Найшвидша українська гонщиця, призерка кільцевих автомобільних змагань у різних країнах світу, топ-20 рейтингу найкращих жінок-пілотів ралі. Дівчина, яка не побоялася стати однією з найкращих в, здавалося б, абсолютно чоловічому виді спорту. Її мета — культовий ралі "Дакар", і вона впевнена, що зможе гідно представити Україну на легендарному ралі-рейді. У програмі Ярослава Бугакова "ОДИН, ДВА І ТИ" на Апостроф TV автогонщиця і фотомодель ІНЕСА ТУШКАНОВА розповіла, про свою залежність від автогонок, скільки машин встигла розбити за свою кар’єру, про тренування, наркотики й чоловіків.
— Якими титулами в автоспорті ти володієш?
— Все почалося в Україні у 2006 році, це був Кубок столиці. Потім Кубок столиці з ралі, Кубок Росії з автоспорту — я їхала в кільці. У Росії я протягом року завжди опинялася на подіумі — перше, друге, третє місця. Посіла друге і третє місця на чемпіонаті Латвії й чемпіонаті Литви.
Далі чемпіонат Європи, ралі Естонії та Латвії. Два рази я перемогла в заліку Lady`s Trophy і хотіла захистити чемпіонський титул, але, на жаль, не вийшло. Потім я вийшла з гри - зламала руку й на два роки вибула з обойми. Повернулася я ось зараз уже з Hellcat.
— Коли ти вперше сіла за кермо, і як твоя родина поставилася до цього захоплення?
— У 2006 році, одразу ж, як отримала права, я купила в кредит Daewoo. Одразу почала їздити на всі аматорські гонки, драги, зльоти, спринти — усе, що можна й не можна.
Мою першу машину ми їздили забирати з батьком. Поки ми переганяли машину в годину пік із Дарниці на Куренівку, у мене такий стрес був. Я постійно глохла, намагалася намацати першу передачу, а тато мені під руку поради дає. Я хотіла його висадити, щоби тільки він нічого не говорив мені.
— Ти зараз нервовий водій?
— Ні, я воджу дуже спокійно, але я дуже запальна й можу завестися. Мене дуже дратують ці вихователі, підрізувачі, некультурні водії, які кудись завжди поспішають, але при цьому всюди запізнюються. Мене це дратує, але в силу віку, у силу якоїсь усвідомленості й духовності я дуже спокійно намагаюся на все реагувати.
Сама я нікуди не поспішаю, в Україні такої якості дороги, що по ним ганяти неможливо. Кожен удар підвіски для мене — це удар кинжалом у серце. Це просто жесть.
— Ти — дипломований психолог. Як фахівець, ти можеш пояснити свою тягу до адреналіну, що призвело до цієї залежності?
— Так, це залежність, як сигарети або алкоголь, наприклад. Раніше я пила й палила, навіть пробувала легкі наркотики, але зараз ні. Я не розумію, як можна висіти на цигарках, як можна не могти кинути палити, як можна впиватися алкоголем, коли у світі стільки всього цікавого. Настільки незалежна від речей, які в принципі викликають залежність, і наскільки залежна, як людина, яка шалено любить машини.
Я в житті все віддала заради автоспорту: і здоров’я, і сімейне благополуччя, друзів, тусовки, відпочинок. У п’ятницю ввечері всі йдуть гуляти, а мені треба бути вдома, бо о 7 ранку маю тренування. Новий рік — ми спимо. День Народження — гонка. Восьме березня — у лісі.
— Якщо вже ми згадали про наркотики, то що це було?
— Я людина, яка дуже любить пізнавати. Я все пробую і визначаю — що для мене, а що ні. Я пробувала багато наркотиків, і я чітко зрозуміла — це не моє. Я емоційна, жива, а вони мене гасять. Я пробувала MDMA, кокаїн, амфетамін, траву, шоколад, кекси з травою — це взагалі жах. Це просто якась жесть, ти сидиш і молишся, коли тебе відпустить, і думаєш, що більше ніколи в житті.
— Ти рано почала кар’єру моделі. Це був спосіб заробити на автоспорт? Чим це було для тебе?
— Мені як красивій дівчині надходили пропозиції. Це цікаво, звичайно: нові знайомства, якийсь рух, публікації. Для жіночого самолюбства це, звичайно, завжди здорово і приємно. Я популяризувала автоспорт за допомогою мас-медіа. Я, безумовно, хотіла більшого домогтися, тому всі ресурси включала в справу.
— Ми — країна стереотипів. Для всіх моделінг — це якийсь безладний секс з усіма. Це правда?
— Я в житті багато всього бачила. Можна сказати, що просто людина вибирає для себе свою позицію. Я бачила багато дівчат, які абсолютно нічого спільного з модельним бізнесом не мають, але для них секс — це як викурити сигарету, він абсолютно нічого не означає. Я все-таки вважаю, що секс — це щось духовне. Це не за щось, не для чогось. Треба себе берегти. Секс — це про любов.
— Хто був найкрутішим чоловіком, якого ти відшила?
— Дуже багато людей було. Не те, що відшила. Просто є проблема ось цього сексу. Ти ніколи не знаєш, що стоїть за симпатією: бажання тебе використати, яке залишає після себе порожнечу, або це правда якийсь душевний порив. Але якщо в людини душевний порив, то він доб’ється.
— Тебе важко склеїти? Що повинен вміти чоловік, щоби бути в зоні твоєї уваги?
— Мені здається, будь-яку жінку настільки просто склеїти. Просто досить бути уважним чоловіком: подати руку, виявити увагу.
Інеса Тушканова
— Заробити мільйон.
— Це само собою. Але не кожен мільйонер може бути привабливим. Просто жінку настільки просто завоювати: подарував букет, зводив кудись, потримав за руку, подарував подарунок, вислухав її проблеми, щось вирішив — усе, ти вже її. Ні, вона твоя. Це правда нескладно, настільки ось наївні прості дурепи.
— Твоя мета — "Дакар". Розкажи читачам, що це за ад?
— Це найскладніше у світі. Я думала, як вони можуть проїхати 500 км. Я їду 25–50 км у напрузі, а тут 500. У десять разів більше й кілька днів.
— Тільки твоя тачка для "Дакара" коштує 350 тисяч доларів - це дуже дорого. Звідки ти береш на це гроші?
— Машина не моя. Машина команди "Автолайф". Її будував і проектував Влад Кучинський, і це витвір мистецтва. Ця машина коштувала Владу здоров’я, він будував її собі і зламав спину на гонці. Він в інвалідному кріслі і їздити більше ніколи не буде. Свою мрію він теж не здійснив, він не потрапив на "Дакар". І я поки не потрапила на "Дакар". Але справа живе, і він хоче, щоби машина потрапила на "Дакар", і я цього хочу. Я вважаю себе гідною представляти нашу країну, я хороший гонщик, який виконав дуже великий шлях, щоби могти не їсти, не пити, але при цьому не вмирати й не скаржитися на життя.
— Ось інструмент фінансування боксера — його медійність. Він продається на телеканалах.
— Для нас те ж саме. Чим більше про мене знають, тим більше шансів, що ми отримаємо бюджет. Зараз ситуація в країні дуже складна, грошей через коронавірус десь не вистачає, хтось боїться. Рекламна віддача дуже слабка, телеканалів у нас мало, вони практично померли. Усе живе через інтернет.
— У тебе був дуже непростий шлях. Скільки аварій у тебе було, скільки машин розбила?
— До десяти. Але у всіх, хто їздить швидко, рано чи пізно трапляється аварія. Не помиляється тільки мертвий. Просто так як я дівчина, на це звертають більше уваги, ніж коли це робить професійний пілот. Ти знаєш, скільки кожен заводський пілот списує машин? Кожна помилка, коли ти швидко їздиш, це списана машина. Це не просто крило пом’яв або дзеркало відірвав.
— Машина — це мінімум тонна заліза, якою потрібно управляти. Які вимоги до фізичної підготовки гонщиків?
— Коли я почала займатися автоспортом, я зрозуміла, що мені не вистачає фізичного навантаження. Знову ж таки, я вибрала самі кінські методи спортивної підготовки. Це біг, бігові лижі. Вони в нас не розвинені, але це просто опрацювання рук і ніг, і ти весь час ідеш вгору. У Буковелі всі спускаються, а ти піднімаєшся.
— Як виглядає тренувальний процес автогонщика саме в частині управління машиною? Ти просто катаєшся?
— Так, просто катаюсь. Ти концентруєшся, ти працюєш із зором. Ти слухаєш стенограму, коректуєш штурмана. Ти налагоджуєш роботу екіпажу, настроюєш машину і включаєш своє тіло. Спочатку на другій передачі проїжджаєш поворот, потім на третій, потім на четвертій. Мета — проїхати на п’ятій. Усе.
— В автоспорті є допінг?
— Я не думаю, що він допомагає. Я пробувала мельдоній — ми всі його там кололи, їли — але ефекту від нього нуль.
— Я правильно розумію, ти можеш відремонтувати тачку?
— Те, що в нас є, — ремкомплект у машині — це поміняти ремінь генератора, якщо він рветься або зіскочив. Найчастіше це побитий радіатор, тому що він знаходиться в передній частині. Я дуже класно орудую хомутами і стяжками, якщо зібрати до купи все, що втратили по лісу. Це максимум, що можна зробити. Колеса міняю просто як богиня.
Інеса Тушканова
— Ти голосуєш на виборах?
— Так, я ходила. На жаль, я голосувала за Зеленського. Більше не було за кого. Ну реально нема за кого. І нічого не змінюється. Я просто бачу всіх цих людей у Монако, у Швейцарії на лижах, у Буковелі, в інших місцях. І просто, коли я плачу штраф за цими камерами, я розумію, що це чергова пляшка Moet, новий джип коханці, квартира або будинок десь на узбережжі. Або яхта з повіями в Монако.
— Це коли Moet був під гімн?
— Ні, я, до речі, цього не бачила. Мені потім розповіли, що там відбувається. Але якщо чесно, я просила допомоги для екіпажу, а мене на човен у гарем запросили там.
— Ти певний період свого життя провела в Росії. Ти туди приїхала на конкуренцію?
— У Росії кошмар. Те, що творить там Володимир Володимирович, — це просто кошмар. Я завжди вважала, що Росія буде в топі, багатюща країна. А все злили в унітаз просто через амбіції однієї людини. Той рівень життя, який був там у 2008 році, і що діється зараз, і яка це поліцейська держава, що там правлять менти. Вони роблять, що хочуть і як хочуть.
— Як ти спілкуєшся з місцевими з такими поглядами? Багато людей їх поділяють?
— Так, ти знаєш, дуже багато людей, які щиро ненавидять і вважають так само, як і я. Чому я в Росію потрапила — у мене тренер звідти. Я тягнулася за автоспортом, за кращим. Я дістала там усіх топових спортсменів, я сиділа в них на кухнях, вимагала мені пояснити, як це — їздити швидко. Я благала мене навчити й домоглася того, що виїхала й показала хороший результат. Мені тепер не потрібен тренер, я сама прекрасно знаю, як їздити швидко, і що для цього потрібно.
— Яка твоя найбожевільніша мрія в спортивному напрямку?
— На чемпіонаті світу їздити за заводську команду. Моя мрія — стати найшвидшою жінкою у світі. Але через усі наш політичні колотнечі вона здається недосяжною, бо в Росії взагалі жопа. Тут ще можна якось жити, тому що бардак і хаос. Але там же затикали всю країну камерами — там взагалі ні чхнути, ні дихнути. За все ти платиш, і дуже багато. Якщо тут це копійки, то там вони гребуть гроші лопатами з народу. Усі рахунки контролюються, уся країна в камерах, нічого не можна приховати.
— Яку тачку ти вважаєш найкрутішою?
— Я ж їздила на рідкісних машинах. На дуже крутих рідкісних машинах, які багато хто бачили тільки в журналах: Maserati MC 20, Mercedes-AMG, яких 25 штук у світі, Lamborgini Reventon, Bugatti Veyron, Bugatti Chiron, Ferrari LaFerrari, Porsche GT, Pagani Zonda тощо. Це ті машини, які багато людей бачили й побачать тільки на картинках.
Є аргентинський мільярдер Пабло-Перес Компанк, молодий красивий хлопець-мільярдер, який захоплюється гонками. Він мене запрошував на тест, і я каталася на його машинах.
Син Абрамовича — Роман Аркадійович запросив мене, щоби познайомити із сином. У нього найбільша колекція незвичайних машин. У нас хороші взаємини, коли в мене були неприємності — мене підставили — він мені допомагав.
— Сама хрінова тачка, на якій тобі доводилося їздити?
— Напевно, гірше Жигулів немає нічого у світі. Це ж радянський автопром. Мене на ньому змушував їздити тренер. Ще було так смішно: я в Росії, у мене був тоді ще модний телефон Vertu, і тут п’ятірка, взята в прокат. І я на ній їду на тренування на льодовий майданчик. Я зупиняюся на світлофорі, і під’їжджають чуваки на сімці або вісімці й посміхаються золотими зубами: "Крихітко, шаурму будеш?". І на ній же нікуди не втечеш. І вони на кожному світлофорі мені ці золоті зуби показували.
