27 січня в світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Ми ж сьогодні розповімо історію дивовижного порятунку євреїв у Швейцарії.
Наприкінці грудня 2019 року видання "Israel Hayom", найбільша щоденна газета Ізраїлю, яка видається англійською мовою, опублікувало на двох сторінках текст про Алєксандра Ладося, який був послом Республіки Польща у Швейцарії і спільно зі своїми дипломатами і дружніми єврейськими організаціями на протязі майже усієї війни провадив масову операцію з порятунку євреїв від знищення. Стаття автора Ельдада Бека є одним з найкращих документів, які присвячені Ладосю і його людям.
"Нові документи проливають світло на здійснювану польським урядом в еміграції масштабну операцію з порятунку євреїв під час ІІ світової війни. Значною мірою ці ризиковані і складні заходи планувалися і здійснювалися зусиллями недооціненого героя, посла Алєксандра Ладося", - зазначає у найвпливовішому ізраїльському виданні "Ізраїль сьогодні" берлінський кореспондент газети Ельдад Бек.
У Базелі, на другому поверсі Єврейського музею Швейцарії, знаходиться частина "сувоїв пам'яті", в яких записано 3262 прізвища. Ці сувої, вперше показані у грудні 2019, є доказом про широко розгорнуту під час Голокосту операцію з порятунку тисяч євреїв від знищення.
В основному йдеться про євреїв з Польщі, Нідерландів і Німеччини, яким в рамках вказаної операції у Швейцарії видавалися підроблені латиноамериканські паспорти, що давало їм шанс вибратися з окупованої нацистами Європи. "Сувої пам'яті” є фінальним елементом нової виставки, присвяченої цій неймовірній історії. Схожа експозиція була 15 грудня одночасно відкрита в Єрусалимі, у Центрі спадщини ім. Менахема Бегіна.
Під час Голокосту вижило тільки 796 осіб із числа поіменованих у сувоях. 957 осіб німці вбили, а доля решти людей залишається досі невідомою. За різними свідченнями, були також такі особи, для яких виписувалися паспорти, але вони не потрапили у список. Це було можливо, оскільки всього було видано понад 10 000 фальшивих паспортів.
Що відомо, так це те, що Алєксандер Ладось, фактичний посол польського еміграційного уряду у Швейцарії, відігравав ключову роль в організації цієї операції. Вона тривала впродовж усієї ІІ Світової війни і призвела до того, що польське представництво у Берні (дипломатична установа аналогічна посольству) стало мозковим центром операції з порятунку євреїв усього світу. З огляду на ключову роль Алєксандра Ладося як керівника установи, список прізвищ назвали Списком Ладося.
Звання Праведника серед Народів світу, яке надається ізраїльським музеєм Пам'яті про Голокост 'Яад Вашем' не-євреям, які під час Голокосту допомагали рятувати євреїв, як дотепер, отримав тільки один співробітник цього польського представництва під час війни – віце-консул Константин Рокіцкі. Він був тим, хто заповнював паспортні рубрики вигаданими прізвищами таким чином, аби євреї могли втекти. А Алєксандер Ладось, який помер у 1963 році, отримав з 'Яад Вашем' тільки похвальний лист. Проте виявлені історичні документи у сукупності показують, якою великою мірою він, як і польський еміграційний уряд у Лондоні, був учасником масової операції з порятунку євреїв.
Польське представництво у Берні, щоб отримати сприяння для цих своїх зусиль, відправляло сотні зашифрованих депеш до Лондона, в польське Міністерство закордонних справ в еміграції, а також в польське посольство у Вашингтоні, до дипмісій Польщі у Нью-Йорку і Латинській Америці, до польських консульств у Тель-Авіві та Єрусалимі. У депешах містилися й перші донесення про жaxи Голокосту. У надісланих повідомленнях Ладось просив повідомляти урядам США і Великобританії про те, що геноцид набирає обертів, та закликати Союзників, аби вони знищили бомбардуваннями залізничні колії, що ведуть табору смерті Аушвіц-Біркенау. У цих телеграмах були також детальні вказівки, як можна рятувати людей і громади, а також інформація про фінансування цих операцій.
Усі депеші були віднайдені у національних архівах в Польщі та в Інституті Гувера в США. Їхній зміст підтверджує, що вже у квітні 1941 р., за два місяці до того, як Німеччина розпочала наступ на Совєцький Союз на східному фронті, тривали зусилля з порятунку євреїв. Перша у хронології депеша інформує про 400 паспортів, які будуть видані у Литві євреям, в тому числі польським євреям для того, щоб вони могли емігрувати в Підмандатну Палестину. У цьому документі згадується також про неформальну домовленість із чилійським посольством у Римі, яке видало паспорти польським євреям, які перебували у тодішніх державах Осі – Італії та окупованій нацистами Франції.
У липні 1942 року польське посольство у Вашингтоні отримало попередню застережливу інформацію про "велику депортацію людей з варшавського гетто” і надіслане цього ж місяця повідомлення, де наголошується, що "дуже велика частина гетто стала жертвою чистки” і що 100 000 євреїв було жорстоко замордовані. Повідомлення містили чутки, що тіла жертв були використані для виробництва "добрив і мила”. Ісаак Штернбух, керівник Ваад Хацалах – Комітету порятунку Американської асоціації ортодоксальних рабинів – в одній із депеш зауважує, що така загибель очікує на інших депортованих і тільки реакція США та вагомі кроки цієї країни для протидії можуть припинити переслідування. У цьому ж посланні Штернбух просить організацію тиснути на політиків, пресу і інші важливі фігури, наприклад, на Альберта Ейнштейна.
У вересні 1942 р. Ладось повідомив прем'єр-міністру польського еміграційного уряду про появу у Швейцарії юрб єврейських біженців з Бельгії, Франції і Нідерландів, яким швейцарська влада відмовила у праві в'їзду. В деяких ситуаціях біженців передавали німцям. Ладось інформував, що звернувся до швейцарських властей про те, аби від передачі були убезпечені польські євреї. Як стверджував, це може бути, за його розумінням, виконане, якщо Уряд Швейцарії отримає від союзників запевнення у тому, що біженці отримають право в'їзду до будь-якої з цих країн або її колонії, а також що їм будуть надані фінансові кошти на покриття витрат під час перебування у Швейцарії.
У березні 1943 р. польський міністр закордонних справ в еміграції граф Едуард Рачиньскі написав до польського посольства у Римі та до посольства у Ватикані депешу, яка інформувала про те, що італійський уряд зацікавлений наданням згоди на виїзд з Італії усіх перебуваючих на її території поляків єврейського походження. Як писав граф Рачиньскі, "ми будемо намагатися, аби з урядами Великобританії і Америки погодити надання ними притулку для всіх наших громадян”.
Одним з головних героїв операції з порятунку був Авраам Зільберштейн - представник Світового єврейського конгресу у Швейцарії і колишній посол-сіоніст у польському Сеймі. 12 травня 1943 р. він відправив з Берна до Вашингтону і Лондона повідомлення, в якому описав жахи Голокосту: "За інформацією надійних джерел, на території Генерального губернаторства залишилося живими заледве 10% єврейського населення… Я вважав найпершим обов'язком організувати порятунок для цієї решти людей... Акція полягає у тому, аби одержати від дружніх для нас консульств південноамериканських держав паспорти, зокрема Парагваю і Гондурасу, оскільки, якщо євреї стануть іноземцями, громадянами цих держав, вони потраплять в спеціальні табори, де залишатимуться до кінця війни… Ми досягли із цими країнами порозуміння, що паспорт слугує виключно для врятування людини і не інакше”.
Зільберштейн зазначає, що посольство США спротивилося цій акції, побоюючись, що видача підроблених паспортів дозволить німецьким агентам проникнути в Америку. "Це необґрунтований закид, оскільки паспорти залишатимуться на місці, у Швейцарії”, пише Зільберштейн і додає: "Допоможіть нам розширити цю акцію”. Під цим закликом підписується також Ладось, щоб показати, що він погоджується із змістом повідомлення. Через кілька тижнів польський еміграційний уряд у Лондоні дає Ладосю чітку згоду. Як вказується, "з гуманітарних міркувань ми повинні зробити якомога більше у цього типу справах”. Від цього моменту свої зусилля до відповідних заходів докладають польські посольства у Латинській Америці.
31 травня 1943 р. відбувається обмін внутрішньою кореспонденцією між відомствами польського еміграційного уряду. В ній є такий фрагмент: "Існує можливість отримання окремими особами у Польщі південноамериканських паспортів, що захистить їх від загибелі у гетто й дозволять перебратися у табір для інтернованих осіб… Отримання таких паспортів пов'язане з витратами, які треба здійснювати у Швейцарії… Міністерство соціального захисту і праці вважає, що, з огляду на людяність, не можна цим, не дуже зрештою численним особам відмовляти у допомозі”.
Це листування показує, як між собою співпрацювали три польські міністерства при передачі коштів, особливо з єврейських організацій, що дозволяло робити кроки з порятунку людей. Наприкінці червня польський міністр закордонних справ написав до польського посла у Бразилії: "У зв'язку з останніми німецькими заявами про намір цілковитого знищення євреїв, єврейське середовище попросило мене втрутитися і довідатися у країнах Південної Америки, чи є можливість провести обмін польських євреїв на німецьких підданих з території цих країн”.
У 1943 р. зусилля з порятунку євреїв були серйозно послаблені: помер один з головних єврейських активістів, що співпрацював з представництвом у Берні – рабин Хаїм Айсс. Одночасно швейцарська поліція почала розслідувати справу проти осіб, пов'язаних із підробкою паспортів. Це відбулося після того, як в поліцію надійшов донос від генерального консула Парагваю про те, що почесний консул у Берні отримує гроші за оформлення фальшивих документів. Цей консул, який продав половину підроблених паспортів, був звільнений. Крім цього також німці зауважили якусь кількість паспортів держав Латинської Америки серед євреїв в гетто i таборах для інтернованих і почали погрожувати, що будуть вивозити їхніх власників, зокрема тих, хто утримувався у Франції, в основному у таборі в м.Віттель.
Наприкінці 1943 р. Ладось направив новому польському міністру закордонних справ в еміграції Тадеушу Ромеру депешу, де писав: "До Віттеля прибула німецька комісія, яка почала перевіряти паспорти. Прошу вас, Пане міністре, про активне втручання … аби усі дипломатичні представництва, які працюють у Берліні, підтвердили, що усі такі паспорти, які рятують життя, є дійсними”. Ромер переслав прохання Ладося до польських місій у Латинській Америці, додаючи, що це врятує життя. Попри активні польські зусилля, які докладалися впродовж кількох наступних місяців, більшість осіб, затриманих у таборах, була відправлена на смерть до концтаборів.
Коли навесні 1944 р. цим євреям остаточно був виданий смертний вирок, польське представництво у Берні, у співпраці з єврейськими організаціями, приступило до порятунку євреїв з Угорщини і Словаччини. У телеграмі від 2 червня ми читаємо про те, що "ситуація (в Будапешті) катастрофічно погіршується”. Деякі депеші були зашифрованими повідомленнями, доставленими в представництво єврейськими учасниками рятувальної операції, інші підписував безпосередньо А.Ладось. «В гетто і в інших містах погіршуються умови, людей депортують, не даючи їм можливості взяти із собою власні речі. Євреїв там будять серед ночі і жорстоко б'ють. Метою є доведення їх до психічного розпачу… ще до того, як вони будуть поступово доведені до найгіршого... Все у ваших руках, не радьтеся, не розслабляйтеся, розбудіть усіх покликаних, дійте швидко, поки ще є час»!
Через десять днів у депеші до Вашингтону було висловлене відчайдушне прохання: "З квітня ми отримуємо телеграми і листи розпачу на тему депортації євреїв з Угорщини і Словаччини до Польщі, зрозуміло, що на знищення. Часто щодня вивозиться по 10 - 15 тисяч осіб… Ми попросили англійців і американців, аби вони бомбардуванням знищили відповідний залізничний вузол, але й до цього часу це не зроблено… Навіщо ж уся захисна акція, комісари, співчуття і т.п., якщо не чинити принципових радикальних кроків? Прошу, негайно втрутитися і звернутися до Рузвельта, Черчилля, можливо, і до Москви. Для того, щоб невідкладно відбулося необхідне бомбардування, яке, може, допоможе врятувати хоч частину цих людей”. Остання депеша у справі рятувальної операції була відправлена з польського представництва у Берні 11 травня 1945 р., через три дні після капітуляції Німеччини і за дві місяці до того, як Ладось відмовився від своїх повноважень і вирішив залишитися на чужині, а не вертатися в комуністичну вже тоді Польщу.
Мордехай Палдіель, колишній директор Департаменту Праведників в установі Яад Вашем, а нині ад'юнкт Факультету єврейських студій в Університеті Єшиви у Нью-Йорку стверджує, що вчинені Ладосем і іншими польськими чиновниками зусилля були "надзвичайними з декількох причин”, а "польські дипломати не тільки намагалися рятувати євреїв, але й поєднували свої дії з єврейськими організаціями і тісно з ними співпрацювали”. М.Палдіель зазначив також, що нині триває велика дискусія на тему ставлення поляків до євреїв, про те, що зробили польські громадяни і чого не зробили для того, аби вціліли їхні співвітчизники-євреї. Проте, у даному випадку говоримо про офіційну польську дипломатичну місію, яка діяла на території Швейцарії, керівник якої взяв на себе справу, ініційовану для порятунку євреїв, наголошуючи, що він ”повинен використати все, чим володіє і в межах наявних засобів, аби рятувати євреїв”.
Палдіель дуже високо оцінює вигадливість, яку проявляв Ладось, і зазначає, що Ладось зробив кілька речей: "перед війною, у 1938 р., польський уряд ухвалив закон, за яким у громадянстві відмовляли кожному єврею, який виїхав з країни і не поновив свого паспорта. Не відновили своїх паспортів тисячі євреїв, які, з огляду на антисемітизм чи втрату роботи, виїхали з Польщі до Швейцарії, Франції і Бельгії. За цей період вони заводили сім'ї, народжували дітей, тому Ладось, повертаючи їм громадянство, створив можливості, аби вони залишалися в країнах, де перебували, і при цьому чинним лишалося їхнє громадянство”. Як зауважує дослідник, Ладось видав польські паспорти і особам, які ніколи не були польськими громадянами, завдяки чому вони змогли втекти з Європи. Є два красномовні приклади – Йозефа Бурга і П'єра Мендеса-Франса. Д-р Йозеф Бург, пізніший міністр ізраїльського уряду, прибув до Швейцарії напередодні ІІ світової війни і не міг звідти виїхати до самого завершення Другої світової. Д-р Бург мав німецьке громадянство, тому польська дипломатична місія видала йому підроблений польський паспорт, що допомогло йому переїхати до Франції, а потім вже, через Іспанію і Португалію, до Палестини.
Другий випадок це історія французького єврея П'єра Мендеса-Франса, який пізніше став прем'єр-міністром Французької Республіки. Коли у Франції запанували німці, П'єр Мендес-Франс був затриманий і за участь у діяльності соціалістичної партії засуджений до в'язничного терміну. Йому удалося втекти і, коли він переховувався у Швейцарії, йому був виданий підроблений польський паспорт на інше ім'я, з яким він зміг переїхати до Іспанії і пізніше до Португалії, звідки потрапив до Великобританії і де приєднався до французького еміграційного уряду.
Палдіель зазначає, що у Латинській Америці, особливо в Парагваї, в Коста-Ріка і Гондурасі, було чимало німецьких нацистів, які хотіли повернутися додому. «Був розроблений план, в рамках якого євреї, які проживали в Польщі, Нідерландах і Франції, могли б отримувати громадянство країн Латинської Америки, які продовжували підтримувати стосунки з Німеччиною, і ці паспорти були би їхнім захистом». За посередництвом дипломатичної пошти і з використанням шифровок ширилася інформація про те, що починається Голокост. Керівник польського представництва у Берні дозволив єврейським організаціям майже щоденно передавати повідомлення про те, що діється у Європі. Перші відомості про події Голокосту потрапили у Нью-Йорк саме з польського представництва у Берні.
Усі ці кроки вчинялися за згодою Алєксандра Ладося. Швейцарська влада врешті зауважила активність польського представництва і надіслала польським співробітникам попередження, аби вони припинили свої дії, інакше місія буде закрита. Реакція Ладося на це була такою: "Я не можу, оскільки моя діяльність присвячена рятуванню життя, навіть з огляду на те, що я можу бути причетним до нелегальних методів, про що б нормально я пошкодував, але тут я повинен продовжувати”. Палдіель вважає, що ці слова свідчать про героїзм польського дипломата. "Він ризикував, коли все це робив, але не припиняв своїх зусиль до самого кінця війни. Думаю, це історія виняткова і Ладося треба визнати Праведником серед Народів світу”.
Установа Яад Вашем зробила таку заяву: "Ми одержали додаткові інформації, які нині аналізуються. Важливо пам'ятати, що нові документи автоматично не гарантують того, що комісія проводитиме нову оцінку, маючи на меті визнання Праведником серед Народів світу, якщо тільки інформації не міститимуть нових, необговорюваних раніше даних”.
Директор Єврейського музею Швейцарії у Базелі д-р Наомі Любріх ініціювала недавно проведення виставки під назвою "Паспорти. Ті, хто скористався. Поліція. Швейцарська воєнна таємниця”. Це експозиція, яка детально описує зусилля польських дипломатів. Любріх наголошує, що польське представництво відіграло ключову роль в цій операції. "Яад Вашем має список близько 200 осіб з усієї Швейцарії, які допомагали в рятувальній акції. Список цей уклав Зільберштейн, який у серпні 1939 р. був учасником 21-го З'їзду сіоністів у Женеві та, після повідомлень про німецьку агресію на Польщу, постановив залишитися у Швейцарії і присвятити свій час допомозі іншим особам. Попри участь в рятувальних акціях багатьох осіб, польське представництво було епіцентром усієм операції”.
Д-р Н.Любріх визнала, що була вражена тим, як мало відомо про обсяги рятувальної діяльності: "Я запитала низку професорів, які займаються історією швейцарських євреїв, чи вони знають про цю операцію, і всі вони відповіли, що, на їх думку, було видано тільки незначну кількість паспортів”. Як стверджує Любріх, "жоден… не свідомий того, яким масштабним був цей захід і якою мірою активним учасником цього було польське представництво. Я звернулася до Федерального архіву Швейцарії і знайшла сотні документів на підтвердження того, що місцева поліція була вповні свідома здійснюваної операції та числа виданих паспортів, але вирішила зберегти цю справу для себе”. Швейцарські власті вже у 1941 р. володіли відповідною інформацією, яка випливала зі скарги генерального консула Парагваю, але впродовж 18 місяців, з нез'ясованих причин, вони не розслідували скарги, допоки вже на мали виходу і повинні були щось із цим робити.
За словами д-р Любріх, "на виставці ми намагаємося показати, як у Швейцарії чиновники в різних установах, різними способами та з різних міркувань пробували зупинити цю операцію… у 1943 р. швейцарський міністр закордонних справ Марсель Піле-Голас сказав, що "консули діють таким чином, що порушує їхній мандат і обов'язки”, а потім додав, що "якщо ми це вже зауважили, то повинні навести порядок”. Дії міністра по відношенню до євреїв були джерелом дискусій, а Ладось у своїх спогадах занотував, що в нього самого не було відчуття, що міністр Піле-Голас є антисемітом, але інші сучасники бачили це інакше.
Керівник швейцарської поліції у справах іноземців д-р Гейнріх Ротмунд безсумнівно, був антисемітом і ще у 1939 році стверджував, що "на протязі останніх двадцятьох років ми не боролися належним чином з напливом іноземців, передусім євреїв, до Швейцарії”, натомість американський консул, звертаючись до швейцарських властей, попереджав, що "є люди, які прибувають до Сполучених Штатів з виданими у Швейцарії паспортами Латинської Америки, а ми вважаємо, що це німецькі шпигуни, які намагаються потрапити до нашої країни”. Висловлюючи це, він насправді висував безпідставне оскарження та хотів покласти край цілій операції.
Хоча швейцарські і американські чиновники пробували зупинити операцію, вона продовжувалася. Як каже Любріх, "існувало коло людей, які пробували допомагати євреям". "Можна припустити, що особа, яка керувала представництвом, точно знала, що в ньому відбувається, і хотіла, аби операція продовжувалася. Ми знаємо, що Ладось одержав підтримку від польського уряду, продовжував видавати паспорти і був дуже активний в цій операції. Чому його заслуги не були визнані, я не знаю. Важливо, щоб ми склали в одне ціле цю багатоаспектну історію та пролили світло на операцію через призму того, як поточилися справи у польському представництві у Швейцарії".
