З 1 вересня частина студентів вийшла на навчання до університетів. Цьогоріч через війну навчання буде проводитися в різних форматах. В одних регіонах студенти матимуть змогу відвідувати аудиторії, в інших навчання буде лише дистанційним через активні бойові дії. Не забули і про тих, хто вимушено виїхав за межі країни чи перебуває в окупації.
Яким буде навчання в умовах війни для студентів "могилянки"? Як будуть діяти під час повітряних тривог та які варіанти передбачили для студентів з окупованих територій та тих, хто перебуває в інших країнах? Про це в ефірі Апостроф TV розповів президент Національного університету "Києво-Могилянська академія", міністр освіти і науки України у 2014-2016 роках СЕРГІЙ КВІТ.
– Яким буде цей навчальний рік для новоспечених студентів та для академії загалом? Що відомо про формат навчання?
– Форма навчання буде різною: частково дистанційною, частково аудиторною, частково змішаною. Це залежить від фактультету, готовності студентів, часто буває, що від їхніх родин - приїхати до Києва і мати можливість відвідувати аудиторні заняття.
Скажімо, наш факультет правничий і Школа журналістики матимуть аудиторні заняття, тому що потрібні лабораторії та студії. А правничий факультет буде проводити очні заняття з відеотрансляцією в інтернеті, тому що частина їхніх студентів знаходиться за кордоном. Буде можливість навчатися дистанційно. Тобто той, хто до цього готовий – ми намагаємося іти назустріч.
– Чи багато студентів у вашій академії з тимчасово окупованих територій?
– Звичайно, в нас є і з тимчасово окупованих територій студенти. Я не можу сказати, що їх критично багато, але їх значна кількість. У нас для них є також гуртожитки. Ми готові до навчального року і навіть допомагаємо сусідній школі з укриттями. Ми по повній програмі готові.
– Як будете діяти під час повітряної тривоги? Що робитимуть студенти, які проживають у гуртожитках?
– В гуртожитках складніше. В університеті ми можемо використовувати підземний перехід станції метро "Контрактова площа" і саму станцію метро. Але там, де гуртожитки, наші студенти та співробітники здебільшого будуть користуватися тими укриттями, які передбачені. Підвальні приміщення гуртожитку найчастіше не можуть вважатися укриттями.
– Тобто їм доведеться шукати найближчі укриття?
– Не шукати, вони вже попереджені, де знаходяться укриття. Я хочу підкреслити, що ми співпрацюємо з містом, тому що місто визначає укриття для громадян. В даному випадку студенти, які живуть у гуртожитку, і ті, хто працює там, наші колеги, користуватимуться укриттями, які пропонує місто. Це може бути, наприклад, укриття в великих торгових центрах, де вони передбачені. Це можуть бути підземні паркінги тощо, які найближче розташовані до гуртожитку.
Важливо, що і в гуртожитку, і в самому університеті всі мають бути попереджені завчасно. Мають бути відповідно оформлені документи, вказівники, підготовлені запаси води. Тобто там є багато речей, які передбачені чинними документами і процедурами. Тому я думаю, що всі заклади освіти, зокрема й виші, про це дбають і готуються.
– Наскільки зараз налагоджений процес дистанційного навчання? Спочатку цьому посприяв коронавірус, зараз ми живемо в умовах воєнного стану. Наскільки ефективним є цей спосіб навчання?
– Ви знаєте, іноді просто немає вибору. Так само було з ковідом – ніхто не мав вибору. До речі, всі, хто раніше не дружили з відповідним комп'ютерним обладнанням, дуже швидко це освоїли. Звичайно, це також можливість навчання. Коли немає вибору, ми так і вчимося.
Разом із тим, зараз ми намагаємося пропонувати різні форми навчання. Зокрема, аудиторні форми для тих, хто готовий. Тут треба йти назустріч можливостям і побажанням студентів, щоб була не лише дистанційна форма. Хоча дистанційна форма лишається основною, оскільки триває війна.
– Зважаючи на такі виклики та дистанційне навчання, чи не бракуватиме в майбутньому хороших кадрів в Україні?
– Не буде, тут немає прямої залежності. Звичайно, краще працювати в аудиторії, мати живі семінарські заняття, щоб дискутувати, висловлювати точку зору, соціалізуватися та спілкуватися з однолітками. Для студентів це дуже важливо. Але якщо такої можливості немає, тут немає прямої залежності. Якщо можливостей менше, це не означає, що підготовка обов'язково буде гіршою.
Я хочу навести приклад – свою викладачку зі школи, викладачку хімії. Вона розповідала, як вона хотіла вчити хімію після Другої світової війни. В неї не було такої можливості. Вона знайшла стару пачку газет, посклеювала їх і зробила собі зошит. Вона вчилася хімії, її мрії здійснювалися. Тут важлива вмотивованість.
Стосовно вищої освіти можна говорити про позитивні речі. Зараз сильніші горизонтальні зв'язки між університетами. Вони співпрацюють між собою, радяться між собою, тому що багато залежить від самої автономії, від вибору, від точки зору самого університету. В нас будуть такі фахівці як треба і такі національні лідери як треба.
– Що ви можете порадити батькам? Зараз багато хто скаржиться на освіту, не знають, як поводити себе з дітьми.
– Якщо мова йде про батьків студентів, ми маємо таку тенденцію, яка прослідковується вже у соціологічних дослідженнях, що самі студенти чи самі абітурієнти більше вирішують, куди їм вступати, який фах обирати, яку їм професію в майбутньому обирати. Я думаю, що не треба так опікуватися студентами, своїми дітьми, не треба їх все життя патронувати. Треба з ними спілкуватися на рівних і приймати якісь спільні рішення. Плюс разом зі своїм університетом. Тут має бути хороше спілкування із закладом вищої освіти.
Тому давайте розглядати всіх як частину однієї громади. Ми в Києво-Могилянській академії так і розглялаємо, що студенти – це наші молодші колеги. Треба слухати студентів також, тому що, зрештою, за ними вибір, і батьки не проживуть їхні життя замість них.