Кілька мільйонів українців перебуває нині за кордоном через російську агресію. Більшість із них виїхали з України, рятуючи життя своїх дітей. Але дітям потрібна освіта – і як бути з нею в іншій країні? "Апостроф" поспілкувався з президентом фундації "Незламна Україна" ВІКТОРІЄЮ ГНАП, яка разом із чоловіком створила мережу українських шкіл у Польщі. Нині повноцінні школи функціонують у Варшаві, Кракові та Вроцлаві, а нещодавно вони успішно випустили в доросле життя 750 хлопців та дівчат.
- Розкажіть про ваш фонд. Коли і ким він був створений? Хто вам допомагав?
- Після початку повномасштабної війни ми зрозуміли, що просто донатити гроші на ЗСУ – недостатньо. Ми вирішили робити щось для тих, хто цього найбільше потребує: діти, мами, або домашні тварини. Через те, що Польща прийняла найбільшу кількість біженців, ми зрозуміли, що тут буде попит на українські школи. На початку березня ми приїхали в Польщу, щоб створити українські школи для українських дітей. 25 березня вже почалось навчання – у Кракові, Вроцлаві і Варшаві. Спочатку онлайн, а потім уже і офлайн – у Варшаві з квітня, а в Кракові з травня. Фонд створили ми з чоловіком – до початку війни ми проживали у Лісабоні.
- Виходить, ви займаєтесь меценатською діяльністю?
- Фінансування велося повністю моїм чоловіком. Ми займались пошуком донорів, партнерів, які могли би нас підтримати. І вже в травні нам вдалось підписати партнерську угоду з Міжнародним дитячим фондом ЮНІСЕФ.
- Як це відбувалось? Як був налагоджений процес освіти?
- Спочатку ми створили телеграм-бот, де батьки могли зареєструвати своїх дітей, а вчителі себе як кандидатів на викладання. За перші тижні ми отримали майже 2 тисячі заяв від батьків та близько 600 заяв від вчителів, які хотіли працювати. Ми обрали директорів шкіл, які разом із психологом та НR-менеджером змогли віднайти собі педагогічні колективи, які вже потім працювали з нашими дітьми. Паралельно ми спілкувались із батьками стосовно зарахування в нашу школу. В перші місяці бувало таке, що батьки реєстрували дитину в чат-боті, але через два тижні знаходили домівку у Великій Британії, наприклад, і їхали туди.
- Чи вдалось сформувати повноцінні класи у підсумку?
- З 2 тисяч заявок ми мали змогу сформувати три школи по 100-300 дітей, із загальною кількістю 750 дітей. Власне, ми їх відсортували, поспілкувались із батьками. У нас дійсно утворились повноцінні школи, з 1 по 11 класи. Ми дуже швидко вийшли в онлайн – провели батьківські збори, розказали правила взаємодії, і загалом почали навчання.
Але водночас ми шукали приміщення – для нас було важливо вивести всіх дітей в офлайн. Тому що вже третій рік, виходить, навчаються онлайн – батьки сходять з глузду, і діти. Дома тільки і розмов про війну. Тому вивести дітей в офлайн стало для нас основною задачею і викликом.
- Основна проблема – це, мабуть, знайти приміщення.
- Приміщення знайти було дуже важко. Нам відмовляли навіть в комерційних будівлях. Тоді ми вирішили піти іншим шляхом і почали стукатися в польські школи. Нам вдалося знайти партнерів, за допомогою яких ми вивели наших українських дітей у другу зміну. Тобто діти вийшли навчатися в приміщення польських шкіл у другу зміну з українськими викладачами, за нашою програмою, і можна сказати, що це було ідеальне комбо. Тому що ця школа пристосована до того, щоб діти там навчались. Тобто є кабінет хімії, фізики, можливість робити досліди. Якщо це інформатика – є можливість сидіти за комп’ютерами.
Але ж ми розуміємо, що на наступний навчальний рік це вже не спрацює. Бо закінчувати о 7 вечора в травні і в листопаді – це різні сьомі вечора. Тому зараз, поки в нас є трохи часу на перепочинок, ми продовжуємо шукати приміщення на комерційній основі, аби вивести дітей з першого вересня в першу зміну.
- Як вдалось знайти вчителів?
- Всі вчителі – це жінки, які виїхали після 24 лютого. Вони реєструвались у чат-боті, ми проводили співбесіди, і на їх основі відбирали вчителів, які будуть працювати в нас на постійній основі.
- Як у цьому проекті задіяна польська та українська влада?
- З польською владою ми не взаємодіємо. Ми ходили до різних відділів освіти в Польщі, і я не можу сказати, що вони відмовляються від співпраці, але вони і не сприяють їй. Ми їх не торкаємо, вони нас не торкають, всі роблять вигляд, що нікого не існує. Міністр освіти та науки Польщі на початку вторгнення заявив, що не може бути створено іншої системи освіти, окрім польської. Тобто будь-які системи навчання тут заборонені. Діти намагались долучатись до польських класів. Аде згодом вони зрозуміли, що польська школа не може впоратись із такою кількістю учнів.
За підрахунками, в Польщі знаходиться від 400 до 600 тисяч українських дітей. Минулий академічний рік польські школи почали з 13 тисячами вакансій для польських вчителів у польських школах. Зрозуміло, що свій попит вони не можуть втамувати, а тут ще 600 тисяч українських дітей приїхали, для яких немає місць. Можливо, в менших містах ці місця і є. Але у великих – це велика проблема, влаштувати дитину в польську школу.
Але потім міністр освіти дещо пом’якшив свою заяву. Менше з тим, із польською владою ми не співпрацюємо.
- Кому тоді підпорядковуються українські школи в Польщі?
- Ми підписали угоду про співпрацю з Запорізькою гімназією, що підпорядкована Запорізькій міській владі, і власне, ми працюємо, як виїзна запорізька гімназія на території Польщі. Через те, що фундація має можливість здійснювати освітню діяльність, але не має ліцензії на навчання як школа, то ми вирішуємо це питання співпрацею з Запорізькою гімназією. І таким чином наші діти зараховані нібито в Запорізьку гімназію, отримують контрольні роботи від Запорізької гімназії, табелі в кінці року, в них дійсно безперервна українська освіта, з якою після перемоги вони повертаються в свої школи в Україні. Вони не повинні будуть складати жодних іспитів – у них просто продовжиться навчання.
- Які ще є варіанти освіти для українських дітей у Польщі? На початку війни говорили про необхідність інтеграції українських дітей до польських класів.
- Думаю, що найкращий варіант краще обирати, залежно від ситуації та своїх цілей. Наприклад, мені дзвонять батьки й говорять, що діти навчаються в 11 класі і хочуть вступати до польського вишу. В цьому випадку я завжди рекомендую іти до польської школи. За рік дитина гарно вивчить мову і зможе вступити на безкоштовне відділення польського вишу. Якщо ж є плани повернутись – то, звичайно, треба іти до української школи або залишатись у своїй українській школі онлайн.
Якщо в мене плани залишитись тут хоча би на рік-два, то я би дивилась в бік польської школи. Звичайно, в нашій українській школі діти теж вивчають польську мову. Адже вони живуть у цій країні, їм це потрібно. Це, зрештою, повага до країни.
- Що ви пропонуєте дітям у якості позакласного навчання?
- Ми запрошували тренера з бейсболу з США, на літні табори робимо гурток із робототехніки, будемо вчити дітей конструювати роботів за допомогою лего-наборів, а також на комп’ютері. Є й будуть гуртки з різних крафтових штук, в краківській школі на постійній основі є танцювальний гурток, тхеквондо, дипломатія, англійська мова. Для дітей є багато можливостей мати додаткові активності окрім навчання. Зараз ми плануємо літні гуртки для 3 тисяч дітей.
- А якою мірою укомплектований штат? Чи буває таке, що, наприклад, не вистачає вчителя хімії?
- Штат у нас повністю укомплектований. У нас були моменти, коли вчитель від’їжджає в Україну, і нам треба заміну. То в нас цілий список людей, які хочуть і можуть працювати. В такому випадку ми повертаємось до цього списку, проводимо додаткові співбесіди, і знаходимо цих людей.
- Як цього року проходить ЗНО і вступна кампанія для дітей переселенців?
- Якщо діти вступають в українські виші, вони складають національний мультипредметний тест. Він проводиться у спеціальних місцях, і в Польщі може бути з цим проблема. Але, наскільки я знаю, вона вирішується на рівні Міністерства закордонних справ. Ми не несемо відповідальності за складання тесту, але допомагаємо дітям підготуватися. Ми навіть організували майстер-клас із Олександром Авраменком (український педагог і лінгвіст, – "Апостроф"), який, власне, відповідальний за складання української мови і літератури в національному мультипредметному тесті. Він давав поради дітям, на що звернути увагу, аби бути успішним у складанні мультпредметного тесту, з української мови та літератури.
- Чого, на вашу думку, передусім потребує освіта дітей, які виїхали за кордон? Які нагальні проблеми потрібно вирішити і як?
- Найперше повинна бути співпраця на рівні міністерств. Мені здається, міністерства України і Польщі поки що ігнорують одне одного. Може, я помиляюсь, але мені здається, що їм треба випрацьовувати загальні засади, на яких будуть будуватися, наприклад, інтеграційні класи, або українські школи, або залучення українських дітей до польських шкіл. Тому що наразі виглядає все так, що на Польщу звалилась купа дітей, і поляки дуже хочуть допомогти, але не можуть – бо немає таких можливостей.
500 тисяч дітей – це дуже багато. Українська влада, зокрема Міністерство освіти та науки типу закриває очі. І коли їх питаєш, а ви знаєте, де ваші діти, куди вони виїхали? Вони кажуть, ні. Немає статистики, яка кількість дітей виїхала. В нас зараз велика проблема, з якою ми стикнулися з донорами - ніхто не знає, скільки дітей. І де. Тому мені здається, що треба співпраця на високому рівні. Пошук спільних засад для того, щоб надати дітям цей доступ до безперервної освіти. Тому що зараз є велика кількість дітей, які ніде не навчаються. Вони нібито числяться в своїй школі онлайн, але, наприклад, якщо вчитель проводить заняття з бомбосховища, то яке це заняття? Скільки це може продовжуватись? Вважаю, з нового навчального року потрібно шукати інший варіант. Тому їм треба домовлятись якимось чином дозволяти впроваджувати такі ініціативи, як наша.
Насправді ми не конкуруємо. В нас немає мети конкурувати чи створювати націоналістичні осередки, в жодному разі. Наше завдання - просто надати дітям можливість навчатися і все. І ми це робимо, бо ми повинні це зробити.
- Чи є проблема в польських школах? Наскільки важко впровадити українських дітей в освітній процес у Польщі?
- Я знаю, що багато польських батьків незадоволені, і рівень польських дітей теж падає. Міцність ланцюга визначається його слабкою ланкою. Якщо був сильний клас і туди прийшли три українські дитини, хай навіть сильні, але через брак мови все одно слабкі, то вчитель все одно буде орієнтуватись на найслабших. Це означає, що рівень всіх інших також падає. І я розумію польських батьків, які ретельно обирали школу для своєї дитини, розуміючи що хочуть надати гарну освіту, а її рівень падає.
Тому треба робити більше інтеграційних заходів, аби діти вчились розуміти один одного, бачили відміну у менталітеті, культурі, мові, роблячи крок назустріч один одному, тим паче, що стільки, скільки зробила Польща для українців – не зробила жодна країна. Мені здається, кожен українець буде щасливий віддячити, якимось чином залучитись до спільних проектів. Я усвідомлюю, що польська сторона може відчувати, що їх трохи притискають, і, мабуть, нам слід якось віддячувати.