Українські зірки все менше гастролюють в Росії. Причина - наміри влади ухвалити закони, які встановлять окремі правила для тих, хто дає концерти на території держави-агресора.
Про нові закони і перспективи їх ухвалення, а також про українське ТБ і майбутнє вітчизняного кіно в першій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів віце-прем'єр-міністр В'ЯЧЕСЛАВ КИРИЛЕНКО.
- Розпочнемо із законопроекту з приводу гастролей українських зірок в Росії. Я знаю, що ви внесли законопроект, але за нього ще не проголосували. Розкажіть детальніше, чи можете пройтися по основних деталях цього документа?
- Цей законопроект зареєстрований на початку березня у парламенті, але насправді їх три. Насправді це три законопроекти: базовий і зміни до Бюджетного та Податкового кодексів. Їх внесли депутати від практично всіх демократичних фракцій, не тільки двох фракцій коаліції, але й фракцій, що входили до попередньої коаліції, а також позафракційні депутати. І навколо нього ще на етапі ідеї виникли дебати, ще тоді, коли ми його презентували в лютому, бо це резонансне питання. Але у нас всі закликають врегулювати цю проблему, проте коли доходить до справи, то починаються дискусії.
Законопроект простий – він встановлює, що ті, хто гастролюють на території держави-агресора (а Росію офіційно визнано українським законодавством державою-агресором), повідомляють про участь у всіх видовищних заходах, які планують у Російській Федерації, Службу безпеки України. Вона звертається до органу, який веде спеціальний Реєстр осіб, які гастролюють на території держави-агресора. На підставі цього реєстру потім телебачення титрує виступ чи відеокліп такого виконавця написом, що "цей артист гастролює на території держави-агресора". На радіо це відбувається шляхом голосового повідомлення з боку диктора, також про це повідомляється і в рекламних оголошеннях та афішах щодо концертів, які відбуваються за участю цього виконавця в Україні. Плюс я запропонував запровадити гастрольний збір 20%, який буде стягуватися з організаторів кожного заходу, в якому беруть участь виконавець або виконавці, занесені до реєстру осіб, які гастролюють на території держави-агресора. І цільовим чином ці кошти мають йти на підтримку обороноздатності та національної безпеки України, у зв’язку з цим і вносяться зміни також до Податкового і Бюджетного кодексів.
Законопроект зареєстрований, він, безумовно, буде розглядатися. Зрозуміло, є ті, хто проти. Проти в основному телеканали, що ротують відеокліпи за участю деяких виконавців, які найчастіше протягом останніх років відвідували державу-агресора. Цей спротив правда неофіційний – прихований чи напівприхований – але це не стане на заваді розгляду законопроекту. А вже депутати будуть визначатися щодо його підтримки.
Разом з тим, вже можна сказати, що кількість наших зірок, які гастролюють на території Росії, різко зменшилася з моменту початку серйозної розмови про внесення цього законопроекту. Гастролюють такі вже маловідомі, і то, це викликає величезний резонанс, що лише підтверджує: це питання треба врегулювати, бо всі попередні дії щодо врегулювання полягали у самодіяльності громадських активістів. Блокували концерти тих, хто виступає в РФ, у різних містах України – від заходу до сходу, від півночі на південь. Зрозуміло, це викликало велику напругу, тому що були резонанс, сутички, як правило, концерти ці зривалися. Щоб не доводити справу аж до цього, треба, щоб суспільство мало відповідну позицію щодо таких явищ і таких виконавців шляхом повідомлення через усі медіа, де транслюються їхні кліпи чи пісні, щодо їхньої участі у гастролях на території країни-агресора.
- Існує феномен: людина стає чиновником і, наприклад, через багато справ – відрядження, наради тощо – забуває, навіщо вона прийшла на посаду. Як ви з цим боретеся?
- Треба тримати "сюжет" в голові, щоденний. Я не вважаю себе чиновником і ніколи не вважав, я політик, я ще зі студентського віку займаюсь політичною, громадською діяльністю. І в парламенті, і в уряді я завжди діяв як політик. Тобто є політичні погляди, які треба реалізовувати, а під ці погляди мають бути конкретні ініціативи, дії та рішення.
Тому цей світоглядний "сюжет" я і намагаюсь тримати в голові, хоча, безумовно, є щоденна рутина, папери, документація, наради й таке інше. Це потрібно, бо це – виконавча влада. Але в нас є коаліційна угода, у якій викладено те, за що ми боролися під час наших численних революцій – від Революції на граніті через Помаранчеву й до Революції Гідності. І ці всі справи треба реалізовувати. Думаю, в цьому сенсі кожен із нас повинен пам'ятати головні цінності, для реалізації яких ми і працюємо в уряді.
- А які у вас головні цінності?
- Їх багато, але понад усе це Україна, Незалежність і українська ідентичність.
- А що для вас українська ідентичність, у чому вона полягає?
- В тому, що ми живемо в країні, яка має назву Україна, яка має свою історію, свою мову, культуру, традиції, свою історію боротьби за Незалежність. Це і є ідентичність, якщо дуже в загальних рисах. Я просто не вважаю, що це треба пояснювати на 27-му році Незалежності.
- Для багатьох ідентичність – це надягнути вишиванку. А для когось ця вишиванка завжди в серці.
- Вишиванка надягнута не несе в собі нічого поганого, хай носять, і їх носять дедалі більше. І вишиванка в серці – це також добре, а коли вона і в серці, і зовні, це також добре. Я не вважаю що є поділ на внутрішній чи зовнішній патріотизм, є рішення та дії, по яких виборці повинні судити кожного політика. Це головний критерій.
Віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко
- Досить часто про наших політиків кажуть, що вони погано працюють і не виконують свої обіцянки. Чи погоджуєтеся ви з тим, що досить часто саме така критика існує через те, що люди не знають, що робить влада?
- А чого вони повинні знати, що робить влада? Люди займаються своїми справами, живуть своїм життям звичайним. Вони можуть увімкнути телевізор, подивитися і побачити думку конкретного телеканалу про те, що відбувається в країні. Кожен канал, як правило, має конкретного власника. Потім натиснути ще одну кнопку, потім ще одну, потім співставити, увімкнути критичне мислення, а потім зрозуміти для себе "картинку", що робить влада доброго, що поганого, де телебачення транслює правду, а де вдається до відвертих маніпуляцій. І таким чином громадянин України може приймати рішення, зокрема політичні.
Але це в ідеалі. Як правило, люди створюють собі картину світу завдяки чуткам, зокрема спілкуванню с друзями та рідними, завдяки стереотипам. Це суспільство, і воно не може йти як полк в атаку, розібравшись кожен на свої позиції. Це демократія і це завжди складно. Україна – не Росія, ми йдемо шляхом демократії, треба пояснювати свої дії та ще й вміти донести це пояснення до суспільства. Інколи владі це вдається краще, інколи гірше. Зараз комунікація влади та суспільства, на мою думку, функціонує, хоч і не завжди ефективно.
Разом з тим, у суспільстві є і роздратованість. А пов'язана вона, на мою думку, з тим, що ми хочемо дуже швидких змін, щоб за рік чи два ми жили, як, припустімо, в Німеччині. Але це не вдається, це неможливо. Але на шляху, який свого часу пройшли Німеччина чи Польща, як показовий приклад, ми точно перебуваємо, ним йдемо. Дехто біжить навіть, дехто іде, але суспільство хоче, щоб це трапилось буквально завтра. Так не буває, на жаль.
- Інколи влада не може донести свої меседжі до людей. Ось ви казали про телеканали, а вони часто заангажовані, як із цим боротися? Є, наприклад, інформація, що Віктор Медведчук придбав 112 канал і NewsOne. Тобто ми розуміємо, що чим ближче до виборів, тим жорсткіша буде боротьба?
- Універсальний рецепт – це незалежні медіа, які транслюють незалежну (об'єктивну) інформацію. Наприклад, суспільне телебачення як ідеал. Але ж суспільне телебачення як ідеал понад усе відоме в образі ВВС, а до ВВС нам треба пройти ще довгий шлях. В тому числі, і UA: Першому, який має статус суспільного телебачення і повинен у новинах принаймні подавати незаангажовану інформацію та незалежну точку зору. Решта каналів мають власника чи власників, і цей чинник завжди, так чи інакше, впливає на редакційну політику. Ми говорили з вами про демократію, а в демократії кожна людина повинна приймати своє рішення на підставі широкого вибору і співставлення різних точок зору і думок.
Інша річ, що завдяки "таланту" Росії до фейків, пропаганди та маніпуляцій ці негативні явища набувають поширення у всьому світі, зокрема й в Україні. Й інколи важко відрізнити достеменну інформацію від "талановитих" маніпуляцій. Якщо їх стає критично багато, вони підміняють собою правду. І на підставі цього, саме цього, а не правдивих реалій, виборець може ухвалювати рішення.
- А як зробити більш популярним суспільне телебачення?
- Це не моє завдання, оскільки це – незалежна інституція. Там є наглядова рада, яка також обрана незалежно, там є високі спеціалісти, і вони, напевно, над цим думають. Я можу чим допомогти?Натиснути кнопку і дивитися суспільне (телебачення), а також дбати про те, щоб фінансування в них було належне. Але не завжди це вдається зробити парламенту, уряду і коаліції, оскільки рамкові цифри, закладені в новий базовий закон, високі. Але ми працюємо над цим.
- Можливо, потрібно більше українського контенту? Цього року було закладено більше коштів на виробництво українських фільмів?
- Більше. І вони розподілені: 500 млн – Держкіно, 500 млн – Мінкультури. Але головне не це, а те, що перед тим з моєї ініціативи зокрема був ухвалений новий закон про держпідтримку кінематографії, і він дав багато нових інструментів розвитку українському кіно – грошових, податкових, економічних і так далі. І вони поступово починають реалізовуватися, бо там величезний пакет можливостей. Він потребує ще додаткових рішень міністерств, уряду тощо. Тому, якщо не буде ніяких зворотних процесів, ніякого політичного реваншу, українське кіно буде розвиватися по висхідній дуже сильно.
- Які основні тези вашого закону?
- Не мого, то парламент ухвалив, але я стояв біля його джерел ще тоді, коли працював в уряді Арсенія Яценюка Віце-прем'єр-міністром - Міністром культури. По-перше, це збільшення частки державного фінансування для великого кіно. По-друге, можливість фінансувати телесеріали до 50 відсотків із держбюджету. Раніше такого не було, тому всі серіали були або російські, або проросійські, тобто або явно російські, або приховано російські. Також передбачено повернення частини кваліфікованих видатків для тих кінокомпаній, які обирають Україну в якості локації та залучають наш персонал: акторів, режисерів, технічний персонал. Це підходи, які діють в сусідніх країнах, які залучають крупні кінокомпанії завдяки таким підходам на свої локації. І ще є багато моментів, я ж назвав основні. Це запровадження культурного тесту для того, щоб була змістовна боротьба серед кінопроектів, щоб був національний фільм як український фільм з українською мовою на майданчику, можливість фінансування пересувних кіноустановок тощо. Усе це є в новому законі, плюс податкові й митні преференції для кіновиробництва: якщо певні економічні операції слугують творенню національних фільмів, то вони мають преференційні економічні режими. Плюс гроші з держбюджету збільшуються від року в рік, тому з’являються фільми, які збирають касу в кінотеатрах.
Я колись запроваджував обов'язковий дубляж кіно українською мовою, у 2005-2006 роках. Всі казали: "Що ти вигадуєш? Ніхто не буде ходити в кіно", "Как это не по-русски, а українською мовою? Все буде дубльовано українською мовою?" "Все буде, - кажу. - Всі голлівудські фільми". "Ні, не будуть ходити…"
А вийшло, як я казав: касові збори з того часу невпинно зростають, а приклади українського дубляжу вразили всіх, зокрема й противників. Найперше дублювали фільм "Тачки", а потім "Пірати Карибського моря". Дубляж робили наші відомі актори. Класний переклад, все запрацювало. І вже тепер ніхто не дивується, що йдеш дивитися найсучасніший голлівудський фільм, який обов'язково дубльований українською мовою. Ніхто не має ніяких питань, зокрема російськомовні громадяни. Таке буде через два-три роки і з українським кіно – нікого не буде дивувати, що відсотків 20-25 репертуару кінотеатрів складатимуть українські фільми, які стоятимуть поруч із голлівудськими переважно через те, що європейського кіно в нас не так багато, а російське втрачає свій ринок з відомих причин. Нарешті втрачає.
Другу частину інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом.