«Апостроф» поспілкувався з уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кремінем про «наступальну українізацію», про захист української мови, про плани України щодо «українізації» Євросоюзу та про мовні патрулі .
Якось ви заявляли, що Україні потрібен перехід від «лагідної» до «наступальної українізації». Можете пояснити, що це означає?
«Наступальна українізація» передбачає виконання усіх норм мовного закону. Його статті запрацювали тільки цього, 2024 року. Також посилення нашої інституції, запровадження державної мовної програми. Але усе це має передбачати реальне фінансування в державному бюджеті на 2025 рік.
Тому що захистити право українців на українську означає створювати українське кіно, підтримувати українську книгу, давати нашим дітям можливість навчатися за українськими підручниками в українських школах на усій території нашої держави і в тому числі за кордоном.
«Наступальна українізація» - це про суворе покарання тих, хто може обійтися незначними штрафами, але разом з тим – про чіткий мовний контроль за претендентами на окремі посади.
Це про відкликання депутатів місцевих рад, які продовжують спілкуватися недержавною мовою – чи це Миколаївщина, чи це Одещина, чи будь-які інші регіони.
«Наступальна українізація» - це в тому числі і про українську мову як офіційну мову європейського співтовариства.
Треба створити оргкомітет із числа представників Кабінету міністрів, Верховної Ради України, мовних інституцій, які будуть допомагати нам напрацьовувати необхідний мовний компонент для його виконання членами європейського співтовариства.
Тому що, ставши членами ЄС, ми можемо не отримати українську як мову Європейського Співтовариства. А це питання перекладів нормативних документів Європейського союзу українською мовою і мовами європейського співтовариства. Це школа перекладачів при Раді Європейського Співтовариства. Це, звичайно, активна робота наших дипломатичних відомств у всіх європейських країнах, які повинні забезпечити голосування за цю важливу норму.
Але українська мова повинна бути захищена саме в Україні. І найкращі можливості для неї мають бути створені саме в Україні – і в освіті, і в обслуговуванні, і на усіх інших щаблях.
Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцинків нещодавно запропонував запровадити «мовні патрулі». Спочатку бажаючі знайшлися, а потім десь поділися. Як ви вважаєте, чи є «мовні патрулі» ознакою «наступальної українізації»?
Метафорично кажучи, кожен громадянин України має право звернутися до державних органів влади про порушення його мовних прав своїх чи своїх дітей у школі чи сфері послуг, надання інформації, зовнішньої реклами чи оголошень.
Це і є мовний контроль. Як би він не називався - патрулем, контролем, інспекцією. Кожен громадянин має право проявити громадську позицію.
Ми говорили із паном міським головою Марцинківим, що треба посилити пріоритет у міській мовній програмі і запровадити додаткові можливості для опанування української мови. Ну і, звичайно, вимагати від своїх співробітників департаментів та управлінь різних сфер провести позапланові перевірки щодо дотримання мовного законодавства у визначених законом сферах на території Івано-Франківська. Тому що я особисто засвідчив велику кількість порушень у сферах зовнішньої реклами, оголошень, обслуговування, які можна вирішити на місцевому рівні.
Тому заява пана Марцинківа корисна, сподіваюся, що вона буде дієва в плані застосування механізмів. Головний механізм – це організувати контроль. І він як очільник громади має усі для цього повноваження.
Тарас Кремінь
Ну а якщо ми говоримо про «мовні патрулі» як група активістів, які ходять по вулицях і роблять зауваження школярам, які слухають «російський реп»?
Умовними «мовними патрулями» можуть стати робочі групи Івано-Франківської міської ради, які повинні пройтися, здійснити моніторинг мовного закону на дотримання в різних сферах, і здійснити відповідний припис.
Така робота проводиться останніми роками в різних містах – і в Києві, і в Харкові, і в Миколаєві.
До речі, у Миколаєві – один із найкращих показників. Чиновники вийшли із кабінетів, обстежили визначені території і зробили відповідні приписи. Саме тому ми маємо в Миколаєві тисячі замінених вивісок, суворий контроль за дотриманням мовного закону у різних сферах. Тому статистика, яка надходить із Миколаєва, зараз у п’ятірці основних.
Бо якщо раніше із Миколаєва звернень майже не надходило і ми помічали, що режим двомовності там зберігається із початку воєнного часу, то зараз ситуація значно змінилася. Це пов’язано із позицією місцевої влади.
Щодо української мови в ЄС. У деяких федеральних землях Німеччини ввели для українських школярів українську мову як другу іноземну. Я так розумію, це для тих, кому важко дається англійська та німецька. Чи варто нам домагатися, щоб українську взагалі запровадили в європейські навчальні програми і її могли вивчати в школах як іноземну і діти громадян ЄС?
Серед пріоритетів Міністерства закордонних справ, яке працює, в тому числі, із нашими громадами за кордоном – це забезпечити їхні права. На освіту, на інформацію, на соціальний захист тощо.
Але ніколи за кордоном для українців не створяться кращі умови, ніж в Україні, на право навчатися, отримувати інформацію, мати доступ до українського кіно тощо.
Тому в умовах війни це вимушений захід, він буде зберігатися деякий час. Але для української сьогодні мають створюватися кращі засоби для підтримки в Україні.
Приклади, які ми бачимо чи то в Польщі, чи то в Німеччині, чи то в країнах Балтії, говорять лише про те, що українці за кордоном навчилися діяти організовано, консолідовано, вони можуть тиснути на місцеву владу. Якщо вони мають посвідки, то можуть брати участь у виборах і ставати депутатами місцевих рад, як скажімо, у Будапешті у нас є депутати окремих районів. Вони в тому числі вимагають фінансування наших культурних і освітніх закладів.
Але мають бути тому супровід і поява інституцій на кшталт Міністерства діаспори, Міністерства закордонного українства, Міністерства єдності. Незалежно від його назви, воно повинно передбачати в тому числі консолідацію зусиль світового українства. Тому що це і наші дипломати, і наші захисники, і наші донори, і наші політики, які продовжують тиснути на уряди країн, де вони мешкають, аби збільшувалася фінансова допомога Збройним силам України.
Я питав трішки про інше. Чи варто пропонувати як факультатив іноземцям вивчення української мови в ЄС?
Варто.
Ви будете над цим працювати?
Ми уже працюємо.
Скільки уже англійських шкіл погодилися викладати українську мову своїм громадянам?
Англійських шкіл? Ми відкрили в Африці дві українознавчі школи (Українську недільну школу вперше відкрили в березні 2016 року в м. Кейптауні, ПАР, суботня школа там же у місті Преторія діє із 2019-го - Апостроф).
Їм подобається?
Кому? Південноафриканцям? (Сміється). Це в першу чергу зробили для українців (у ПАР проживає близько 1 тис. українців, - Апостроф). Різниця в тому, що в Південній Африці не випадає сніг, там немає зимових канікул (Сміється).
