"Апостроф TV" в інтерв’ю з митрополитом Київським і всієї України, предстоятелем Православної церкви України Епіфанієм поговорив про розбудову ПЦУ, боротьбу із зовнішнім та внутрішнім ворогом, про президента США Дональда Трампа, про російського диктатора Володимира Путіна та про те, як і коли може закінчитися війна, розв’язана проти України Росією.
- Ось вже 6 років, як ПЦУ отримала автокефалію. Це було вже тоді, коли в нас тривала війна, але зараз ми живемо в найскладніший період цієї війни. Скажіть, будь ласка, ця війна є таким же остаточним випробуванням для нашої незалежності і для віри всіх українців.
- Ця війна триває не три роки і навіть не 10, вона триває декілька століть. Ворог один і той. Він намагався нас століттями поневолити, знищити, але ми змогли зберегти нашу українську ідентичність. Що з нами тільки не робили: розчиняли нас, як єдиний радянський народ, намагалися знищити голодоморами. Але ми збереглися, і вже більше 30 років в своїй незалежній державі вибудовуємо своє спільне українське майбутнє.
Але, на жаль, ми зараз проходимо ці випробування. Як церква ми проходимо випробування з нашим українським народом.
Зараз ми бачимо, що 6 років тому було справді історичне рішення – надання українській церкві автокефалії, тобто незалежного статусу для свого майбутнього існування, бо це справді ще один акт проголошення нашої незалежності як держави.
Це дуже важливо, оскільки церква відіграє роль у становленні держави. У нас в Україні існує й інша церква – російська, яка намагається сприяти і допомагати ворогу. Тому ПЦУ розбудовується, утверджується поступово. І я переконаний, що скоро всі православні українці будуть у складі нашої визнаної помісної автокефальної церкви. Ми над цим працюємо, тільки потрібен час.
Війна завершиться неодмінно нашою перемогою, і ми будемо відновлювати, відроджувати країну, адже ми обрали чіткий вектор нашого розвитку як європейський. За це ми боремось і платимо за це дуже високу ціну. Наші найкращі сини і дочки віддають найбільш дорогоцінне – своє життя – заради того, щоб ми жили в єдиній українській державі і мали свою єдину помісну українську православну церкву.
- Владико, чи можете ви згадати, з якою емоцією ви зустріли вістку, що почалася повномасштабна війна?
- Ми були готові до цього. Напередодні проводились національні круглі столи, де я мав слово, і там запитували, чи ми встоїмо у випадку повномасштабного вторгнення. Я говорив чітко, що ми як нація духовно сильні, а дух завжди перемагає. Я пригадую, напередодні мені також телефонували наші міжнародні партнери, вони відчували небезпеку, переживали і питали, скільки ми вистоїмо: день, тиждень, місяць, адже російська армія набагато чисельніша від нашої. Я відповідав, що ми сильні, незламні і дамо відповідь. У декого, я бачив, це викликало посмішку. Але так сталося, як я і казав.
Ми українці вміємо згуртуватися дуже швидко. Ми дали відсіч, якої ворог не очікував. Ми бачимо, що сила духу перемагає. Бо навіть найсучасніша зброя в руках бездуховних людей не відіграє вирішальної ролі. Ми хочемо сталого і справедливого миру, щоб ця війна раз і назавжди завершилась.
- А що ви відчували, коли бачили, як російські священники освячували зброю, фактично благословляючи вбивство українців? І чи можливе прощення нашого ворога в майбутньому?
- Для нас це не було несподіванкою, ми говорили про це. Українська церква понад 30 років бореться, і ми розуміли ці виклики. Ми говорили про небезпеку існування в Україні російської православної церкви, яка є форпостом Путіна в Україні. Ми зараз розірвали всі стосунки з агресором, але залишається одна нібито недоторкана організація – російська православна церква, яка кричить на увесь світ, що тут відбувається нібито переслідування. Але перед законом всі рівні.
І ми бачимо, що російська церква в Україні включилася в процес боротьби Путіна проти України. На окупованих територіях майже всі священнослужителі підтримали окупантів. І ми бачимо на четвертому році війни ще викривають багато священнослужителів, які допомагають ворогу. Це показує, що російська церква є невід’ємною частиною російської держави, це департамент у справах релігії, який відкрито допомагає Путіну.
До повномасштабного вторгнення вони ще якось маскувалися, але зараз вони все роблять відкрито. Це робить очільник РПЦ Кирило Гундяєв, який є співавтором цієї згубної ідеології «русского мира». Це він спонукав Путіна до того, щоб цю ідеологію втілювати в життя: що немає ніякої української держави, немає ніякого українського народу. Вони насаджували ці наративи українцям протягом 30-ти років. Ця ідеологія принесла в наш мирний дім руйнування, сльози, біль і смерть.
Що стосується прощення ворога. Ми – християни. Але для нашого покоління це складний процес. Ми бачимо, як кожного дня гинуть діти. Виникає питання: а яка доцільність таких речей? У світі напрацьовані певні правила ведення війни, на які РФ не зважає. Вони застосовують зброю для вбивства мирних людей. У Путіна є мета – знищити українську державу, і він її не залишає.
- Росія позиціонує себе, як православна держава. Путін ходить до храмів, молиться, цілує ікони. Але тут постає логічне питання, чи є в цій країні Бог і чи чує він молитви наших ворогів?
- Багато представників інших помісних православних церков теж задаються цим питанням. Росія позиціонує себе як захисник традиційних цінностей. Але ми бачимо зовсім інше. Вони благословляють війну, а війна – це зло. Вони називають війну священною.
Вселенський патріарх Варфоломій назвав цю війну – диявольською війною. Тому що війна не може бути священною. Вона приносить зло. На ній вбивають військових, а це чиїсь сини, батьки, чоловіки. В Україні немає родини, кого б це не торкнулося.
- Як священники ПЦУ ставляться до молитви, щоб наш ворог якомога скоріше сконав?
- Ми не маємо права бажати зла. Ми не повинні накопичувати в собі образу на зло, бо воно буде руйнувати нас із середини. Ми навпаки повинні оцю ненависть трансформувати в щось добре і корисне, тому ми закликаємо українців і далі гуртуватися допомагати, донатити. Це буде сприяти захисту нашої держави.
Кажучи словами святителя Іоанна Золотоустого, ми не повинні це акумулювати в собі, а навпаки як християни повинні робити все, щоб це трансформувати в добрі і корисні справи, які будуть змінювати все на добре.
- Тобто в молитві не можна вживати поганих слів про росіян?
- Ми повинні віддати все на волю Божу. Господь краще знає за нас. Ми молимо за то, щоб Господь воздав їм за їхні справи.
- Як же так сталося, що Бог допустив війну між двома православними народами?
- Ми - люди, завжди хочемо знайти причину десь. Господь дав нам свободу вибору. Ми обираємо між добром і злом. Ми бачимо, що російський народ обрав собі людину, яка спрямувала цю волю проти нас, проти народу, який хоче жити в свободі. Ми знаємо із Священного писання, що війни відбувались і в ті давні часи, коли люди забувають про Бога, вважають себе творцем на землі, і це призводить до таких негативних наслідків.
- За вашими відчуттями, чи збільшилась кількість людей, які починають більше вірити чи, навпаки зневірюються, коли бачать несправедливість, жорстокість?
- Бувають різні випадки. Але серед військових я не чув жодної відповіді, що він є невіруючим. На передовій, де смерть дивиться в очі, нема невіруючих людей. Всі просять про молитву. Хто може в цей момент допомогти, як не Бог? Ми бачимо немало прикладів, коли військовий був атеїстом, а потім став віруючим. Господь створив чудо. Країну покинуло багато віруючих людей. Але храми знову наповнені, тобто прийшли нові люди, які їх замінили. Багато людей розуміють потребу віри в Бога.
- Ви часто спілкуєтесь із священниками, які переходять в ПЦУ з московського патріархату, але ми бачимо, що якась частина вірян залишається проросійськими. Що їх там тримає?
- На жаль, не так багато священнослужителів долучаються до ПЦУ. Ця ідеологія «русского мира» дуже глибоко проникла в мізки і священнослужителів, і звичайних вірян, які до кінця намагаються бути вірними московському патріархату. Їм нав’язали думку, що без Москви немає спасіння. І це дивує.
Є багато священнослужителів, які говорять, що вони готові вийти взагалі із священства, але не долучаються до ПЦУ.
А люди поступово змінюються. Ми бачимо, як в громадах проходить зміна. Але на це потрібен час. Ми будуємо церкву назавжди. Бо без сильної єдиної української церкви ми не збудуємо сильної європейської України. Це – аксіома. Але не всі її розуміють. Якби ми мали єдину українську церкву з 90-х років, то, напевно, цього б, що зараз, не відбулося.
- Ви якимось чином підтримуєте своїх вірних на тимчасово окупованих територіях?
- Підтримуємо. Але це робити все складніше. Священнослужителі нашої церкви зараз, на жаль, змушені покинути окуповані території. Ми закликали їх це зробити з безпеки. Бо там є випадки, коли священників вбивають. Ситуація непроста. ПЦУ там знаходиться поза їхнім законом. На окупованих територіях ми не можемо діяти навіть підпільно.
- Існує багаторічна традиція ПЦУ разом із фондом Владислави Молчанової на Великдень завжди передає тисячі пасок для наших захисників. Чи збільшилася кількість благодійників ПЦУ і чи збільшилася кількість допомоги, яка передається через ПЦУ на фронт?
- Дійсно існує традиція, коли напередодні Великодня ми ділимось нашою радістю із захисниками, бо від них залежить майбутня наша доля. Ми маємо добрих благодійників, таких, як Влада Молчанова. Ми з нею втілюємо багато різних проєктів. Існують й інші благодійники, але зараз ситуація складна. Всі вже виснажені і тому всі разом ми долучаємось до того, щоб робити добрі і корисні справи на благо держави і нашої церкви.
- Чому на території Києво-Печерської Лаври і досі є представники московського патріархату?
- Цей процес складний. Духовна деокупація Лаври відбувається поступово. Простіше це було зробити з верхньою лаврою, яка належить національному заповіднику. Процес триває. Заповідник і Міністерство культури приймають на баланс корпуси, але до цього часу там перебувають представники московського патріархату. Вони протидіють, вони мають підтримку в тому числі і фінансову від проросійських сил. Я впевнений, що поступово Києво-Печерська Лавра буде належати справжній українській церкві.
- 30 березня до Києва приїздив радник і духовник президента США пастор Марк Бернс. Чи очікуєте ви зміни в релігійній політиці стосовно України і ПЦУ, бо нова адміністрація Трампа позиціонує, що вони захищають християн в усьому світі?
- Я не буду коментувати на рахунок духовників, бо це російська традиція. В американській традиції такого немає і немає духовника у президента Трампа. Але в нас немає порушення свободи віросповідання. Будь-яка адміністрація республіканців протягом останніх десятиліть в основному працюють над тим, щоб в світі зберігати баланс свободи віросповідання.
Це московська церква подає інформацію, що в Україні відбуваються переслідування, гоніння. Насправді цього немає. Ми маємо в Україні таку свободу віросповідання, якої нема в деяких європейських країнах, не дивлячись навіть на те, що ми перебуваємо в стані війни.
Тому в нас немає жодних переживань. Ми нічого не порушуємо. Ті священнослужителі московського патріархату, які зараз перебувають під слідством, вони як громадяни відповідають за свої вчинки. Всі перед законом рівні. Це стосується безпеки української держави, а не стосується свободи віросповідання. Ми переконані, що ця свобода буде зберігатися і далі.
- За вашими відчуттями, коли завершиться велика війна і чи може бути якийсь Божий знак, що ми вистоїмо в цій війні?
- Ми вже вистояли. Якщо ми з вами можемо збиратися тут у центрі Києва, то за це вже треба дякувати Богові. Боротьба триває. Ми протидіємо ворогові понад три роки. Це справді чудо. Господь нам допомагає і сприяє. Ми спинили навалу російської орди. Я переконаний, що Господь створить відповідні умови. Бо зараз увесь світ, найкращі дипломати, фахівці моделюють, яким чином завершиться війна в Україні. Всім цікаво передбачити, але це дуже складно.
Всі сподівались на прихід президента Трампа, але все не так просто. Я впевнений, що Господь створить умови, і ворог добровільно покине нашу землю, як це відбулося в Сирії. Я переконаний, що щось трапиться в Російській Федерації, коли в них не буде діла до нас, вони будуть змушені вирішувати свої внутрішні справи і вони покинуть нашу землю.
Не може один агресор-тиран диктувати свої умови усьому світу. Правда завжди перемагає. Ми знаємо з історії, що були періоди, коли зло брало верх, але в кінцевому результаті завжди правда, світло і життя перемагало. Ми повинні вірити. А за непохитної віри Господь нам в цьому допоможе.
- Скільки капеланів в ПЦУ і як вони обирають цей шлях?
- Ми духовно підтримуємо наше українське військо. Існує служба капеланського служіння. Зараз у нас півтисячі капеланів. Та поступово ми збільшуємо штат. Є багато перепон на цьому шляху. До прикладу, священник має стати військовослужбовцем, прийняти присягу і стати в стрій. Як я вже говорив, у військових є потреба у священниках. Бо священник є тією особою, якій довіряють. Він укріплює дух воїнів.
- Що б ви побажали читачам і глядачам «Апострофа» перед найбільшим християнським святом - Великоднем?
- Ми зустрічаємо справді величне свято, яке повинно нас надихати на подальшу боротьбу. Це свято засвідчує, що через страждання, які переніс Господь, було Воскресіння. Тобто через страждання ми досягаємо перемоги. Було важко, буде важко, але ми пройдемо достойно ці випробування і досягнемо того, чого прагнемо.
А всі ми прагнемо – перемоги. Прагнемо, щоб в Україні запанував справедливий мир. Але все це залежить від кожного із нас. Ми не маємо права падати духом, а навпаки повинні гуртуватися, підтримувати один одного в складних умовах, надихати на подальшу боротьбу.
Якщо кожен на своєму місті буде виконувати все, що від нього залежить, бо Господь запитає кожного із нас: «Чому ти це не зробив, маючи відповідні можливості?». Тому кожен із нас повинен робити все від нього залежне.
Інколи, перебуваючи на одинці, ми думаємо: ну, що від мене залежить? Але коли ми збираємось громадою, то разом це є велика рушійна сила, яка здатна здолати перепони, які чинить нам країна-агресор. Бажаю, щоб Господь укріпляв нас надихав, давав сили і здоров’я, робити все від нас залежне для того, щоб наближати нашу спільну велику українську перемогу.
