У мене в РФ рідня, але я росіян сюди не кликав: як воює на Донбасі наймолодша бригада ЗСУ

Кажуть, що армія – утворення страшно консервативне, яке не бажає виносити на люди свої внутрішні проблеми і недоліки. І це дійсно так. Але, як і в кожному правилі, тут теж бувають винятки. Одним з них стала 10-та окрема гірсько-штурмова бригада, командування якої погодилося показати, як живе і воює молода, але така, що вже досить серйозно проявила себе в російсько-українській війні, 10-ка.

Кореспондент "Апострофа" отримав повний карт-бланш на спілкування з військовими на всіх рівнях. Крім хіба що самого командира бригади, який вирішив для себе спілкуватися з журналістами виключно після завершення війни. Мета експерименту проста: нагадати українцям (що не буде зайвим не лише в День захисника України), що десь на Донбасі досі йде війна, допомогти їм відчути себе в шкурі тих, хто до сих пір тримає фронт, хоча вдома все частіше чує "ми вас туди не посилали", і показати: нічого ще не закінчилося.

"Коли мені говорять, що я, мовляв, на заробітках тут, я пропоную: а давай я і тебе влаштую, ти теж заробиш?.. І знаєте, відразу всі хворі, косі, кульгаві стають... І це на Західній Україні, на Івано-Франківщині, де мене інакше як "москалем" не називали. Тому що сім'я моя з Росії. Але для мене це нічого не змінює. Це моя війна. Так, там мої родичі. Але тут мої діти. І я росіян сюди не кликав", - каже "Апострофу" командир 109-го окремого батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Роман Позняк.

Розповідаючи про причини, що привели його на війну, Роман не стримує емоцій. Кадровий військовий, танкіст, він ще в 2008 році повністю розчарувався в армії, яку методично знищували і перетворювали на карикатурну подобу сили, покликаної захищати державу. Тому звільнився і зайнявся бізнесом – встановленням систем кондиціонування. Згодом бізнес почав приносити непоганий прибуток. Однак Майдан, а потім російська агресія в Криму і на Донбасі поміняли його плани. Він чесно відвоював у складі 41-го батальйону 72-ї бригади під Старогнатівкою. А потім прийняв пропозицію очолити у молодій 10-й бригаді батальйон, який формувався з нуля.

"Через два дні після того, як я прийняв батальйон, у мене помер батько. Я в той день ще о 6-й вечора розмовляв з ним по скайпу, а близько 10-ї вечора дружина зателефонувала і повідомила: батько помер. Я ніколи не пробачу тій стороні те, що я не зміг попрощатися з батьком, не зміг його поховати, тому що ховали його в Ставропольському краї. Мене одразу попередили: кордон перетнути мені ще, можливо, і дозволять, але на похорон я не потраплю однозначно. Мене одразу ж заарештують – участь в АТО мені не пробачать. А я ніколи не пробачу їм", - ділиться з "Апострофом" комбат.

У цю ротацію – другу для 10-ї гірсько-штурмової і першу для воюючого в її складі 109-го окремого батальйону – бригада вирушила виконувати бойові завдання в Луганській області, в районі Попасної. Так склалося, що ці місця добре знайомі частині бійців, які воюють зараз в складі бригади. Багато хто вже встиг повоювати в цих краях в 2014-15 роках у складі інших підрозділів.

Зокрема, довелося повоювати на Луганщині комбригу 10-ки, полковнику Василю Зубаничу. Ще будучи командиром 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї бригади, він брав участь у дебальцевській операції. Саме за бої в районі Дебальцевого Зубанич був удостоєний звання Герой України.

10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду не дарма називають наймолодшим військовим формуванням в Збройних силах України. 1 жовтня 2017-го їй виповнилося всього два роки. Зубанич очолює 10 ОГШБр з перших днів її існування. Вже через чотири місяці після створення бригада (у складі якої на той час були два потужних штурмових батальйони, що мають солідний бойовий досвід - "Донбас-Україна" і "Айдар") вийшла в зону проведення АТО – утримувати фронт в районі Мар'їнки і Красногорівки.

За час, проведений в АТО під час першої ротації, бригада втратила 22 людини загиблими. Однак істотні (хоча і далеко не такі трагічні) втрати очікували 10-ку і після виходу із зони. Тоді зі складу бригади були виведені "Донбас-Україна" і "Айдар". Це рішення було прийнято, зокрема, через те, що 80% бійців у цих формуваннях були вихідцями зі східних регіонів України. А пунктом постійної дислокації (ППД) 10-ї гірсько-штурмової було визначено місто Коломия на Івано-Франківщині. І нехай у пункті постійної дислокації під час війни бригада проводить лише чотири місяці на рік – але хоча б цей період військовим хочеться провести ближче до дому і сімей. Про що більшість "айдарівців" і "донбасівців" при таких розкладах могли тільки мріяти. Саме через побоювання, що досвідчені військові з цих колишніх добробатів можуть почати масово звільнятися, і "Айдар", і "Донбас-Україна" були виведені зі складу 10 ОГШБр.

Замість вибулих штурмових частин 10-й бригаді довелося формувати нові батальйони – 109-й і 108-й.

"Батальйони були сформовані 5 і 11 грудня 2016 року. Не можна сказати, що з нуля. Але створювалися ці батальйони на дуже маленькій і слабкій базі 53-ї і 54-ї бригад. Там теж було чимало людей зі східних регіонів, які не бажали продовжувати службу в бригаді з ППД в Коломиї і переводилися в інші підрозділи. Зараз ми майже повністю оновили склад батальйонів", - розповідає "Апострофу" заступник командира бригади з морально-психологічної роботи підполковник Даніяр Петрюк.

У бригаду Петрюк прийшов із Зубаничем – свого часу вони разом брали участь в боях за Луганський аеропорт і Дебальцеве.

Замполіт (так по-старому називають нинішню посаду Петрюка бійці зі стажем) додає: усі три батальйони, які входять до складу бригади – окремі, тобто є повністю автономними військовими частинами, зі своїм грошовим, речовим, продуктовим забезпеченням. Таке, до речі, зустрічається сьогодні не так вже й часто. Наприклад, у 128-й гірсько-піхотній, за словами підполковника Петрюка, повністю автономний лише один батальйон, два інших є лінійними підрозділами.

У порівнянні зі 109-м і 108-м окремими батальйонами, яким, по суті, немає ще й року, 8-й окремий батальйон воює значно довше. За спинами його бійців - бої в Мар'їнці та Красногорівці. Зараз цей батальйон – серед лідерів за кадровою наповненістю. Хоча, як згадує комбат 8-ки, майор Дмитро Лисюк, і у його підрозділу були важкі часи.

"Я в бригаді півтора року, з квітня 2016-го. Прийшов сюди відразу комбатом зі 128-ї бригади. Мені запропонували тут посаду, ось я і прийшов. Прийшов, подивився на все це – і хотів піти, але зрозумів, що ніхто не відпустить. Тут все було дуже і дуже сумно. Я побачив людей, які три роки охороняли берег моря на жовтих автобусах і були впевнені, що Запорізька чи Харківська область – це вже АТО", - з посмішкою розповідає комбат "Апострофу".

Проте, вже за півтора місяці вся ця різношерста компанія вирушила захищати Красногорівку. І прифронтове містечко виявилося прекрасним фільтром для тих, хто звик воювати лише на словах.

"Виявилося, що деяким голосистим борцям за справедливість нецікаво воювати, коли у них стріляють. А таких в батальйоні було чимало. Вони відсіялися. І коли нас на початку листопада вивели на ППД, ми вже спокійно провели реформу батальйону, поміняли всіх командирів і сформували досить потужний кістяк. І зараз батальйон відсотків на 60 складається з людей, які чітко знають свою роботу і виконують її без зайвої метушні", - розповідає Лисюк "Апострофу".

"Десятка" – єдина гірсько-штурмова бригада в складі ЗСУ. І нехай за прямим призначенням її поки не використовують – в 10-ці вірять, що рано чи пізно їм випаде можливість показати себе на всі 100. І готуються до цього. Крім традиційних для будь-якої бригади підрозділів, тут формуються і штурмові.

"Передбачено, що в складі бригади будуть три штурмові роти і одна рота вогневої підтримки. Причому ці три штурмові роти будуть відрізнятися: дві матимуть однаковий склад, а третя буде легкою ротою, вона буде менша і за чисельністю. У нас зараз ці роти не в повному обсязі реалізовані, тому що поки нам не вистачає техніки, необхідної для саме таких підрозділів. Ця легка рота, наприклад, буде спеціалізуватися на веденні бойових дій в населених пунктах, на штурмі будівель, приміщень. Такий у нас задум, і до цього, в принципі, все йде... Це до питання про те, що робити гірсько-штурмовому підрозділу в степах Донбасу. Нам його частенько задають. Ну і не варто забувати, що гори в Україні є не тільки в Карпатах, але й у Криму. Ось будемо Крим брати, а ви й скажете: знаю цю бригаду, бувала у них в гостях одного разу", - напівжартома-напівсерйозно пояснює нам заступник комбрига підполковник Петрюк.

За його словами, 10 ОГШБр може похвалитися не тільки унікальною спеціалізацією, але й досить серйозною підготовкою. За два роки існування бригада пройшла не одне навчання. Зокрема, предмет особливої гордості для її командування - результати, продемонстровані особовим складом бригади під час подолання водних перешкод.

"Наш 8-й батальйон перепливав Південний Буг, а на навчаннях цього року наш 109-й батальйон вплав перейшов Дніпро на ділянці, де ширина русла становить 5 км. Я не знаю, яка ще з новостворених бригад може таким похвалитися", - зазначив підполковник Петрюк.

Цього разу на Луганщину підрозділи 10 ОГШБр зайшли влітку (за винятком 8-го батальйону, який чекав бригаду тут з березня). І, незважаючи на те, що інформація про пересування військ в зоні АТО є закритою, ні для місцевих жителів, ні для супротивника не було секретом те, хто саме заступив на позиції.

"Вони вже знали. Хоча ми заходили в умовах повної секретності, коли я тільки зайшов, то мені одразу сказали: чого ви менжуєтеся, хлопці? Ми знаємо, що 10-та гірсько-штурмова прийшла. Знаємо, що ви – командир батальйону, а він – начальник штабу... Це місцеві. Я тоді зрозумів, що ховатися нерозумно, бо вони знають. І на тій стороні з самого початку знають, де 8-й батальйон стоїть, де 108-й, а де 109-й... Їх "народна міліція" відразу ж почала "фіксувати" начебто випадки пияцтва, п'яний розрахунок, і повідомляти про це у своїх "зведеннях"... Заливають у вуха місцевому населенню, що ми всі – алкоголіки і дармоїди. Найцікавіше, що багато хто вірить", - розповів "Апострофу" комбат 109-го батальйону Роман Позняк.

З іншого боку, наші військові не гірше знають, з ким мають справу. Комбат 8-го батальйону, наприклад, якому вже доводилося воювати на Луганщині, каже, що часто навіть впізнає в радіоперехопленнях тих сепаратистів, з якими воював ще в 2014-му – за позивними.

"Вони місцями змінюються і все. Одні на полігон їдуть, інші з полігону сюди їдуть. У них тут вже три роки нічого не змінюється. Ні частоти, ні люди. Є ті, хто тут з 2014 року. Тільки тоді Дрьомов (один із ватажків луганських бойовиків, так званий "казачий отаман" Павло Дрьомов, був підірваний у машині 2015 року, - "Апостроф") командував, а зараз Платов. А позивні ті ж. "Винищувач", "Компас" (це базова станція була), "Винищувач-2", - згадує Лисюк.

Тоді, на початку війни, майбутньому комбату навіть довелося поспілкуватися з Дрьомовим.

"Ну що про нього сказати? Він місцевий, стаханівський. До війни нічого собою не являв. А тут раз, два - і піднявся. Потім у нього з "керівництвом" так званої ЛНР пішли жорсткі розбіжності, тому що реально в Стаханові були голод, холод... А Дрьомов – він з "ідейних" був. Плюс люди ж до нього ходити почали. Ось і почав він багато непотрібного говорити. І договорився до того, що сюди прийшли "потрібні" люди і навели "порядок"... Пам'ятаю, як зустрічалися з ним у грудні 2014-го тут неподалік, на мосту в Троїцькому, до того, як його підірвали. Він приходив і розповідав, як їм там погано. Просив: "А давайте днів десять не будемо стріляти? Тому що нам нічим... ". А кум мій стоїть і каже: "Так які проблеми? Ти кажи, куди, а ми зараз підкинемо боєприпасів!"...", - сміється Дмитро Лисюк.

Ті часи, коли українська армія з боями і втратами, але просувалася вперед, крок за кроком звільняючи окуповані території, практично всі військові, які встигли повоювати і 2014-го, і зараз, згадують з певною часткою ностальгії. Адже тоді здавалося, що ще трохи - і війна закінчиться. Зараз же, після двох років окопної війни, коли великим досягненням вважаються кілька десятків або сотень метрів віджатої "сірої зони", настрої в армії змінюються. Особливо в періоди "перемир'я", які часто дотримуються Україною в односторонньому порядку...

Про війну, коли не стріляють, настрої на передовій і найнебезпечніші "хвороби" сьогоднішньої української армії очима бійців 10 ОГШБр, читайте на "Апострофі" найближчим часом