Колишній чоловік Ніни зник безвісти на Курщині у вересні минулого року під час виконання бойового завдання. Досі не було жодних відомостей про його перебування у ворожому полоні чи бодай інформації, що він може бути живим – свідків події немає. Спільні дорослі сини збираються оголосити батька померлим.
Пояснює: згідно з новими правилами, вони не мають права на частину грошового забезпечення батька, проте його онука потребує коштів на лікування, чекати на репатріацію тіла марно, адже, каже, то чужа територія.
Доля українських наших захисників, які брали участь у Курській операції, досі невідома – немає ані збігів за ДНК, ані підтвердження їх перебування в полоні через Міжнародний комітет Червоного Хреста чи іншими способами. Точну кількість втрат на тому напрямку сказати важко, адже в умовах воєнного стану це державна таємниця.
“Оприлюднення інформації про кількість втрат особового складу, з-поміж загиблих, полонених та зниклих безвісти за особливих обставин, може бути використано ворогом у плануванні та веденні збройної агресії проти України та в інформаційному просторі для використання як ІПСО, чим буде завдано істотної шкоди інтересам національної безпеки, суспільному інтересу та інтересам членів сімей військовослужбовців, зниженню морально-психологічного стану та бойового духу особового складу сил оборони та сил безпеки”, - повідомили “Апострофу” у Секретаріаті Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Тож оцінити виправданість Курської операції, зважаючи на кількість жертв, поки що неможливо. Між тим у МКЧХ в Україні заперечують якесь специфічне ставлення в Кремлі до наших бійців, захоплених у полон на території РФ. “Ми не маємо жодних ознак того, що цей процес відрізняється в Курській області. Наразі середній час отримання підтвердження статусу [в полоні] становить приблизно 3-4 місяці. Цей показник змінювався з часом – у 2023 році очікування часто було значно довшим, іноді до дев’яти-дванадцяти місяців. Також трапляються поодинокі випадки: іноді ми отримуємо підтвердження вже за два тижні, а іноді людина перебуває в полоні протягом року, перш ніж раптово з’явитися у списках”, – пояснили у пресслужбі організації.
Попри життя в очікуванні, не всі готові визнавати своїх зниклих рідних померлими через суди. Хоча відповідні органи не припинять їх пошуки, такий крок морально складно зробити - ніби самих себе позбавити надії. Тож вони обирають чекати, нагадуючи владі про потребу в пошуках їх рідних на мирних акціях і сподіваючись на збереження матеріальної підтримки від держави. Природно, що у ситуації непевності, різні законодавчі ініціативи сприймаються з недовірою, як-от законопроєкт №13689 щодо порядку визнання військовослужбовців безвісно відсутніми під час дії воєнного стану.
“Частину безвісті зниклих визнаватимуть безвісно відсутніми і припинятимуть виплату грошового забезпечення”, - можна почути від родичів зниклих безвісти. “Апостроф” вирішив розібратися в суті документу та наслідках його ухвалення.
Про що законопроєкт
У Раді зареєстрували законопроєкт № 13689 щодо порядку визнання військовослужбовців безвісно відсутніми під час дії воєнного стану. Згаданий статус, зокрема, передбачає, що над майном зниклої особи встановлюється опікун, який управляє майном, матеріально забезпечує осіб, котрих зобов’язаний був утримувати зниклий безвісти за рахунок свого майна.
Діти, непрацездатні батьки, чоловік/дружина можуть отримати фінансове утримання від держави з зв'язку з втратою годувальника. Зобов’язання, пов’язані із безвісно зниклою особою, наприклад, трудові контракти, припиняються.
“Чинне законодавство України встановлює тривалі строки для визнання особи безвісно відсутньою (один рік) або оголошення її померлою (від шести місяців до трьох років залежно від обставин). Ці строки не враховують специфіку та інтенсивність бойових дій в умовах воєнного стану. Як наслідок, сім'ї зниклих військовослужбовців стикаються з правовою невизначеністю, що унеможливлює або суттєво ускладнює отримання гарантованих державою соціальних виплат, а також реалізацію спадкових та майнових прав”, - сказано в пояснювальній записці до законопроєкту.
За словами авторів, документ націлений спростити та прискорити механізм визнання безвісно відсутніми та оголошення померлими військовослужбовців, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань. Зокрема, пропонується дозволити особу, яка зникла безвісти, оголошувати судом померлою за наявності акта службового розслідування військової частини на підставі доказів незалежно від часу її зникнення.
Зараз – таку людину суд може оголосити померлою після двох років від дати завершення війни або за менший термін, але не раніше ніж через шість місяців від настання події. Разом з тим, проєкт закону пропонує визнавати через суд безвісно відсутніми за наявності акта службового розслідування незалежно від строку, що минув з моменту зникнення особи.
Разом з тим, законодавець уточнює, що суд приймає свідчення військовослужбовців, командирів військових підрозділів, які можуть розказати про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме. Передбачено, що суд, вирішуючи питання про встановлення факту смерті, може приймати до уваги альтернативні докази у разі неможливості одержання офіційних актових записів:
- письмові повідомлення командирів військових частин або уповноважених органів влади;
- довідки медичних установ;
- свідчення родичів чи інших осіб, повідомлення гуманітарних організацій (наприклад, Червоного Хреста);
- фотокопії свідоцтв чи інших документів та будь-які інші матеріали, що можуть підтвердити факт смерті особи.
Також прописано, що на отримання грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця не мають права особи, які мають громадянство РФ або Республіки Білорусь та особи, які постійно проживають на території цих держав, а також засуджені за державну зраду, колаборацію, пособництво державі-агресору.
Що кажуть юристи
“Недолік цього документу - залежність від акта службового розслідування, - коментує “Апострофу” адвокат Геннадій Капралов. - Його центральна роль створює ризик затягування процедур, якщо військова частина або командування не оперативно його складають чи погоджують”.
І справді, на практиці родини зниклих безвісти військовослужбовців можуть чекати на цей документ півроку, що нівелює ідею законопроєкту про пришвидшення процедур. Для запобігання можливим зловживанням та бюрократичним затримкам законопроєкт потребує додаткового доопрацювання, зокрема, щодо чіткого порядку складання та перевірки актів службового розслідування, додає адвокат.
Ще одна проблема - сама якість службового розслідування, на основі якого формується акт. У ньому часто зустрічаємо нечіткі формулювання на кшталт “доля невідома”, “ймовірно загинув”, “був артобстріл” та ін. Такі прогалини ускладнюють судовий процес. А якщо немає свідків події - і поготів. “На сьогодні вже поширена практика, звертаються люди про визнання померлим. Усе залежить від доказової бази. Якщо зібрана достатня база, що дійсно були підстави вважати, що людина загинула, - це покази свідків, акт службового розслідування, інші моменти. Процедура проходить на змаганні сторін - кожна сторона має довести обставини. Якщо база нормально зібрана, то може все відбутися за одне-два засідання”, - розповідає адвокат Аліна Самарець.
Проте Міноборони може оскаржити рішення, продовжує співрозмовниця видання. “Зазвичай, Міноборони у всіх справах судиться до останнього. Військові частини менше судяться і щодо виплатах з родичами”, – додає адвокат.
Інший цікавий момент - дозволити заяву про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подавати за місцем дислокації військової частини, до якої належала особа на момент зникнення. Чи не відкриває це можливості для військових частин оголошувати зниклих безвісті військових померлими без згоди рідних? “Апостроф” звернувся із запитом до Уповноваженого ВРУ з прав людини.
У Секретаріаті омбудсмана повідомили, що право командира військової частини на звернення до суду з метою оголошення військовослужбовця померлим передбачено, зокрема, абзацом дев’ятим пункту 27 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115.
“Так, згідно чинної редакції зазначеного пункту Положення: “Визнання військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення померлим чи встановлення факту смерті військовослужбовця здійснюється в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходив службу або у розпорядженні якого він перебував, якщо з такою заявою до суду не звернулися інші особи”, – сказано у відповіді на запит.
Для чого хочуть спростити процедури визнання померлими
Для чого в Раді взагалі взялися спростити та прискорити механізм визнання безвісно відсутніми та оголошення померлими військовослужбовців? Мотив багатьма сприймається насторожено, згадуючи попередню ініціативу, що урізала виплати родинам зниклих безвісти (встановлення ліміту в 50%). Крім того, подейкують, що уряд готує зміни, що передбачають відрахування із суми, передбаченої у разі загибелі військового, всіх нарахувань, які були здійснені за час його перебування у статусі “зниклий безвісти”.
Співавторка законопроєкту Ольга Василевська-Смаглюк відкидає зв’язок ініціативи із дефіцитом коштів для виплат грошового забезпечення зниклим безвісти військовим. "Наша основна мета – це пришвидшити виплати, саме задля цього був написаний цей законопроєкт, бо чотири роки люди не можуть отримати виплати, - каже вона “Апострофу”. – Що стосується дефіциту коштів бюджету, такого дефіциту наразі немає”.
За її словами, ідея написання цього документу народилася саме зі спілкування з родинами зниклих безвісти.
“До мене звернулася моя колишня співробітниця про те, що її чоловік, зниклий безвісті військовослужбовець, має родичів на окупованих територіях, або ці родичі померли на окупованих територіях, і на них депонують кошти. Тобто частину коштів, вона, мама двох дітей, його офіційна дружина, вимушена розділити з тим, хто живе або вже давно помер на окупованих територіях.
Тому, перш за все, цей законопроєкт націлений на те, щоби допомогти не депонувати ці кошти саме на тих, хто проживає на окупованих територіях або Російській Федерації, або помер там. Бо зараз через суд рідні змушені через Казахстан отримувати підтвердження про те, що вони померли, або що вони не претендують і так далі. І потім з цими паперами вже йти в суд.
І це забирає дуже багато сил, часу й грошей, бо щоб представляти інтереси наших правонаступників на ці виплати, вони змушені наймати адвокатів, в тому числі на цих територіях, де ворог”, – пояснила пані нардеп.
Утім, зрозуміло, що за умов гострої нестачі фінансування продовження протистояння ворогу, скорочення видатків родинам зниклих безвісти може розглядатися. Питання, чи стане владі мужності сказати про це відверто, чи будуть проштовхувати це в законодавчих нюансах і шпаринах?
