Рекс Тіллерсон приїхав до Москви і поїхав, залишивши за собою шлейф незрозумілостей. Лише одна фраза пролила світло на те, що насправді Штатам та Росії ні про що конкретно не вдалося домовитися. "Відносини США і Росії знаходяться на нижчій точці", - сказав Тіллерсон. Відсутність порозуміння з Росією дає США багато варіантів для розвитку подій. Однак та ж зустріч дала й розуміння того, які питання у Штатів є пріоритетними і які вони будуть вирішувати першими. Про результати візиту Тіллерсона в Москву "Апострофу" розповідає експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Євген Ярошенко.
Будь-які межі співпраці спочатку проговорюються на рівні міністрів закордонних справ, які намагаються знайти точки потенційного співробітництва. Зрозуміло, що Лавров і Тіллерсон в процесі багатогодинної зустрічі фактично могли зрозуміти лише одне: відносини Росії та США не поліпшаться найближчим часом, незважаючи на оптимістичні очікування росіян від адміністрації Трампа.
Було сказано, що відносини між двома країнами знаходяться на найнижчій точці. І таке твердження, мабуть, є результативним продуктом зустрічі тет-а-тет. Власне кажучи, Тіллерсон збирався відвідати з візитом Москву ще до того, як стало відомо про застосування хімічної зброї у сирійській провінції Ідліб. І тому на зустрічі був дуже широкий порядок денний: і Сирія, і боротьбі проти ІДІЛ, і Україна, і ядерна програма Північної Кореї. Але оскільки в Сирії сталися непередбачувані події, зрозуміло, що основний фокус зустрічі був обмежений якраз сирійською кризою. Попри очікування багатьох політиків, що прихід у політику Трампа поліпшить стан речей у відносинах Росії та США, насправді Москва та Вашингтон могли зблизитися лише у декількох сферах. Перша – це врегулювання ситуації в Сирії, друге – боротьба проти ІДІЛ, а третє – Північна Корея.
Що стосується Сирії, то незадовго до хімічної атаки можна було побачити сигнали того, що США не наполягають на відставці Башара Асада. Однак хімічна атака внесла свої корективи. Це ускладнило пошуки якихось компромісів щодо Сирії, що перешкоджає Росії та Заходу спільно боротися проти "Ісламської держави" та інших терористичних угрупувань.
Ще одна тема – це Північна Корея. Чому в цьому питанні можливість зближення РФ та Штатів малоймовірна? Бо це все пов'язано якраз із візитом Сі Цзіньпіна в Штати та його заявами про те, що Китай виступає за денуклеаризацію Корейського півострова. Це був серйозний сигнал до РФ про те, що США у питанні безпеки в азійсько-тихоокеанському регіоні можуть більше покладатися на співпрацю із Китаєм, а тому Росія тут зовсім непотрібна.
Головний підсумок зустрічі Тіллерсона з Лавровим і Путіним такий: надії на перевантаження відносин з новою адміністрацією провалилися. Питання Сирії, де була найбільша можливість потепління, повністю все перевернуло. Ще одним свідченням цього є вето на резолюцію щодо розслідування застосування хімічної зброї у Сирії, яке Росія наклала в Радбезі ООН якраз після візиту Тіллерсона. Реакція Росії якраз є наслідком того, що РФ не досягла бажаного під час цієї зустрічі.
У арсеналі США залишається механізм санкцій як можливість впливу на РФ. Усі санкції США проти Росії пов'язані або із Кримом, або зі Сходом України. У зв'язку із російським втручанням в Сирію поки що ані США, ані ЄС не запроваджували санкції. Однак зараз США можуть розраховувати на значну підтримку своїх союзників у Європі. Ми бачимо, що і Велика Британія, і Франція, і Німеччина підтримали авіаудари США в Сирії і також недвозначно заявляли про можливість впровадження санкцій. Наприклад, кілька місяців тому, коли була захоплена східна частина Алеппо, ідея санкцій проти Росії не знаходила підтримки у багатьох. До того ж тоді в США відбувалася передача влади, а тому намагалися поменше уваги приділяти сирійському питанню.
Якісь воєнні дії США проти Сирії – малоймовірні. Головна перешкода – це військова присутність Росії, яка призведе до ризику прямого військового зіткнення. Однак такі обмежені превентивні удари по сирійських авіабазах чи якихось командно-логістичних центрах (якщо вони пов'язані із доставками хімічної зброї) не виключаються. Обмежені удари, попри те, що вони порушують статут ООН (бо формально вони розглядаються як прояв агресії, оскільки не були погоджені Радбезом ООН), мають певну політичну легітимність, тому що Росія і сирійський режим не виконали угоду від 2013 року про ліквідацію хімічної зброї. Відтак це дає політичний привід США бомбардувати ті об'єкти на території Сирії, де може зберігатися хімічна зброя. Однак розраховувати на те, що США будуть розгортати наземні операції, не варто. Крім загрози зіткнення з Росією, це буде тягнути за собою якісь додаткові ресурси, непотрібні втрати, у той час, коли пріоритет – не усунення Асада, а боротьба проти ІДІЛ.
Але Росії та США буде набагато важче домовитися щодо Україні, ніж щодо Сирії. Від початку конфлікту Вашингтон і Москва окреслили свої позиції – вони діаметрально протилежні. В Сирії позиція Штатів більш гнучка щодо відставки Асада, та під питанням залишається навіть те, наскільки Росія буде готова до кінця стояти за Асада. Що стосується України – усе набагато складніше. Будь-яка поступка США по відношенню до України похитне довіру у європейських союзників, у здатності США їх захищати. У кращому випадку РФ та США можуть відвести свою увагу від подій в Україні. Чекати якогось прориву поки не варто.
