На Південному Кавказі знову може стати гаряче: незадоволений результатами війни у Карабаху Азербайджан "показує зуби", пробуючи остаточно вирішити проблеми з транспортно-логістичними коридорами у регіоні. Показовим є те, що цим спробам не чинять жодного спротиву російські "миротворці". Чи станеться на Кавказі новий спалах війни, який продовжить низку загострень міжнародних конфліктів як у Косово та на Тайвані, та якими є інтереси великих гравців у регіоні, читайте в матеріалі "Апострофа".
Неспокійний Карабах
Ситуація у вибухонебезпечному регіоні загострилася з ранку 1 серпня. У невизнаній республіці заявили, що азербайджанські підрозділи намагалися перейти лінію зіткнення на низці ділянок північної та північно-західної прикордонної зони.
Вже 3 серпня, військова влада самопроголошеного Нагірного Карабаху заявила про обстріл позицій на одній із військових частин з боку Азербайджану, внаслідок чого загинули двоє карабаських військовослужбовців і ще 14 дістали поранення.
Вранці 6 серпня Міністерство оборони Азербайджану повідомило, що під контроль армії цієї країни перейшли гора Буздух та прилеглі висоти в Нагірному Карабаху. Ці території зайняті азербайджанськими військами "внаслідок уточнень, проведених підрозділами".
"В результаті заходів щодо уточнення позицій на місцевості наші підрозділи взяли під контроль гору Буздух і висоти, що її оточують", - заявили в Міноборони Азербайджану. Примітно, що гора знаходилася під контролем російських "миротворців", проте ті відступили без будь-яких силових спроб перешкодити просуванню азербайджанців. Чи підуть азербайджанці далі і якими будуть дії великих регіональних гравців?
Гра в дві руки?
Перше, що можна констатувати після загострення на Кавказі - Тристороння угода від 10 листопада 2020 року, що стала наслідком 44-денної війни, не запрацювала, каже "Апострофу" експерт-міжнародник Владислав Гірман. Він нагадує, що обидві сторони - Вірменія та Азербайджан – звинувачували один одного в її порушенні. Важливим є те, що на відміну від Лачинського коридору, що пов’язує Вірменію з Карабахом, Зангезурський коридор, який потрібен Баку, щоб мати маршрут до Нахічеванської автономної області, так і не запрацював.
"Були очікування, що Азербайджан, який досяг успіхів у протистоянні з вірменською армією, не задовольниться лише часткою звільнених територій. І наприкінці 2021 року, як пам’ятаємо, відбулися нові зіткнення. Саме тоді росіяни сформували величезне угрупування військ для вторгнення до України. Баку наче прозондував ситуацію, а вже зараз, коли втрати ЗС Росії очевидні, ми бачимо доволі суттєве загострення", - каже експерт.
У свою чергу, експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса вважає, що події, які відбуваються в Карабаху - це спільна гра Азербайджану та Росії. Обидві держави зацікавлені в тиску на Єреван. Для Росії важливо тиснути на Єреван, щоб тамтешня влада була більш підконтрольна Москві, бо останнім часом між ними було багато протиріч, пов'язаних як з внутрішньою політикою (Москва підтримує вірменську опозицію), так і з зовнішньою – Вірменія не голосує разом з Росією у міжнародних інстанціях. Що стосується Баку, то його не влаштовує результат війни 2020 року попри оголошення перемоги: контроль над транспортними коридорами та логістикою в регіоні так і не було отримано.
"Зараз, педалюючи питання Лачинського та Зангезурського коридорів, Азербайджан грає в дві руки з Росією, бо ці коридори важливі для неї: росія не заявляє про це публічно, адже має зобов'язання перед Вірменією, проте вони важливі в контексті обходу західних санкцій, створення такої логістики, яка б дозволяла експорт та імпорт товарів в обхід запроваджених США та ЄС обмежень", - вважає експерт.
Куса звертає увагу на те, що російські "миротворці" поводять себе дуже пасивно, не чинячи азербайджанцям жодного опору та ніяк не перешкоджаючи їх військам, хоча відповідно до свого мандату мали б це робити, бо вони фактично на сьогодні контролюють Карабах.
"Поки що азербайджанці діють локально, не ведуть масштабних дій: тут проблема ще й у тиску з боку Заходу - нещодавно в Єреван приїжджав директор ЦРУ Бернс – це був сигнал, що Заходу не потрібна ескалація на Південному Кавказі. Азербайджан вимушений дослухатися до цих сигналів, адже там дуже хочуть стати альтернативним постачальником газу для Європи, а тому мають враховувати позицію Брюсселю", - додав Куса.
У свою чергу, очільник уряду Вірменії Нікол Пашинян, який у 2020 році так не отримав військову підтримку від Росії, і який, як згадано вище, 15 липня зустрічався з директором ЦРУ Вільямом Бернсом, вже заявляє про необхідність пошуку нових, альтернативних російським "миротворцям", механізмів урегулювання конфлікту.
На думку Владислава Гірмана, враховуючи втрати росіян в Україні, вони не дозволять собі якихось активних дій на користь Вірменії. Залишаються лише перемовини і надія на те, що Єревану вдасться запропонувати щось суттєве тандему Баку-Анкара.
Не варто забувати і про іранський фактор: Тегеран виступає на боці вірмен, оскільки там не хочуть надмірного посилення Азербайджану, а отже і Туреччини, бо це відірве Іран від Вірменії: азербайджанські проекти транспортних коридорів буквально "відрізають" Тегеран від Єревану. Не хочуть в Ірані і розширення пантюркістського проекту Туреччини – створення її зв'язку з Каспійським та Центральноазійським регіонами через підконтрольну логістикою. Тобто, Вірменія - ситуативний союзник Ірану, і тому Тегеран виступатиме на боці Вірменії проти Росії та Азербайджану, які діють разом, каже Ілія Куса.
До слова, союзник Азербайджану Туреччина не дуже зацікавлена втягуватись у нову війну на Кавказі. Більше того, з минулого року ведуться переговори про нормалізацію стосунків з Вірменією. Тобто, з погляду Анкари вести війну зараз недоцільно.
"Власне, зараз Азербайджан обмежений у своїх діях. Йому залишається лише грати разом з Росією та сподіватися, що спільно з Москвою вони дотиснуть Єреван до поступок по транспортних коридорах, які їм потрібні", - резюмує Ілія Куса.
