Тиждень, що минає, був примітний зустріччю Володимира Зеленського і президента Туреччини Реджепа Ердогана у Львові. Однією з тем перемовин були перспективи дипломатичного врегулювання війни рф проти України. Але одразу після зустрічі Зеленський заявив, що переговори з росією можливі лише після того, як останній російський солдат залишить територію України.
Про що говорили Зеленський з Ердоганом, які козирі має путін, щоб схилити українського президента сісти за стіл переговорів і чи можливо домовиться про припинення бойових дій? На ці запитання в ефірі Апостроф TV відповів ізраїльський журналіст СЕРГІЙ АУСЛЕНДЕР.
– Були розмови, що Ердоган нібито має передати певний меседж Зеленському від путіна. Кажуть, що російський президент через турецького лідера хоче домовитись про мирні переговори. Як ви це прокоментуєте?
- А що він ще міг йому передати, окрім пропозиції про переговори? Не пропозицію ж здатися - це було б смішно. Справа в тому, що будь-яка війна закінчується двома способами - повною поразкою однієї зі сторін або переговорами. Далі лише питання в тому, на яких умовах вони проходитимуть і де стоятиме переговорний стовп.
Тому я вважаю, що він передав йому пропозицію про переговори. Далі вже питання, на яких умовах вони проходитимуть і чи погодиться Україна взагалі на якісь переговори зараз.
– Які зараз є козирі на руках у путіна, якими він може тиснути та змусити Зеленського сісти за стіл переговорів? Знаємо, що є в заручниках у росії ЗАЕС, є захисники "Азовсалі", що ще може бути?
– До цього переліку ще можна додати заручників у вигляді мирного населення на окупованих територіях. Ось і всі козирі, як у будь-якого світового терориста – бомба та заручники. Тільки бомба атомна і в центрі Європи.
Інших козирів у нього і немає, і я так думаю, до нього почали доходити доповіді про реальний стан справ на фронті, який для них не дуже добрий. Я нещодавно дивився по одному російському каналу сюжет, тож у ньому говорилося, що найважливіша стратегічна перемога союзних сил в Україні – це захоплення заводу КНАУФ на Соледарському напрямку. І це у російських новинах подається наче взяття Берліна.
Тому, зважаючи на все, справи у них йдуть погано. Мабуть в оточенні путіна теж зріють якісь настрої, мовляв, вляпалися ми в таку історію, з якої вже час вибиратися. І доносять до путіна інформацію про те, що володимир володимирович, час би вже домовлятися.
– Нещодавно радник голови ОП Подоляк говорив, що рф потрібна оперативна пауза, а не переговори. Що, на вашу думку, все ж таки більш пріоритетне для росії?
- Той факт, що їм потрібна оперативна пауза, очевидний. Вони ж видихнулися зовсім. Вони вже кидаються на цих ділянках фронту: тут наступати, там перекинути резерв, щоб парирувати можливий контрнаступ ЗСУ. А чи буде він, невідомо, а там мости зруйновані. Загалом, у них суцільний безлад там відбувається,
Звичайно, їм потрібна оперативна пауза, щоби доукомплектувати свої сили, щоби домучити той третій армійський корпус, який вони ніяк доформувати не можуть. Щоб добрати гарматного м'яса, як ми знаємо, вже по СІЗО вербують в обмін на закриття кримінальної справи.
І якщо під виглядом переговорів можна отримати оперативну паузу, для них це було б чудово. А там дотягнути до зими, взимку особливо не повоюєш. А вже далі переносити на весну-літо це все. Заморозити конфлікт для них був би ідеальний вихід зараз. І я думаю, що українське керівництво розуміє, що зараз будь-яке зволікання буде на користь росії, а не України.
– На вашу думку, наскільки можливе тимчасове припинення вогню і чи не триватиме воно роками?
– Якщо подивитися на історію війни на Донбасі, ми пам'ятаємо, як укладалися угоди про припинення вогню, а все закінчувалося перестрілками. Тому будь-яка проміжна угода з росіянами неминуче означатиме нову війну.
Можна, звичайно, організувати, що називається "угода миттєвого виконання" - це обмін полоненими або припинення вогню на певній ділянці фронту для вивезення тіл загиблих. А так, щоби підписати з ними угоду про припинення вогню на п'ять років, приміром, я не думаю, що вона протримається навіть п'ять тижнів.
– На Херсонському напрямі путін опинилися в ситуації, яку називають цуцвангом, коли будь-який наступний крок лише погіршить ситуацію. Він не може перекидати на правий берег техніку, тому що вона може бути знищена ЗСУ, але й не посилювати свої війська він не може, бо це буде проявом слабкості. Що може зробити російський президент із цією ситуацією в найближчій перспективі?
- Я припускаю, що перспектива виявити слабкість для нього страшніша, ніж втратити там хоч сто тисяч солдатів. Ми ж знаємо, що людське життя для нього не має значення, і кількість цих життів також. А захоплення Херсона – це їх єдиний успіх, тому віддавати його вони добровільно не будуть, як я вважаю. І найближчим часом вони зміцнюватимуть свої позиції.
А ваше командування - планів я, звичайно, не знаю, але думаю, що в лоб на три лінії оборони без достатньої кількості техніки та важкого озброєння вони не підуть.
– Путін планує поїхати на саміт G20, який пройде на Балі у листопаді цього року. Кажуть, що поява там путіна та президента Китаю Сі Цзіньпіна призведе до протистояння з американським президентом Джо Байденом та іншими лідерами демократичних країн. Яких наслідків ви очікуєте від такої зустрічі, якщо вона буде?
- Мені здається, не варто так дивитися на це протистояння. Китай та США – так, вони за Тайвань ніяк не можуть домовитись. Але Китай та росія не союзники. Думка про те, що Китай підтримує Москву і вони з росією союзники, є помилковою. Китай спостерігає за тим, що відбувається, йому не потрібна росія, яка розвалиться, кому потрібен такий сусід з ядерною зброєю, який розпадеться на якісь квазі-держави. Йому потрібна ослаблена росія, у вигляді сателіту та ринку для своїх товарів. На це там і чекають.
– Ми знаємо, що Ердоган має амбіції посилити свій вплив в Азії та сформувати певний союз, можливо навіть конфедерацію тюркських країн. І при цьому він також розуміє, що Україна як союзник йому потрібна, а ось сильна росія – ні. На вашу думку, на кого дійсно Ердоган зараз робить ставку?
- Відомо, що Ердоган мріє про Османську імперію, він спить і бачить як її відродити в якомусь вигляді, але при цьому зберегти її європейський фасад, зберегти гарні зв'язки із Заходом і, як і раніше, торгувати з росією. Ось він і крутиться, як вуж на гребінці, щоб спробувати з усіма домовитися. Він навіть із Ізраїлем помирився, хоча років п'ять тому у нас стосунки були просто на нулі.
Він виходить із власної вигоди та вигоди своєї держави. Тому він шукає союзників скрізь, він домовлятиметься з Москвою і паралельно підтримуватиме Україну, бо її підтримує Захід. Але при першій нагоді він встромить ніж у спину Москві і навіть роздумувати не буде. Хоча при цьому пускатиме до себе російських туристів, коли їх уже ніде не прийматимуть. У турків підхід у цьому сенсі дуже прагматичний, як на мене.
