Російський президент володимир путін став білою вороною політичного світу. На саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у Самарканді кремлівському диктатору не потиснув руку президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв, киргизький лідер Садир Жапаров змусив путіна чекати на себе, а місце московського "царя" за столом лідерів було не найбільш значущим. Що означає такий прийом путіна, чому лідери інших країн не тиснуть диктаторові руку, та чим запам'яталася розмова російського президента з лідером Китаю Сі Цзіньпіном? Своїми думками в ефірі Апостроф TV поділився політичний аналітик Ярослав Макітра.
Те, що ми бачимо в Узбекистані, свідчить про падіння іміджу і лідерства росії і путіна, яке було. Справа ж не в тому, що відбулося запізнення (президента Киргизії) з якихось поважних причин. Коли виходять лідери до преси, по суті вони виходять одночасно, і це погоджується до секунди. Коли тут раптом хтось затримується, при чому на такий тривалий час, звичайно, що це можна вважати жестом, певною демонстрацією. Сам путін полюбляв таке робити раніше, ще в такі, умовно скажімо, славні російські часи. А зараз це вже не перший випадок. Перед тим був Ердоган під час зустрічі в Ірані. В даному випадку це вже лідер Киргизії. Може, шоу таке, демонстрація ставлення до путіна, буде продовжуватися.
Що в голові у путіна?
Ми в голову путіну не заліземо. Я думаю, це консиліум лікарів буде трохи з часом вирішувати, що там було в голові. Що стосується безпосередньо його реакції… Ну яка реакція? Путін залежний зараз дуже сильно від Туреччини, він боїться будь-що заперечити Ердогану - це така демонстративна слабкість.
Зовсім нещодавно путін розповідав про те, що не працює зернова угода так, як бачить це росія. Він говорив це з такою ремаркою, що, звичайно, там є Туреччина зі своїми інтересами, туркам ми вдячні. Тобто за кожної нагоди, навіть де він не згоден із певними процесами, все одно він відзначає Туреччину десь окремо, тому що боїться просто, щоб розлютити Ердогана. Туреччина залишається такою лазівкою багато в чому для росіян, зокрема у питаннях уникнення санкцій, розміщення бізнесу в Туреччині. Олігархат навіть якесь своє майно зберігає в Туреччині.
Так само ситуація, яка була у Вірменії, це продемонструвала. Яким чином росія "допомогла" Вірменії в конфлікті з Азербайджаном, який координує свої дії з Туреччиною? Нічим по суті. Зараз ми побачили на ШОС, як посеред столу сидить Ердоган, як господар заходу. Збоку, серед лідерів Білорусі та інших країн, ледь не навпочіпки сидить путін. Це і є його місце навіть в такому дуже строкатому союзі, який фактично складається з напівавторитарних чи авторитарних лідерів. Падає імідж, падає сила росії - і це помітно.
Навіть випадок з лідером Киргизії. Коли він прийшов, путін не стримав емоцій. Він зрадів і пішов обійматися. Не киргизький лідер пішов до путіна, як би це мало бути раніше, а вже путін дійшов до того, що скоро першого зустрічного буде хапати й обіймати, щоб хоч десь відчути підтримку і хоч якусь фотографію зробити. Цей процес іде, і він продовжиться. Можливо, не так швидко, як би ми хотіли, але процес пішов.
Розмова путіна з Сі
Було більше настороженості, напевно, вичікування з боку Китаю. Це помітно, зокрема, за заявою китайського лідера. Зокрема, й за заявою самого путіна. Є багато інформації і в медіа, і розвідувальні дані просочуються про те, що Китай допомагає певним чином росії, симпатизує, як мінімум. Але це не та допомога, вона не відкрита, а дуже точкова. Більше того, велика кількість компаній взагалі припинила співпрацю з росією, тому що боїться санкцій.
Китай придивляється. Звичайно, Китай не хоче і боїться посилення Сполучених Штатів, особливо на тлі тайванської кризи. З іншого боку, втручатися відкрито з прямою підтримкою росії у війну з Україною – це означає наразитися на міжнародні санкції тощо. В Китаї все ж таки залежна економіка. Вона глобалізована і ринки співпраці є залежними. І втратити економічно Китай на даному етапі не готовий.
Тут є важливий психологічний фактор. Якщо би було помітно, що росія має силу побороти Україну, змінити якось геополітичний розклад, можливо, тоді б і Китай втручався. Але в даній ситуації для них демонстративно підтримувати росію і надавати допомогу було б не дуже обдуманим кроком. Звичайно, що в Китаї це розуміють, і це помітно за їхньою поведінкою.
Більше того, коли з’являються заяви про можливе використання ядерної зброї, в Китаї також на це реагують. Інтереси росії – це справи росії, але ядерна зброя – це не та історія, якою треба цих інтересів досягати. Тому така стримана політика і підхід продовжуватимуться.
