RU  UA  EN

Пʼятниця, 19 квітня
  • НБУ:USD 39.50
  • НБУ:EUR 42.10
НБУ:USD  39.50
Суспільство

Допомогти Збройним Силам України! Посилання для переказів

Путінська Росія завершила цикл підготовки до великої війни - військовий експерт

Валентин Бадрак про зброю для ЗСУ та план Путіна для України

Валентин Бадрак про зброю для ЗСУ та план Путіна для України Валентин Бадрак Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Глава Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, військовий експерт ВАЛЕНТИН БАДРАК в інтерв'ю "Апострофу" розповів про переозброєння української армії, головну мету Володимира Путіна в Україні та значення американських Javelin для військового потенціалу країни.

- РНБО затвердила основні показники державного оборонного замовлення на 2018-2020 роки. Наскільки воно відповідає потребам української армії?

- Природно, будь-яка людина, яка ратує за переозброєння армії, завжди буде говорити, що мало ресурсів, мало грошей. Але, якщо говорити по-чесному, це оптимальні обсяги ресурсів, які держава може дозволити і які допоможуть активізувати переозброєння. Потрібно розуміти, що переозброєння має цикли. Якщо в часи холодної війни вважалося, що такий цикл [складає] близько 7 років, то зараз мова йде про 3-4 роки. Ми говоримо про те, що у нас 2016-2017 роки були вакуумом переозброєння. Акценти були на модернізованій радянській зброї – відремонтованій, відновленій. Зараз ми очікуємо якогось сплеску переозброєння.

На підході серйозна ракетна зброя "Вільха", що може ознаменувати появу в Україні високоточної системи залпового вогню. Уже в середині цього року спостерігачі оцінюють можливість прийняття на озброєння ракетного комплексу "Вільха", відповідно, десь до 2019 року в армії з'явиться ця потужна зброя.

За останній рік були прийняті на озброєння: бронетранспортер "Козак-2", безпілотний авіаційний комплекс FlyEye, протитанковий ракетний комплекс "Корсар" – теж потужна зброя, яку можна порівняти з американським Javelin. І те, що саме зараз їх приймають на озброєння, говорить про те, що вони розроблялися в попередні роки, зараз підійшов цикл – вони приймаються на озброєння, і, звичайно ж, потрібно організувати серійне виробництво.

З позитивного – дуже різке збільшення витратних ресурсів держави на підготовку виробництва.

- Це ви зараз говорите про бюджет на цей рік?

- Так. Ми маємо ситуацію, коли одиниці нової номенклатури, які купувалися в 2016-2017 роках, можуть перерости в сотні. Генеральний штаб визначав не так давно вже зовсім інші цифри, мова йде про декілька сотень безпілотних авіаційних комплексів, декілька сотень протитанкових ракетних комплексів, це показник зростання. Єдине, хотілося би, щоб був скорочений цикл підготовки військових до експлуатації цих комплексів, тому що, на жаль, вони дуже мало використовуються у зоні бойових дій. І, звичайно, це не дуже добре, тому що, як і раніше, армія у нас залишається низькотехнологічною та вирішує головні свої завдання за рахунок життів, за рахунок підготовки солдатів і офіцерів, їх здатності швидко реагувати. Але якою б якісною не була підготовка, якщо зброя буде на порядок більш низької якості, то шанси утримувати, розвивати обстановку в зоні бойових дій будуть менші.

- Міністерство оборони України анонсувало, що в цьому році витратить 18 млрд грн на закупівлю озброєнь і військової техніки. Наскільки реально на таку суму здійснити масове переозброєння армії?

- Цілком реально. Чому? Тому що підійшли до завершення проекти, які виходили на рівень серійного виробництва. У цьому році повинен почати активну реалізацію проект зі створення боєприпасної галузі. Повинні піти нові потужні розробки.

Це не означає, що всю суму буде витрачено виключно на закупівлю. Приміром, Україні вкрай потрібен свій зенітно-ракетний комплекс. І поява таких ресурсів може просунути можливість створення нового зенітно-ракетного комплексу – якоюсь мірою на основі попередніх рішень, але це може бути нова зброя.

Також є сенс говорити про імпорт, тому що в нас минулого року було дано старт найбільшому проекту військово-технічного співробітництва з переоснащення новими засобами зв'язку від турецького виробника Aselsan. Це теж серйозний проект, тому що вирішує не тільки питання переоснащення, але й іміджу України як суб'єкта міжнародного військово-технічного співробітництва. Це дуже важливо і дуже відповідально. Знову ж таки, це нова технологія, за це не шкода заплатити.

- Що стосується анонсованого міністром оборони Степаном Полтораком будівництва заводу з виготовлення боєприпасів в Україні, скільки він повинен виробляти, щоб забезпечити армію?

- Я не буду говорити про певні перекоси ситуації. Ресурси виділені Міністерству оборони, хоча резонно було б виділити Міністерству економічного розвитку і торгівлі, так годиться. Але я думаю, що військове відомство впорається. Мова йде про те, щоб максимально використати можливості арсеналів і здійснювати ті завдання, у яких Україна вже має певні позитивні традиції, а саме – відновлення боєприпасів. Тут мова йде не тільки про створення виробничих ліній з випуску нових боєприпасів, але і виробничих ліній з відновлення боєприпасів. Дуже важливо, щоб ті боєприпаси, які є в арсеналах і у яких вийшли терміни експлуатації, відновити, щоб їх можна було використовувати у зоні бойових дій. Я думаю, з цим насамперед і пов'язане рішення про передачу ресурсів Міністерству оборони, і в принципі є всі підстави говорити про те, що Міноборони має впоратися з цією ситуацією. Хоча друга половина минулого року, на жаль, менше радувала. Наприклад, арешт заступника міністра оборони [Ігоря] Павловського, який відповідав за озброєння і переозброєння, знеструмив військове відомство, адже останні три місяці робота була паралізована в області боєприпасної тематики.

Але, на щастя, основні компанії, які виконували держоборонзамовлення, почали перекривати. Це дуже добре. До речі, не можу не додати, що торік чудово себе показав приватний сектор. Маючи більше 50% державного оборонного замовлення, приватний сектор не зірвав жодного замовлення держави.

Валентин Бадрак в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Ви згодні з думкою, що монополія держави не дає розвиватися ринку озброєнь? Ось "Укроборонпром" в 2017 році з метою імпортозаміщення залучив до співпраці 447 українських компаній з 21 регіону. Це можна вважати успіхом?

- Наш центр давно виступає за лібералізацію ринку, наша позиція полягає в тому, щоб підприємства всіх форм власності могли отримати ліцензію на зовнішньоекономічну діяльність. Як вони її зможуть реалізувати – це вже інша справа. Мова йде про те, що, отримавши ліцензію, потім вже підприємство під контролем держави в особі Держекспортконтролю розвиває можливості щодо укладення контрактів. Є потужні підприємства, які вже протоптали собі стежки на ринку та можуть самостійно продавати свої вироби. Є невеликі підприємства, які можуть звертатися до спецекспортерів. Тим не менше таке право повинно бути в підприємств, на наш погляд, воно істотно збільшить обсяги експорту зброї, а разом з обсягами експорту – і оборотні ресурси, що позитивно позначиться на переозброєнні.

Тут можуть виникнути такі питання: як так, в країні війна, а ми підтримуємо експорт? Справа в тому, що більшість великих підприємств мають держоборонзамовлення, що складають не більше 5-10% від їх потенційних можливостей. Підприємство "АвтоКрАЗ" виконує все держоборонзамовлення за пару місяців. Підприємство "Практика", яке випускає "Козак-2", теж може виконувати обсяг в п'ять разів більший, ніж був у 2017 році. І так більшість підприємств. Відносно невелике підприємство "Атлон Авіа", яке робить [безпілотники] "Фурії", або підприємство "Укрспецтехніка", яке робить спеціальні вироби "Анклав" для боротьби з безпілотними апаратами нашого противника, можуть виконати обсяги в 4-5 разів більші, але мають зовсім невеликий рівень замовлення.

Зрозуміло, чому. Ресурси минулого року були досить скромними. В результаті ці підприємства можуть реалізувати замовлення на зовнішньому ринку. Чому це важливо? Це поширення українських технологій, українського іміджу. Цю зброю перевірено війною та може бути експортовано з великим успіхом. Крім того, українські виробники отримають валютні ресурси від іноземних замовників. Природно, розширивши свої виробничі потужності за рахунок цього, вони в годину "Ч", якщо буде необхідно, зможуть різко збільшити виробничі потужності.

- А на яких ринках буде цікавою наша зброя?

- Насамперед ринки Південно-Східної Азії – це традиційні ринки. Один з найбільших наших імпортерів – це Таїланд, купує українські танки та бронетранспортери. Пакистан залишається традиційним партнером, купує наші танки, моторно-трансмісійні відділення та боєприпаси.

Це й ринки Північної Африки, Центральної Африки. Є держави (поки не буду називати), яким Україна створює цілу систему протиповітряної оборони. Це говорить про те, що наші можливості дуже серйозні. Там мова йде про створення модернізованих зенітно-ракетних комплексів, радіолокаційного поля виявлення – це все наші підприємства. Причому, найцікавіше, це переважно приватні підприємства.

Валентин Бадрак в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Володимир Путін заявив, що нібито готовий передати Україні військову техніку, яка була в Криму під час анексії – кораблі, авіацію, бронетехніку. Згідно з повідомленнями, техніка знаходиться в жахливому стані. Її можна буде модернізувати та продати на зовнішній ринок? І що взагалі з нею робити?

- У принципі можна, але це питання політичне. Якщо ми почнемо реагувати на путінські ініціативи, то легко потрапимо в пастку. Головна ідея Путіна не пов'язана з реальним станом зброї, вона пов'язана з тим, щоб створити прецедент переговорів, діалогу з українською стороною і таким чином закамуфлювати саму агресію, війну проти України. Тому навіть якби ця техніка була в хорошому стані, брати її просто не можна. Ну, а суто з практичної точки зору дуже важко припустити, що росіяни, які ведуть проти нас війну і знають, що ми будемо захищатися цією технікою, передадуть нам боєздатну техніку. Це троянський кінь в чистому вигляді. Брати її не можна.

- Незважаючи на те, що наші політики вимагали її повернути?

- Цей момент повинен бути врегульований – за яких обставин? Якщо це повернення разом з Кримом, як деякі політики встигли сказати, це правильно. З визнанням факту агресії, з готовністю відновлювати зруйновані регіони, адже саме Росія зруйнувала наш донецький і луганський регіони, це на совісті команди Путіна. Крим зараз хаотично мілітаризується на шкоду інтересам жителів Криму, особливо кримськотатарського народу. Ось ці негативні фактори на кілька порядків перевищують якусь хитру маленьку ініціативу, яку Кремль готовий нам в якості наживки запропонувати.

- А як зараз правильно реагувати на посилення російських військ у Криму?

- Тільки посиленням своїх військ, своїх можливостей. Але тут дуже важливо створити нову парадигму будівництва армії. Те, що створюється зараз, можна якоюсь мірою виправдати самою війною і самою ситуацією, що все робилося завдяки спорадичним зусиллям, часто безсистемно, але зараз потрібно переходити до дещо іншої моделі – моделі професійної армії, невеликої за кількістю, мобільної та дуже серйозно оснащеної високотехнологічними системами, бойовими платформами. Ось це наша мета.

- Модель, чимось схожа на ізраїльську армію?

- Можна так сказати. Позитивним моментом для нас було б досягти рівня союзника Сполучених Штатів. У нас є зараз передумови, щоб стати союзником, але поки ми не виросли зі штанців молодшого партнера. Ось це треба подолати. Як? Послідовністю свого курсу, послідовністю реформ, зокрема реальною боротьбою з корупцією, реальним курсом на створення армії нового типу.

- Чи варто чекати нових спроб кремлівських військ зробити сухопутний коридор на окупований півострів?

- До закінчення президентських виборів у Росії нічого не буде. Навіть після закінчення (незалежно від результату, хоча результат завідомо ми припускаємо), я думаю, десь до літа ми маємо часову дельту, коли нічого стратегічного не відбуватиметься.

Але потрібно усвідомлювати, що путінська Росія фактично завершила цикл підготовки до великої війни, масштабної, із захопленнями нових територій. Більше того, однією з негативних ознак є те, що російське населення підготовлене до цього і готове схвалити такі ходи. У силу роботи пропагандистської машини, у силу тотальної брехні, фейків. Адже якщо відкрити будь-яке російське агентство, то ми несподівано для себе дізнаємося, що, виявляється, українські війська обстрілюють по 10-20 разів ЛНР і ДНР. Це було б смішно, якби не було б так сумно.

Ворожнеча між українцями та росіянами дуже майстерно і дуже тривало підтримується Кремлем. Тому треба, звичайно ж, з одного боку озброюватися, створювати армію нового типу, але разом з цим потрібно зайнятися невійськовими важелями. Це сильні розвідувальні органи, сильна контррозвідка, що миттєво реагує на антиукраїнські випади, сильний підрозділ кібербезпеки. Адже ми можемо спостерігати проведення інформаційних операцій структурами, які мають редакції тут, у Києві. У часи президентства Януковича я особисто був свідком організації заходів на базі, скажімо, "РИА Новости", коли створюється телевізійний міст, вибирають псевдополітика, який сам по собі проросійський і який вторить Жириновському або якомусь іншому "діячу", а в результаті вирішуються серйозні пропагандистські завдання.

Валентин Бадрак в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

У 2011 році я видав роман під назвою "Східна стратегія", у якому описуються з 2006 до 2010-го конкретні інформаційні операції проти України, які були проведені представниками російської розвідки. Незважаючи на те, що це подано як художній твір, усі події абсолютно реальні.

- Ви сказали, що Путін вже практично готовий до війни. Які нові території його можуть цікавити?

- Безумовно, для Путіна глобальна мета – це руйнування самої основи України як незалежної держави. Для Путіна зараз військовий важіль не є основним. Він розуміє, що з наявністю обмежених ресурсів, які зараз є у Росії, з наявністю жорсткої протидії з боку основних гравців світової арени, насамперед США, йому немає сенсу затівати якусь атаку а-ля пробити коридор до Криму або захопити частину Лівобережної України. Швидше, ситуація виглядає так: він готовий погрожувати Україні, трактуючи всьому світу, що на території України йде нібито війна між Росією і Сполученими Штатами, хоча ми розуміємо, що це такий хитрий фейк. Але при цьому він буде фокусуватися на веденні підривної діяльності в українському політикумі. Ось це для нього набагато більш цікава ідея. Змінивши парадигму влади, він отримує іншу державу, отримує всю Україну, як кажуть, на тарілочці з блакитною облямівкою, тобто для себе як частину імперії. Ось це його мета.

Але я думаю, що він недооцінює те, як змінилася ментальність українців у процесі цієї війни. Я думаю, що Путін або просто цим мало цікавиться, або його відмежовують від основної інформації, або він живе в якійсь іншій реальності, у якій він не розглядає саму Україну як учасника подій, а розглядає лише як певний суб'єкт, який він використовує в своїй боротьбі з західним світом. Дуже складно малювати реальне сприйняття Путіна. Але те, що воно базується на його українофобстві, хворобливому уявленні про те, що він оточений ворогами, якраз породило ті ідеї, які він транслює.

Безумовно, самі передумови дуже схожі на гітлерівські. Гітлер піднявся на тому, що запропонував німцям "встати з колін". Після Першої світової війни німці були дуже пригнічені та пригноблені в Європі, і він, вважаючи цю ситуацію несправедливою, запропонував їм більше свободи, яку необхідно було взяти силою. Те ж саме пропонує Путін. Він апелює до російського шовінізму, аби росіяни відчували себе господарями у світі. Тоді росіянину нібито буде жити краще і легше. Але життя показує, що це далеко не так.

- Наскільки американські Javelin можуть допомогти української армії і яку військову допомогу варто ще в цьому році чекати?

- Javelin – це суто психологічна допомога. Це сигнал, що американці вирішили Україну захищати – якимись можливими способами, не силовим шляхом, а робити з України буфер між Заходом і Росією, трошки сильніший, ніж він був. Загальна ситуація така, що Україна отримає допомогу для військово-морських сил, зокрема катери. Україна, я думаю, буде отримувати і американські системи виявлення.

Ну і головний аспект допомоги – Україна повинна постаратися використати ситуацію для того, щоб перейти до іншої якості співпраці. Наприклад, отримувати американські технології для наших компаній, які будуть спільно створювати озброєння. До речі, американцям це дуже цікаво, тому що робоча сила в Україні дешева, і такі проекти були б дуже рентабельні. Якщо брати з далеким прицілом, для України було би правильно домогтися у ситуації, як у Польщі, щоб на території України була розміщена американська база, яка була б захищена американськими системами Patriot. Якби таке сталося, це було б дуже серйозно. Але це, звичайно, справа не цього року, а багатьох майбутніх років. Але Javelin створили передумову переходу України зі стану партнера в стан союзника.

Читайте також

Хвиля підліткових самогубств в Україні: як врятувати наших дітей

Розповідаємо про причини підліткових самогубств, яких зараз в Україні побільшало - і як їх зупинити