Стаття полковника ГЛЕНА ГРАНТА, яка вийшла англійською мовою у виданні Kyiv Post, а українською була поширена в Facebook, викликала неабиякий резонанс та призвела до доволі ґрунтовної дискусії про проблеми українських Збройних сил. Початково ж і в трішки іншій редакції британський офіцер, який нині є військовим експертом і раніше працював радником в Міністерстві оборони України, написав її як листа президенту Петрові Порошенку. Відзначивши неймовірні досягнення українських військових, пан Грант, втім, підкреслив, що ЗСУ ще треба багато чого зробити, зокрема оновити найвище військове керівництво. "Апостроф" поспілкувався з британським полковником про його лист, перспективи української армії та можливі плани Росії щодо широкомасштабного наступу.
- Полковнику, ви цього листа, який вийшов як стаття у Kyiv Post, написали два роки тому, але вирішили передати й опублікувати тільки зараз. Чому?
- Два роки тому я написав основу цього листа, не сам лист, адже, звичайно, за два роки багато чого змінилося, особливо на фронті: тепер хлопці вміють значно більше, ніж два роки тому. Але немає жодного порівняння між тим, якими вони є зараз і якими могли б бути на передовій. Для мене доволі очевидно, що серед усього, що відбувається загалом в Україні, у війську, досі немає розуміння, що все це серйозно, що ми зіткнулися зі зміцнілою Росією, яка не має наміру зупинятися.
Погляньте хоча б на останні дні: вони підтримують використання хімічної зброї в Сирії, бомбардування лікарень (після повідомлень про нові хімічні атаки США 5 лютого внесли на розгляд Ради Безпеки ООН проект заяви із засудженням використання хімічної зброї; Росія відклала розгляд документа, – "Апостроф"). Правду кажучи, ми в дуже кепській грі.
Моєю мотивацією написати його як попередження було те, що час спливає. Наполягати, що війна йде на Донбасі та буде лише на Донбасі – це дуже простацький погляд на речі. І якщо вони вирішать розширити війну за межі Донбасу, ви повинні мати змогу рухатися швидко, хутко перекинути сили й зустріти ворога. А я не думаю, що Збройні сили вже настільки майстерні. Треба починати практикуватися, оскільки на створення мобільних бригад піде багато часу. Бригад, які насправді можуть проїхати в темряві 200 кілометрів, зайняти оборонні позиції, окопатися й буди готовими вже десь до сьомої години наступного ранку. Саме тому я й написав його.
- Чи отримували ви якісь відгуки від української влади? Ви на них чекаєте?
- Насправді не дуже чекаю. Я отримав одне повідомлення від Генерального штабу з питаннями від імені командувача Збройних сил. Поки що я на нього не відповів. Але більше нічого від представників влади я не отримував. Однак була величезна кількість коментарів від громадськості, військових та їхніх чоловіків і дружин, які писали, що це було потрібно і що те, що я написав, є правдою.
Якщо згадати 2014 рік, коли я був у Міністерстві оборони – після початку війни мене запросили стати першим радником в Міністерстві оборони – і працював як волонтер, тоді я написав багато думок, які виклав і зараз, я також озвучував їх і тоді. І я знаю, що тоді їх передали міністру. Тому мене непокоїть і засмучує, що керівники, здається, не хочуть дослухатися до більш неприємних порад. Не знаю, хвилює їх це чи не подобається їм.
Глен Грант на зустрічі з чиновниками Міноборони України
- У статті сказано, що Володимир Путін неодмінно вторгнеться в Україну, тобто організує широкий наступ, але поки він до цього не готовий. Чи можна зараз прогнозувати якісь терміни цієї готовності?
- Ні, але він досі робить багато речей. У російській пресі було сказано, що їм знадобиться ще три роки, щоб підготуватися на заході, отримати достатньо озброєнь та натренуватися. У інших сферах вони, наприклад, будують нові залізничні лінії до старих складів, щоб мати змогу витягнути назовні все своє старезне озброєння. Україна цю активність недооцінює.
Не знаю, якими можуть бути часові межі, однак мені здається, що вони ще не готові. Так само цілком можливо, що вони й не нападатимуть. Що все, що вони зроблять, це розташують свої озброєння навколо і погрожуватимуть країні, просто заявляючи: "Ми можемо розбити вас завтра". Це набір варіантів, які має Росія. Тому що в неї є, серед іншого, ракети, яких поки не має Україна, більше авіації, підготовлені в Сирії пілоти, а тепер і солдати. Тому в росіян є низка варіантів, до яких вони можуть вдатися. Крім того, Росія абсолютно непередбачувана.
- Як ви бачите вторгнення Росії? Яку зброю вона може застосувати?
- Найбільш розумне, що вони зроблять, це розмістять якнайбільше військ на Донбасі, іншими словами, залишать їх там, щоб атакувати по всьому фронту. І робитимуть вони це, я певен, переважно сепаратистами й найманцями. А основну армію використають вже для чогось іншого. Я не можу передбачити, де і як вони це робитимуть. Але якщо ви поглянете на передову, ви вразливі з півночі, по всьому кордону з Білоруссю, на північному сході, з моря в районі Одеси. У Росії є вибір, якщо вона захоче щось зробити.
- Де може зупинитися наступ росіян, якщо він відбудеться?
- Не маю уявлення. Можна згадати вторгнення в Чехословаччину в радянські часи. За великим рахунком, воно було лише на столицю… Звісно, якщо ви втратите Київ, це буде вже інша гра, чи не так?
- Так, звісно. За яких умов західні країни, країни НАТО будуть воювати на боці України, чи можливо таке в принципі?
- О, це політичне питання, я не можу на нього відповісти. Ви повинні поглянути на історію, на те, які країни історично були готові воювати за своїх друзів. Однак в більшості випадків, коли це відбувалося, – до Другої світової війни – була якась угода [про оборону].
- Що потрібно зробити Україні, щоб запобігти російському військовому вторгненню?
- Стати якнайсильнішою, просто й надалі ставати якнайсильнішою. Кожного разу, коли ви можете виготовити щось краще, треба це робити – і не обов’язково на фронті, але неодмінно щоб Росія могла бачити, що вона протистоїть чомусь якісному.
Найкраще – це підготовка. Ви не можете поспіхом зробити купу нових озброєнь. Однак у вас є потужності в сфері оборони, які зараз аж ніяк не працюють на Україну належним чином. У вас є можливість виготовляти власні протитанкові озброєння. Ви тепер продемонстрували, що можете виготовляти ракети. Я впевнений: якщо б ви належним чином залучили більшу частину громадськості, могли б виробляти значно більше, наприклад, дрони і роботів – швидше і кращі, ніж має Росія. Але це залучення суспільства не відбувається правильно. Насправді Генеральний штаб швидше опирається інноваціям, ніж намагається застосувати їх на користь країни.
- Наскільки змінює розклад сил американська летальна зброя, яку отримає Україна?
- Залежить від того, як її використовувати. Якщо ви говорите про протитанкові ракети Javelin, така зброя доволі складна у застосуванні. Потрібно навчити бійців використовувати її правильно. Якщо ракети просто роздати, ворог знатиме про це і зможе оминути. Тому треба впевнитися, що вони в підрозділі, який може швидко пересуватися полем бою. Щоб від них була якась користь, якщо Росія вирішить масово використати танки (чого зараз немає). Тому що не матиме сенсу, якщо ви їх розповсюдите і кожен батальйон матиме один, два чи три, а росіяни кинуть в одному напрямку 60 танків – один, два чи три Javelin не матимуть жодного значення.
Якщо ви підвищуєте якість зброї, має підвищуватися також і якість підготовки, командування і управління, тактичного мислення. Це коли ви маєте справді хороший автомобіль: якщо додати до нього шини для "Формули-1", краще не стане. Насправді, може бути навіть гірше.
- Можливо, ви чули, що британський нейрохірург і письменник Генрі Марш нещодавно сказав, що Україна – це Trabant, який намагається бути Ferrari…
- Ха-ха! Це цікава думка, але я не бачу Україну як Trabant. Можна сказати, що частини структури – це досі Trabant, але до нього прилаштовують нові сидіння, шини і все інше. Але це не спрацює. Я завжди кажу, що не можна на велосипед поставити двигун від Porsche – вам треба зробити весь Porsche. А це саме та стадія, на якій зараз [українська] армія.
Це природно і зрозуміло. Але коли проти вас Росія, цю стадію треба пройти швидко і змінити решту частин системи, які досі не змінили. І найбільша з них – це керівництво і стиль управління, процеси управління людськими ресурсами, які досі архаїчні і жодним чином не підтримують сучасні сили.
- Скільки часу потрібно Україні, щоб реформувати армію, зокрема, щоб оновити кадровий склад? Ви вірите в реальність такої заміни командного складу?
- Питання часу відкрите, тому ви ніколи не припиняєте вдосконалювати будь-які сили оборони, не повинні припиняти вдосконалювати. Зміни повинні бути постійними, їх треба виплекати в кожному офіцері, сержанті й старшині – жагу покращувати все день за днем, не змарнувати й години. Кожну годину треба проводити за навчанням, намаганням зробити людей кращими й кращими. Тому що ворог завжди має голос. Вам не треба пов’язувати себе з НАТО – слід орієнтуватися на проблеми, з якими ви, ймовірно, зіткнетесь. Не на ті, з якими ви вже зіткнулися, тому що значною мірою на Донбасі ви вже їх подолали, а на ті проблеми, з якими можете зіткнутися.
Тому мова не про три роки чи про п'ять років, а про постійне поліпшення. Чим масштабнішим воно буде і чим швидше почнеться, тим кращими ви будете на кожному часовому відтинку і тим швидше воно відбудеться.
Чи можна замінити найвище керівництво? Так. Багато хороших людей пішли, але повернуться, якщо реформувати Збройні сили. І також є безліч людей в районі передової, яких варто призначати на кращі позиції та підвищувати на службі, а не заважати покращенню системи.
- Які перспективи інших простих змін, які ви пропонуєте?
- Перш за все, якщо ви хочете бути мобільнішими, всі Збройні сили, всю країну треба прочесати в пошуках транспортних засобів та систем озброєнь, які не використовують за призначенням. Ось приклад: Національна гвардія має занадто багато хорошої зброї, яку вони не збираються використовувати і не мали б мати права використовувати. Її варто передати армії. Це одна проста зміна. Інша – це підрозділи, які не використовують як слід обладнання, яке мають.
Треба також поглянути на всі вміння, які потрібні в підрозділах, і впевнитися, що люди ним навчені – наприклад, технічному обслуговуванню транспорту, приготуванню їжі, яке, як я знаю, покращується. Усе це можна поліпшувати просто, день у день.
Але найбільша, мабуть, з потрібних змін – це розуміння уроків, вивчених на фронті, це впевнитися, що їх передали підрозділам, які готують до відправки на фронт.
- Ці заходи допоможуть Україні повернути Донбас і Крим?
- Це політичне питання. Не маю уявлення. Я аналізував те, як Росія може діяти в майбутньому, як не створити ситуацію, за якої стане гірше – щоб вони не могли напасти ще раз за ситуації, коли ви не можете відповісти досить швидко.
- Українська влада часто називає українську армію однією з найсильніших в Європі. Прокоментуйте це твердження, будь ласка.
- Якщо поглянути на тактичні дії на передовій, вона дуже хороша. Але досі є кричущі діри поза фронтом в питанні логістичної підтримки, бригади досі добре не структуровані. Є прогалини в командуванні та управлінні, зв'язку, підготовці. Якщо ви оцінюєте силу за здатністю воювати з сепаратистами, хлопці справляються дуже добре. Якщо ж дивитися на те, як вони дають собі раду з чимось загальнішим та небезпечнішим, буде неправильно казати, що вони в цьому сильні.
- Влада говорить про повернення Донбасу і Криму дипломатичним шляхом, а не військовим. Це також політичне питання, але я хочу, щоб ви поділилися своїми думками про перспективу цього.
- Дипломатія завжди працює краще, коли ви маєте танки за вашою спиною. Ви не можете займатися дипломатією, якщо ви слабкі, ми всі це знаємо. Саме тому, якщо ви хочете мати ситуацію дипломатії, тоді вам потрібна щонайменше сила, щоб Росія розуміла, які дії будуть розважливими.
Досі є багато роботи, яку Україна може зробити на міжнародній арені, щоб бути сильнішою. Але і ви, і я знаємо, що справжня міжнародна сила на підтримку дипломатичних кроків з'явиться лише тоді, коли люди розумітимуть, що в Україні ведеться справжня боротьба з корупцією. Якщо ж з нею не борються, надавати повну підтримку в інших країнах побоюються.
- Ви радите українській армії бути активною. Чи не буде це загрожувати звинуваченнями на адресу Києва в порушенні Мінських угод?
- Ні, тому що Мінські угоди очевидно не працюють. Якщо інша сторона порушує Мінські угоди і атакує вас, ви маєте міжнародне право самооборони – дати їй відсіч. Скажімо прямо, більшість атак йдуть з того боку проти України, а не навпаки. Кожного разу, коли вас атакують, ви повинні бити у відповідь. Бо якщо цього не зробити, вас просто продовжуватимуть бити. Саме так поводяться хулігани у всьому світі.
Це зовсім не міжнародна угода, а просто папірець з божевільні, якщо ворог може вас атакувати, а вам не можна відбиватися.
- Люди, які читають лише заголовки, подумали, що ви пропонуєте Україні потопити Чорноморський флот РФ. Ви, звісно, лише радили Києву підготуватися і до таких заходів. У яких умовах вони будуть виправдані?
- Перше, про що я говорив, це те, що Військово-морські сили як організацію треба сприймати вкрай серйозно. Ви вже втратили свій головний порт і нафтові свердловини, тобто величезну частину національного надбання. І ваша вразливість з моря більша, ніж будь-де. Хоча ні, вона така ж значна, як і з будь-якого іншого боку.
Тому флот треба сприймати серйозно. Його також потрібно активізувати стратегічно, обдумуючи ці речі. Як я вже неодноразово казав, можна досягати цілей і не маючи крейсера. Вам просто потрібно поглянути, як іранці атакували американські лінкори на малих човнах, щоб зрозуміти, що основне – це інновації. Але найважливіше, щоб Військово-морські сили почали планувати, що і як вони можуть зробити, якщо доведеться. Тому що це планування змушує людей думати, а це дуже потрібно.
Коли до цього можна вдатися? Коли Росія нападе на вас. Перепрошую, але в питанні російського Чорноморського флоту треба бути готовим до безжальних кроків. Ви не можете продовжувати дозволяти Росії відкушувати у вас шматки, не забираючи нічого натомість.
- Які, на вашу думку, перспективи так званих ДНР-ЛНР?
- Як військові організації це – частина Росії, посилена призовом на місцях. У цьому плані це просто частина Росії, у них немає військових перспектив. Думаю, те саме й у випадку їхніх шансів на виживання як організацій. У них немає ніякого голосування, жодної легітимності як організацій. Тому вони зникнуть. Адже якщо у вас немає легітимності серед власного населення, ви не можете довго існувати як організація.
Росія просто намагається зберігати тиск на український уряд, щоб створити розкол в Україні. І в певному сенсі їй це вдається. Це ж, мабуть, коштує Росії дуже дорого. Однак це одна з причин, чому я думаю, що Росія ще з цим не завершила: вона досі посилює ці дві "республіки", надсилає зброю, обладнання та людей. Вони б не робили цього, якби не мали подальшої мети.
