Бурхливі протести в Каталонії стають топ-новинами вихідного дня вже декілька тижнів поспіль. Після суворого судового вироку організаторам каталонського референдуму за незалежність 2017 року проблема каталонського “сепаратизму” що наче зникла з передових шпальт європейських та світових медіа, знову стала актуальною, як ніколи. "Апостроф" спробував розібратися у причинах нового витка протистояння Барселони та Мадриду та розкрити сценарій розвитку подальших подій.
Витоки конфлікту
Проблема відносин центрального іспанського уряду та найбільшої територіальної автономії — Каталонії має глибоке історичне коріння. Наявність власної мови, культури, історії боротьби за національну ідентичність та фактів пригноблення з боку центральної іспанської влади, особливо в період диктатури генерала Франко у 1930-1970 роках формують доволі сильну основу для каталонського руху за самостійність.
Втім, чи не головним каталізатором гучних політичних виступів за незалежність Каталонії в останні роки стали не питання мови чи культури, а економічні питання. Ще в 1990 роках рівень підтримки ідеї незалежності Каталонії коливався в районі 20%, але коли в 2008-2010 роках Іспанія поринула у фінансову та економічну кризу, контраст між заможною Каталонією та іншими регіонами країни став доволі відчутним, а небажання каталонців бути донорами для решти країни — більш помітним. Ставити нові вимоги до розширення національної автономії для каталонців було не в новинку — задля отримання підтримки каталонців іспанські політсили періодично робили ці питання предметом політичного торгу.
Але чергова вимога щодо надання фіскальної незалежності, якою, до речі, володіють інші національні автономії Іспанії — Країна Басків та Наварра, саме через багатство Каталонії, стала неприйнятною для іспанського уряду. Напруга між Мадридом та Барселоною відбилась на суспільних настроях, і рівень підтримки незалежності Каталонії зріс майже до 50%. Зростати надалі та забезпечити прихильникам незалежності більшість, заважають демографічні чинники — через порівняно вищий рівень життя, Каталонія приваблювала та приваблює переселенців з інших регіонів Іспанії. Вони складають дуже істотну частину населення та не надто зацікавлені в самостійності Каталонії.
Саме через таку демографічну ситуацію провалився скандальний референдум 2017 року, коли за незалежність Каталонії проголосувало 95% з тих, хто прийшов на дільниці, але явка була навіть трохи нижчою за 40%. Це позбавило референдум легітимності, а його організаторів Мадрид заклеймив як “путчистів” та "сепаратистів". Після двох років судового процесу суд призначив винним тривалі терміни ув'язнення - від 9 до 13 років позбавлення волі. Ці вироки сколихнули Каталонію та вочевидь стали тією соломиною, що зламала спину верблюду. Мирні демонстрації каталонців перетворилися на добре знайомий українцям “Майдан” - з барикадами, "коктейлями Молотова" та сутичками між протестантами та мадридським “беркутом”.
Передвиборча боротьба
Втім, повній радикалізації каталонських процесів заважає те, що побившись з силовиками на вихідних, у понеділок протестанти розходяться по домівкам й Барселона поринає у мирні будні. До чергової хвилі протестів. Такий напівмирний-напівсиловий протест дає підстави сумніватися у вірогідності його затягування.
“Ніхто не прогнозував такий рівень інтенсивності протестів, але з часом його важко буде підтримувати. Ефект демонстрації найбільш відчутний “тут і зараз”, - повідомив Пабло Сімон, політичний аналітик та професор Мадридського університету імені Карлоса III.
“Я не думаю, що насилля на вулицях Барселони триватиме надто довго. Правду кажучи, вирок Верховного суду лідерам сепаратистів технічно законний, але невиправдано суворий. Лідерів руху за незалежність засудили на надто довгий термін ув'язнення, зважаючи на звинувачення, які їм висували. Такі вироки не є добрим знаком ані для чинного іспанського уряду, яким керують соціалісти, ані для каталонського уряду під керівництвом правих, які прагнуть незалежності”, - розповів "Апострофу". Алехандро Кірога, дослідник іспанської історії та політики Університету Ньюкасла.
Рішення іспанського суду радикалізувало каталонський рух. Більш того, воно змусило співчувати прихильникам незалежності навіть тих жителів Каталонії, які раніше доволі прохолодно сприймали ці ідеї. Здавалося б, у Мадриді мали б прогнозувати такий сценарій. Принаймні, не стягувати до Барселони силовиків зі всієї країни. Але складається враження, що замість діалогу, Мадрид більш схильний до силового сценарію придушення протестів. Причина цього, вочевидь, ховається у тому, що невдовзі, 10 листопада, у Іспанії відбудуться вибори, тому іспанські та каталонські політики хочуть зіграти на пристрастях та урвати якомога більше місць в парламенті.
“Іспанський уряд міг би зрештою виправдати лідерів руху за незалежність, але це дуже малоймовірно перед загальними виборами 10 листопада. Вони не виправдають каталонців, аби не втратити проценти під час голосування", - висловив переконання Алехандро Кірога.
“В даний час головна проблема — це відсутність політичних директив та справжнього діалогу. Поки в Іспанії не буде сформований новий уряд, а в Каталонії не буде нових виборів з новим президентом, який відкриває діалог; ситуація не вирішиться. Зараз ми бачимо сценарій виборчої конкуренції між партіями на чолі з групами, які підтримують незалежність", - зауважив Пабло Сімон.
"Хто винний та що робити"
Те, що протести в Каталонії увійшли в “гарячу фазу” стало проблемою не лише для Мадриду, але й для каталонського політикуму. Адже на фоні сутичок із сотнями постраждалих, заклики до незалежності все менше виглядають схожими на красиву мирну мрію. А в’ялі заклики до проведення повторного референдуму з вуст каталонських політиків не влаштовують ані Мадрид, ані вулиці Барселони.
“Руху за незалежність Каталонії варто було б змінити тактику, оскільки вона не працює уже кілька останніх років. Щоправда, не зовсім очевидно, що саме їм варто було б робити. Мені здається, що насилля, яке вони проявляли останніми днями, грало проти них. Насильство погіршило суспільну думку щодо руху та поставило під загрозу отримання якоїсь підтримки від ЄС. Нова тактика має бути мирною та охоплювати значні сектори каталонського суспільства. Як ви знаєте, рівень підтримки незалежності Каталонії зараз не перевищує 50%. Від нинішньої ж ситуації найбільший зиск отримають каталонські екстремісти та іспанські крайні праві”, - пояснив Алехандро Кірога.
Таким чином, бажання центрального іспанського уряду демонстративно покарати “каталонських сепаратистів” з одного боку та бажання “набрати балів” перед виборами з обох боків, призвели до чергового витка протистояння Мадрид-Барселона. І доки електоральний цикл не закінчиться і не будуть сформовані нові політичні розклади, навряд чи існуючий статус-кво буде порушуватися. Тим паче, що з одного боку доволі буйні протести в Барселоні залишаються короткотривалими та епізодичними, і дають всі шанси дотягнути ситуацію до виборів. Але боротьба за незалежність Каталонії не матиме серйозних шансів на успіх, допоки ця ідея не перетвориться з роз’єднуючого на об'єднавчий фактор для каталонського суспільства.
