11 серпня Естонія та Латвія заявили про вихід із формату співпраці Китаю з країнами Центральної та Східної Європи, відомого як ініціатива "16+1". Значення першого доданку у цій формулі змінювалося неодноразово, спочатку доходячи до 17 після приєднання Греції, потім знову зменшившись до 16 після виходу Литви – і, нарешті, досягнувши 14. Чому Китай втрачає свій вплив у регіоні, спеціально для "Апострофа" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Ця арифметика відображає геополітичні тенденції. Увага Китаю до Центральної та Східної Європи є невипадковою. Починаючи з 2012 року Пекін послідовно прагне посилити свої позиції в регіоні. Поглиблення співпраці з його країнами, більшість з яких є членами ЄС, покликане було розширити торгівлю та політичні зв'язки Китаю з ЄС загалом. Величезний ринок Європи був природним напрямом експансії промислової економіки Китаю.
Із запуском ініціативи "Один пояс, один шлях" регіон цілком природно став одним із її важливих елементів. Інструменти китайської експансії – інфраструктурні проекти, інвестиції та торгівля – здавалися привабливими та ефективними для країн Центральної та Східної Європи, які часто страждають від економічних проблем та дефіциту ресурсів. До того ж, поглиблюючи співпрацю з ними, Китай розраховував і на непряме лобіювання своїх інтересів в ЄС з боку учасників ініціативи "16+1".
Проте, результати виявилися набагато скромнішими, ніж багато хто розраховував. Спочатку пандемія коронавірусу внесла істотні зміни у торгівлю, ланцюжки поставок та загальний стан ринків. Потім загострилися відносини Китаю та США. І, на кінець, Росія вторглася в Україну.
Кожна з цих подій стала випробуванням для "16+1". Пандемія виявила незбалансованість формату. Країни Центральної та Східної Європи почали дорікати Китаю за те, що обіцяні свого часу золоті гори не стали реальністю. Замість дощу китайських інвестицій та процвітання – ключове для великої стратегії Китаю слово – європейці отримали скромний обсяг інвестицій, часто під політичні умови; та дуже обмежений доступ на ринок Китаю. Співпраця у багатосторонньому форматі більше нагадувала скупку Китаєм активів у Європі та посилення його політичного впливу.
Прихід до Білого дому адміністрації Байдена розставив нові акценти у китайсько-американських відносинах. Протистояння загострювалося і набувало рис глобального. Третім країнам все складніше було утримуватись від вибору між двома сторонами. До того ж, Вашингтон вдався до риторики боротьби демократій із авторитаризмом, описуючи свій конфлікт із Пекіном – тим самим залишивши мало місця для півтонів. Більшість країн Центральної та Східної Європи мають міцні зв'язки та глибокий рівень партнерства зі США – за цих умов рівень їхніх відносин із Китаєм навряд чи міг залишитися незмінним.
Невипадково першою у виході з "17+1 виявилася Литва. Порушення прав людини в Китаї та загострення протистояння Китаю із Заходом стали достатньою для цього підставою. До того ж, наприкінці 2021 року Литва – єдина країна ЄС – визнала Тайвань. Вихід Литви супроводжувався закликом перейти до формату "27+1", тобто до діалогу із Китаєм на рівні ЄС.
Вторгнення Росії в Україну загострило всі старі проблеми та додало нових. Позиція Китаю, найбільше схожа на доброзичливий щодо Росії нейтралітет, мало кому подобається в Європі і викликає ще менше симпатій у її східній частині. Роздратування європейців було помітне вже на саміті Китай-ЄС у квітні цього року, але з того часу воно лише зростало.
11 серпня Латвія та Естонія синхронно заявили про свій вихід з ініціативи "16+1". Міністерство закордонних справ Латвії підкреслило у своїй заяві з цього приводу, що країна буде прагнути конструктивних та прагматичних відносин з Китаєм як на двосторонньому рівні, так і у форматі ЄС-Китай – на основі загальної вигоди, поваги до міжнародного права, прав людини та світового порядку, що грунтується на правилах. Останні два пункти можна вважати іронічними, враховуючи, що саме цим принципам Китай тією чи іншою мірою кидає виклик. Із практично ідентичною заявою виступило і Міністерство закордонних справ Естонії.
Перетворення "16+1" на "14+1" - це не лише арифметика. Це також швидка зміна світу та його поляризація. Швеція та Фінляндія вступають до НАТО, Китай втрачає позиції у Центральній та Східній Європі. Трансформація міжнародного порядку продовжується.
