюся.
- Давайте трішки пофантазуємо. Якби ви опинилися на такій посаді, ви запроваджували б незвичні форми покарання для порушників?
- Верховний суд – це орган цілком колегіальний, і у його голови є не так багато повноважень змінювати щось своїми одноосібними рішеннями. Він діє у складі колегій, палат - об’єднаних та Великої. Тобто це робота великих колективів. Голова не в силах змінити судову практику чи законодавство.
- Якби наші законотворці консультувалися із вами про зміни щодо покарання правопорушників, які б нестандартні методи ви запропонували уже "на зараз"?
- У нашій системі правосуддя не так просто запровадити саме нестандартні методи, тяжко бути новатором.
Якби такий шанс все ж був, впроваджував би щось, що стосується зміни особистості, освітні програми. І у залежності від отриманого освітнього рівня, отриманих нових знань, засудженому можна зменшувати термін покарання, покращувати режим тощо.
- Як ви ставитеся до того, що наша країна мобілізує ув’язнених, і вони беруть участь у боях?
- Я вважаю, що це дуже позитивний момент, бо багато хто із засуджених і навіть підсудних висловлювали бажання стати на захист держави. Закон раніше стояв на перешкоді цього. Але зараз вони мають можливість реалізувати своє прагнення. Я вже переконався у тому, що якщо ти злочинець, це ще не обов’язково означає, що ти не патріот.
- Що б ви робили із українськими корупціонерами, якби ви, знову ж таки, мали можливість змінити законодавство?
- Українське законодавство щодо корупційних правопорушень і так досить суворе. Тож, я не бачу підстав, щоб його зробити ще більш жорстким.
- Але ж воно не працює – ну, не працює!
- Я вам скажу таке: закон не існує поза межами людей, суспільства. Закон – це просто літери, написані на папері. Для того, щоб він працював, повинні працювати інституції: органи досудового розслідування, прокуратура, суди. Який би ми ідеальний закон не написали, якщо його ніхто не виконуватиме, то він не працюватиме. Тому проблема не в законі.
Колись Наполеон казав, що значно легше приймати багато різних законів, ніж почати їх виконувати. А підмінювати ефективну роботу правоохоронних органів постійним ужорсточенням законодавства – це просто шлях в нікуди.
- Можливо, нашим корупціонерам теж варто почати читати "Кайдашеву сім’ю" або щось в цьому дусі?
- Я хочу сказати, що корупціонери, які досягли досить високого посадового рівня, - це вже досить освічені люди. Тому якоюсь додатковою освітою тут уже, мабуть, не допоможеш.
Тут, мабуть, уже включається той момент, що покарання має бути жорстким і витратним, щоб людина, яка досягла високого становища, боялася, що окрім того, що втратить свою посаду і становище, ще й до кінця днів не зможе розрахуватися із державою.
