Каталонський парламент 27 жовтня голосами 70 депутатів (10 проти, 2 утрималися) та за бойкоту партій-уніоністів, проголосував за оголошення незалежності регіону від Іспанії. Сенат Іспанії відповів на це активацією статті 155 Конституції країни, яка фактично відбирає автономію в каталонців. Прецедентів використання цієї статті в історії держави немає, тому надзвичайно важко спрогнозувати, якими будуть наслідки голосувань у Барселоні та Мадриді. На найважливіші питання, пов'язані з Каталонією і тим, як далі можуть розвиватися події в Іспанії, "Апострофу" відповів іспаніст, кандидат історичних наук і викладач історичної програми Українського католицького університету БОГДАН ЧУМА.
- Якими можуть бути дії влади Іспанії, окрім активації статті 155? Якщо залишається можливість для перемовин, як вони виглядатимуть, на вашу думку?
- Стаття 155 передбачає, що скасовується автономія. І це буде пряме управління Каталонією з Мадрида. Хоча насправді це означатиме лише загострення ситуації. Тому що я думаю, що самі каталонські незалежники цього очікують. Вони якраз на це сподіваються, бо це дасть їм можливість мобілізувати своїх прихильників. Це дасть можливість їм також чітко артикулювати і використовувати в своїй риториці те, що Іспанія є недемократичною, що вона обмежує демократичні права каталонців і так далі.
- Які наслідки матиме для Каталонії та Іспанії активація статті 155 та проголошення незалежності Каталонії таємним голосуванням лише половини парламенту, тобто за бойкоту уніоністів?
- Я би це розглядав як продовження кризи, яку можна назвати каталонською кризою. І яка, очевидно, не може бути вирішена одномоментно, тому що, попри всі підстави і не підстави для проголошення незалежності й для запровадження 155-ї статті Конституції, в цю справу заангажувалося занадто багато політиків. І тут йдеться також про політичне майбутнє як для каталонських незалежницьких партій, так і для загальноіспанських партій. Наприклад, якщо каталонські незалежники поступляться, здавши свої інтереси, то вони зможуть втратити голоси на наступних парламентських виборах. Натомість для іспанської правлячої Народної партії (PP) ситуація теж певною мірою вигідна, тому що це її риторика – що треба берегти єдину Іспанію. Тоді як ліві, їхня теперішня опозиція, навпаки, допускають можливість перемовин з Каталонією, нового політичного пакту. Наприклад, звучали слова про те, що, можливо, треба переформатувати Іспанію в республіканську форму правління, тобто вони ніби сприяли цьому розколу країни. На наступних виборах як каталонські незалежники можуть, радикалізуючи ситуацію, збільшити кількість голосів на свою користь, так і іспанські праві.
- Каталонські чиновники попереджали, що в разі активації статті 155 вони не виконуватимуть накази з Мадрида, навіть чиновники низового рівня. Чи справді це так буде і чи можливе застосування якогось силового сценарію проти Барселони?
- Каталонці вже раніше говорили, що якщо Мадрид не буде до них дослухатися і буде обмежувати їх у правах, то вони вдадуться до акції громадянської непокори. І, власне, невиконання розпоряджень Мадриду буде однією з форм акції непокори. Я не сумніваюся в тому, що такі акції будуть і така непокора буде. Питання лише в тому, наскільки масовим буде це явище, скільки цих чиновників будуть підтримувати і не підтримувати дії Мадрида. Наприклад, ще з референдуму 1 жовтня ми бачили ситуацію з місцевою поліцією Mossos, яка фактично розділилася на дві групи – одні виконували розпорядження автономного уряду, інші відмовилися та підпорядкувалися Мадриду.
- З часу референдуму Каталонія, на вашу думку, віддалилася від незалежності? Чи все ж таки має приблизно такі ж самі шанси досягнути цього?
-Я думаю, що незалежники досягнули свого, і це їм дозволило мобілізувати й доволі чітко окреслити своїх прихильників. Але водночас окреслилися, і досить чітко, противники незалежності. Попри те, що я не раз говорив, що каталонці мають підстави для своєї незалежності, тому що це є модерна нація, також не варто забувати, що в самій Каталонії проживає щонайменше половина населення, яка проти незалежності. Інша справа, що вона не мобілізована, мовчазна. Але з цим також треба рахуватися, тому що незалежність не лише окреслила і активізувала прихильників незалежності, вона також активізувала супротивників незалежності. Ми це бачимо протягом останнього місяця за акціями, які відбуваються в самій Каталонії та в інших регіонах Іспанії.
- Чому каталонська влада не пішла на негайне оголошення незалежності одразу ж після референдуму? У них і не було такого наміру чи вони все ж таки сподівалися досягнути чогось у перемовинах з Мадридом? І якщо таке очікування існувало, чому вони не зважали на доволі жорстку реакцію під час самого референдуму? Адже було видно, що Мадрид не готовий до цих поступок.
- Складається таке враження, що жодна зі сторін не хоче радикалізувати ситуацію настільки, щоб дійшло до якогось збройного конфлікту, до кровопролиття і так далі. З іншого боку, у мене є таке враження, що каталонські незалежники сподівалися на іншу реакцію з боку Європейського союзу або окремих європейських держав, якої вони не почули, тому що позиція Європейської комісії та провідних лідерів об'єднаної Європи була категорично за Мадрид, за збереження єдності Іспанії. З іншого боку, вони таким чином сподівалися актуалізувати питання нової політичної реформи та переформатування Іспанії, наприклад, перетворення держави на федеративну республіку. І цього не сталося. Тому ця ситуація затягується. Хоча це і прогнозувалося. Каталонська криза – довготривала річ, вона не може бути вирішена так швидко.
- Сьогоднішнє голосування аж ніяк не покладе їй кінець, не буде якимось переломним моментом, який призведе до того чи іншого сценарію?
- Звичайно. Але тепер буде питання, яким чином застосовувати це рішення, яким чином впроваджувати це пряме управління. Адже вперше буде використано 155-ту статтю Конституції, іспанський уряд не має такого досвіду. І невідомо, до яких методів готові вдатися іспанські урядовці, щоб втілити цей задум у життя. Впевнений, що вони будуть остерігатися радикальних дій, застосування сили, тому що самі події в день референдуму 1 жовтня показали, що каталонці дуже добре використовують це на свою користь. Вони показали себе як мирні громадяни, їхні акції були мирними, а "поганий і жорстокий" Мадрид вдався до побиття. І це лише давало їм змогу мобілізувати нових прихильників
- Чому в Барселоні відкинули варіант із оголошенням дострокових виборів до каталонського парламенту? Є чутки, що це відбулося, оскільки Барселоні не дали чітких гарантій відносно незастосування статті 155. Можливо, у вас є інші варіанти?
- Це було запропоновано Соціалістичною партією, яка не входить до групи незалежницьких, і це дещо відвело від головної мети – від самої незалежності. Зараз нові вибори для них не на часі, наприклад, вони можуть бути використані їхніми противниками, щоб показати, що незалежності не сталося. Я думаю, що каталонські незалежницькі партії не впевнені в своїй новій перемозі, бо поки що їм не вдалося досягти якоїсь більшої цілі. Хоча як спосіб ще раз мобілізувати своїх прихильників ми його відкидати не можемо. Із запровадженням статті 155 подальше відновлення автономії мусить відбутися за умови нових парламентських виборів.
- Впродовж останніх тижнів ми бачимо постійну боротьбу мадридської та каталонської влади за голоси опозиційних партій на загальноіспанському та на каталонському рівнях. Як останні події вплинуть на позиції цих партій?
- Очевидно, що вплинуть. Вони вже впливають. Наприклад, якщо правляча Народна партія послідовно дотримувалася позиції єдності Іспанії, не допускала жодних варіантів, навіть розширення автономії, то ліві партії, зокрема "Подемос", навіть допускали можливість перемовин з каталонцями і переформатування Іспанії. Можна сподіватися, що у випадку нових виборів до Генеральних кортесів (парламенту, - "Апостроф") Іспанії ліві втратять свої голоси – і не тільки "Подемос", яка досі мала чверть депутатів у парламенті, але також і найбільша опозиційна партія – Соціалістична робоча партія (PSOE), яка була змушена піти на угоду з Народною партією, піддатися її тиску, щоб підтримати цю ідею каталонського незалежницього руху. Це відіб'ється на її електораті також.
- Які, на вашу думку, в голови уряду Каталонії Карлеса Пучдемона шанси повторити долю свого попередника Артура Маса? Чи буде він усунений, можливо, притягнений до відповідальності як наслідок голосування?
- Шанси великі на це, але треба пам'ятати, що голова уряду – це лице одна особа, це публічна особа, на долю якої випадає оголошувати ті чи інші рішення, але рішення все одно ухвалювалося парламентською більшістю Каталонії. Тому тут мова йде про колективну відповідальність, хоча ця колективна відповідальність і потребуватиме більших обмежень в правах для каталонців. Тому жертва Пучдемона може бути одним з найпростіших вирішень цієї кризи.
- Чи справді це буде вирішенням кризи?
- Я не думаю, що це буде вирішенням, але багатьом в Іспанії, я думаю, цього б хотілося. Давайте ми почнемо з початку, ця відповідальність буде на Пучдемоні, натомість ми продовжуємо працювати, оголошуємо нові вибори і так далі.
- Підсумовуючи, яке все ж таки значення буде мати це проголошення незалежності парламентом Каталонії? Чи наблизило це каталонців до їхньої мети?
- Мабуть, наблизило, тому що це рішення є. Питання в тому, чи вдасться його втілити. Це вже нова політична реальність і нова політична позиція, з якою владі Мадрида доведеться рахуватися. Наступники незалежності нікуди не дінуться, незалежницькі партії існують і вже мають чергову сторінку в історії свого руху за незалежність. І це буде ними використано також як мобілізаційний ресурс, як спосіб згуртувати своїх прихильників. І це додаткова можливість критикувати Мадрид за його "антидемократичність".
- Чи буде каталонський досвід справді надзвичайно важливим для інших сепаратистських регіонів та майбутнього ЄС? Чи подальша фрагментація держав – процес невідворотний?
- Я не є прихильником того, щоб відразу каталонський досвід переносити на інші так звані "сепаратистські регіони". Так само я і не прихильник застосування цього терміну "сепаратистський регіон". Справа в тому, що каталонський рух – це сепаратистський рух, але треба пам'ятати, що в ньому є ключова відмінність від багатьох подібних рухів в інших країнах Західної Європи. Каталонська нація як модерна нація сформована в першій половині 19 століття. З початку 20 століття існують політичні партії, які чітко декларують необхідність автономії та незалежності. Цей рух є доволі масовим. Ці партії на місцевих та загальноіспанських виборах здобували велику кількість голосів, перемагали протягом останніх десяти років. Якщо ви знайдете подібний приклад в іншій країні Західної Європи, тоді ми можемо говорити про ще якісь сепаратистські регіони, крім Каталонії. Але подібних прикладів немає. Каталонія є радше винятком, аніж одним із прикладів.
А щодо ЄС – очевидно, це досить складна інституція. Це велика бюрократія, яка працює дуже поволі. Вона мусить реформуватися також. І мусить давати відповіді на виклики часу, а не лише консервувати ситуацію. Наприклад, вона може переформатовуватися з союзу держав на союз народів чи націй або на союз регіонів, що може вирішити цю ситуацію з сепаратизмом.
