Північна Корея і Сполучені Штати обмінялися взаємними погрозами під час Генасамблеї ООН. Міністр закордонних справ КНДР Лі Ен Хо заявив, що північнокорейські ракети "неминуче відвідають" територію США. Американський президент Дональд Трамп відповів, що Пхеньян "довго не протягне". Чим завершиться таке небезпечне протистояння, "Апострофу" розповів журналіст-міжнародник Олексій Коваль.
Передісторія і нова конфронтація
Якщо говорити про стосунки Пхеньяну і Вашингтона, то, можливо, потрібно трохи зазирнути в історію. Насправді Північна Корея завжди хотіла вести переговори саме з Америкою. Пхеньян завжди, навіть за батька нинішнього лідера, Кім Чен Іра, вимагав прямих переговорів зі США з приводу вирішення корейської кризи, в тому числі щодо ракетної і ядерної програм.
Ще при адміністрації Білла Клінтона сторони дуже близько підійшли до переговорів, але вже за Джорджа Буша-молодшого між Америкою і Північною Кореєю почалося те ж саме, що ми бачимо зараз. Американський президент обізвав північнокорейського лідера всякими нехорошими словами, назвав його "пігмеєм".
І тепер, за 15 років, ми спостерігаємо другу серію дипломатичної гризні між США та Північною Кореєю. Обидві сторони заявляють, що вони знищать один одного. КНДР погрожує ракетами. США, зрозуміло, не загрожують ядерним ударом. Трамп просто заявив, що зітре Північну Корею з лиця землі. І ось так лідери обмінюються негативними заявами.
Фактично це нова конфронтація, але поки вона йде тільки на рівні слів. Я думаю, що, як і в ході Карибської кризи в 1962 році, коли СРСР і США стояли на порозі ядерної війни, це не має призвести до катастрофи. Адже це дійсно буде регіональна катастрофа. Як мінімум. А то й світова, якщо в конфлікті буде використано ядерну зброю.
Прийшла нова адміністрація США, вона має затвердитися. Північнокорейський режим також хоче показати адміністрації США те, що він досяг певних успіхів у розробці ракетної та ядерної зброї. І ось найшла коса на камінь. Але ні та, ні інша сторони не готові знищити один одного. Навіть для війни в Іраку Америці знадобилося близько півроку, щоб зосередити необхідну кількість військ для такої великої операції.
База Військово-повітряних сил США, розташована на острові Гуам
У той же час Корея загрожує не стільки Сполученим Штатам, скільки базам США, розміщеним в Азії, на японських островах, на Окінаві й на Гуамі в Тихому океані. Це максимум, куди можуть долетіти [північнокорейські] ракети. Їх теж не тисячі. Північна Корея ніколи не запускала одночасно більш, ніж одну дюжину ракет. Тим більше, як кажуть, не всі запуски пройшли в штатному режимі. Тут дійсно йде блеф. І для КНДР – це, природно, ще й своєрідна пропаганда для консолідації підтримки режиму. Це все впливає на населення, яке знаходиться в ізольованому закритому просторі, де люди не отримують інформації ззовні.
Інші гравці
Можна назвати кілька країн, які завжди були і залишаються союзниками Північної Кореї. Це насамперед Росія і Китай. Завдяки цим двом країнам Північна Корея, незважаючи на всі складності, виживала. Саме ці країни вели торгівлю з КНДР, купували ті товари, які вона може продавати на експорт – це вугілля, нафта, деякі товари сільського господарства.
Але зараз Росія і Китай, традиційні партнери КНДР, все одно в ООН підтримують резолюції і санкції проти Північної Кореї. Чому? Вони дійсно бачать, що північнокорейський режим перейшов певну межу – випробовуючи нейтронну зброю, досить потужні ракети середньої дальності. Це змусило навіть традиційних партнерів відмовитися [від підтримки Пхеньяну]. Тим не менше ми все одно знаємо, що між Росією і Північною Кореєю існують певні відносини, і північнокорейці сподіваються, що саме такі країни запропонують інший підхід до розв'язання цієї кризи, ніж тупе протистояння зі Сполученими Штатами лоб в лоб.
Ще років 10 тому були так звані шестисторонні переговори щодо Північної Кореї. У них брали участь США, Росія, Китай, Північна Корея, Південна Корея і Японія. Це була спроба домовитися, щоб КНДР в обмін на відмову від ядерної програми отримала гуманітарну допомогу, продовольство, були відкриті кордони (у цей час навіть будувалися дороги з Північної Кореї в Південну). Але ці переговори зірвалися з дуже банальної причини: Америка спробувала вставити сюди питання про ракетне озброєння. А це два абсолютно різні треки.
Арсенал КНДР
Ми справді дуже мало знаємо про те, що є у Північної Кореї. Ця країна досить закрита. І судити про міць ракет і ядерні випробування ми можемо лише за непрямими ознаками. Коли, наприклад, у КНДР проводиться парад і вперше з'являються якісь нові зразки ракетної техніки, то тільки за діаметром ракет, за їх довжиною ми можемо припустити, що ж це за ракети, на що вони схожі. Як правило, це перероблена ще радянська технологія. Усі ці розмови, що Корея кудись просунулася в розробці своєї зброї – це насправді рівень СРСР 60-х років. Моя думка і думка деяких міжнародних експертів: корейські вчені за 20 років роботи досягли того рівня, який був у СРСР на початку 60-х років. Якщо дивитися на деякі зразки радянських ракет тих часів, то можна зрозуміти, яка ступінь технологічного прогресу в Північній Кореї.
Парад Корейської народної армії
Що стосується ядерної програми, це ще важче встановити. Ми знаємо, що 5 вересня 2017 року Корея провела випробування, як вона заявила, нейтронної бомби і вже загрожує новим таким випробуванням. Але, знову ж таки, ми можемо судити про міць цієї бомби тільки з того землетрусу, який вона викликала. Параметри бомби ми можемо бачити тільки зі сплесків, магнітуди, коли відбувається землетрус. Про кількість зарядів теж різна існує думка. Прийнято вважати, що десь 30-50 різних ядерних зарядів Північна Корея вже має.
У середині серпня північнокорейський лідер вперше заявив, що їх ракета тепер може летіти на відстань до 3 тисяч кілометрів. І така ракета реально може дістати Гуам. Дійсно, якщо раніше ракети північнокорейців падали, не долітаючи до Японії, то тепер вони перелітають Японію і падають в Тихому океані. Але він не говорив, що вони будуть цілиться в Гуам, він сказав, що ми, мовляв, випробуємо ракети такої дальності, яка дозволить досягти американської бази на Гуамі. І це американців дуже стурбувало, вони почали навіть вживати якісь протиракетні заходи: а раптом що. Тим не менш коли ракети летіли над Японією, ніхто їх не збивав, хоча могли їх перехопити. Отже, сторони ще не йдуть таку вже явну конфронтацію.
Світова катастрофа
Світовим лідерам не вдалося зробити наш світ безпечнішим: вони не змогли домовитися, як зупинити розповсюдження ядерної зброї по всьому світу. Ядерними державами стали Індія, Пакистан, Ізраїль. Тепер стає Північна Корея. Немає механізму запобігання.
І Північна Корея так обурила всіх, на відміну від попередніх прикладів, тим, що вона дійсно загрожує США. Ні Індія, ні Пакистан не загрожують США своїми ракетами або ядерною зброєю. Їм дозволили мати цю зброю тихо, і ніхто на них уваги не звертає.
Ось зараз тема скорочення наступальних озброєнь згортається. Ми знову розглядаємо ядерну зброю – і північнокорейський режим її загалом так розглядає – як зброю стримування. Те ж саме фактично було під час холодної війни, коли Радянський Союз і США заявляли, мовляв, ви на нас не нападете тільки тому, що у нас є адекватна відповідь.
Тепер ми повертаємося до реалій холодної війни, коли ось такі режими, які побоюються за своє майбутнє – а після режиму Саддама Хусейна у Кім Чен Ина є підстави побоюватися, що його режим може бути зметений – використовують ось цей старий, але перевірений інструмент – ядерну зброю, застосування якої може призвести як мінімум до регіональної катастрофи. Якщо раніше можна було ще ліквідувати загрозу (коли було один-два заводи, які здійснювали дослідницькі функції), то тепер Північна Корея заявляє, що стоїть на стадії створення своїх ракетних військ, ядерної зброї, і, думаю, буде складно навіть високоточною, але неядерною зброєю знищити північнокорейський ядерний арсенал.
У США буде вибір: або змиритися з існуванням цієї ядерної зброї, як це було зроблено в Індії та в Пакистані, або ж шукати якісь шляхи для переговорів – повертатися до цього шестистороннього формату, шукати інший, діяти через ООН. Але санкції – і це багато дипломатів визнають – уже досягли свого піку ефективності, санкціями ми вже мало чого можемо добитися від північнокорейського режиму, який і так вже повністю в ізоляції.
