Останнім часом іранська зброя летить не лише в Україну, а й по всьому Близькому Сходу. Не кажучи вже про постійні атаки союзних Тегерану воєнізованих угрупувань. З одного боку, це відволікає наших союзників, які мають інтереси на Близькому Сході. З іншого – чим більше ракет та дронів Іран запустить сам, тим менше може передати Росії для обстрілів України. У авторському матеріалі журналіст "Апострофа" Роман Кот розповів про причини та можливі наслідки подій детальніше.
Вперед до ескалації
У ніч на 16 січня сили Корпусу вартових ісламської революції Ірану атакували територію одразу трьох країн. Цілями одного удару 13 ракетами були заявлені об'єкти терористичних угруповань у сирійській провінції Ідліб. Другого удару було завдано 11 ракетами по "шпигунських центрах сіоністського режиму" в районі Ербіля, що в Іракському Курдистані. Водночас Іран завдав удару по базах угруповання "Джейш аль-Зольм" на території Пакистану.
Усі три удари – це перший за довгий час приклад прямої атаки Тегерана по інших державах. Раніше іранці переважно використовували гібридні методи – залучення місцевих ісламістських організацій.
Важливо пам’ятати, що це загострення відбувається на тлі ізраїльської операції в Секторі Гази. Іран як давній спонсор ХАМАСу на рівні дипломатичних заяв, а також через свої медіа висловлює підтримку бойовикам. Власне цим пряма допомога обмежується. Натомість союзні Ірану бойовики атакують Ізраїль чи то з півночі (Хезболла), чи з моря (хусити в Ємені), створюючи проблеми для міжнародної торгівлі. А ще в Іраку проіранські збройні угруповання атакують американські бази. Звісно, Ізраїль та США завдають ударів у відповідь.
Читайте: Промінь надії: чи зможе Європа озброїти Україну без США
Разом з тим, практично зникла войовича риторика відносно регіональних суперників Ірану - Саудівської Аравії чи Катару. Навпаки, іранські ЗМІ підкреслюють необхідність єднання шиїтів (Ірану) та сунітів (більшості арабських держав регіону). Звісно, у боротьбі проти Ізраїлю.
Закручування гайок
Сприймати Іран як єдиний політичний організм буде великим перебільшенням. Усередині цієї країни є принаймні чотири групи політичних еліт зі своїми суперечливими інтересами: цивільні чиновники, силовики, духовенство та еліти із західною освітою. Формально над ними стоїть верховний лідер. Зараз це аятолла Алі Хаменеї, але часто його роль зводиться до загальних настанов та посередництва. Після ісламської революції 1979 року баланс між групами мінявся і це впливало на зовнішню політику Ірану.
Приміром, в 2013 році на президентських виборах переміг ліберально налаштований Хасан Роухані з релігійною освітою в Ірані і докторським ступенем з права у Великобританії. Під час його каденції почалося зближення з Заходом, було укладено ядерну угоду і поступово знімалися санкції. Та коли у США президентом став Трамп, конфронтація зі США поновилася, хоча відносини Ірану з європейськими країнами зберігалися досить теплими.
Зараз же в Ірані "правлять бал" силовики та консервативне духовенство. Розворот відбувся після парламентських виборів 2020-го та президентських 2021-го, коли перемогу здобув консерватор Ібрагім Раїсі. Показовий маркер цих процесів – різке зростання, в рази, смертних вироків. Не лише політичних, а й просто за кримінальні злочини. До цього додалося закручування гайок у всіх сферах життя – від обмеження на продаж контрацепції до зачистки нелояльних викладачів в університетах та посилення цензури у ЗМІ.
Внутрішні загрози
Усе це відбуваєтьяс на тлі високих протестних настроїв. Остання хвиля пройшла наприкінці 2022 року та була жорстко задушена. Також активізувалася терористична активність. 3 січня в іранському місті Керман стався теракт, внаслідок якого загинули, за останніми даними, 103 людини. Дві бомби підірвали під час зібрання на могилі генерала Касема Сулеймані у річницю його гибелі. Це культова для іранських консерваторів фігура. Сулеймані довгий час очолював спецпідрозділ "Кудс" та був головним архітектором мережі проіранських груп на Близькому Сході – від Хезболли в Лівані, ХАМАС у Секторі Гази, до хуситів у Ємені. Відповідальність на себе взяв недобитий ІДІЛ, який продовжує діяти попри втрату контролю над територіями.
Коментуючи теракт, представник ІДІЛ зазначав, що "ХАМАС воює не за іслам, а за Іран. ХАМАС це частина шиїтського експансіоністського проєкту, який не менш небезпечний, ніж держава Ізраїль".
Перед тим, 15 грудня, кілька терористів напали на поліцейську дільницю у місті Раск на південному сході країни. Тоді загинуло 12 поліцейських загинули, 7 людей отримали поранення. Відповідальність взяло на себе вже згадане угруповання "Джейш аль-Зольм". Також наприкінці грудня ізраїльським ударом у Сирії було вбито генерала Сейєда Резу Мусаві, який був соратником генерала Сулеймані.
У цілому серія ракетних ударів Ірану по території сусідів виглядає як спроба випустити пару, що накопилася всередині країни. Паралельно іранське керівництво показує Заходу та своїм союзникам в регіоні, що гратися з Тегераном не варто. Утім, проблема в тому, що подібні кроки псують відносини з сусідами. 18 січня Пакистан завдав ударів по "терористичним цілям" на території Ірану. Іран повідомив про 7 загиблих.
Але судячи з обмеженої відповіді на удари ніхто в регіоні не хоче починати нову війну. Показово, що через кілька днів Комітет національної безпеки Пакистану ухвалив рішення щодо повного відновлення дипломатичних відносин з Іраном, хоча перед цим відкликав посла. Проблема полягає в тому, що інколи війни розпочинаються всупереч волі політиків і конфлікт може у будь-який момент розпалитися знову.
Читайте: Пакистан завдав ударів у відповідь Ірану: напруга між країнами зростає
