На початку червня на Євросоюз очікують вибори. На них оберуть 720 членів Європейського парламенту, які представлятимуть понад 400 мільйонів виборців з 27 країн-членів ЄС. Про посилення радикальних сил в Європі та їх майбутній вплив на ухвалення рішень з боку ЄС, читайте у авторській колонці доктора Інституту політичних досліджень Йохана Скітте при Тартуському університеті Стефано Браґіролі, спеціально для "Апострофа".
Дві групи несистемних партій
Очевидно, що крайні праві і націонал-консерватори отримають більше місць у Європарламенті за результатами цьогорічних виборів. У Європарламенті взагалі з’явиться більше немейнстрімних партій. Тож з’являться ще й крайні ліві, євроскептики та просто популісти.
Є країни, які проголосують за несистемних політиків у більшій мірі, ніж інші. Це Німеччина, Франція, і також високий рівень підтримки мають такі політики в Італії. А якщо ми відійдемо від західної Європи, то побачимо, що такі настрої зростають у Польщі. За немейнстрімні партії можуть проголосувати і у Скандинавії, але меншою мірою.
Причин багато. Є частина європейского суспільства, яка почуває себе відірваною від політики, до певної міри безправною. Тож ці люди незадоволені тим, як працює ліберальна демократія.
Читайте: Марш правою: хто дружитиме з Україною після виборів до Європарламенту
До певної міри це справа рук Росії також, оскільки Росія постійно намагається підірвати європейську ліберальну демократію.
Однак важливим є те, на скільки ці немейнстрімні партії зможуть об’єднатися. Зазвичай їм важко сформувати стійку об’єднану групу.
Скоріш за все, ми отримаємо дві групи. З одного боку будуть більш жорсткі євроскептики із фракції Identity and Democracy (ID), а з іншого – менш радикальна права, скоріше консервативна, фракція "Європейські консерватори та реформісти" (ECR).
І одна із основних причин такого розділення рівень їхнього зв'язку із Кремлем. Принаймні, якщо зважати на їхнє ставлення до війни в Україні і до геополітичних викликів у цілому. Більшість парламентарів із фракції ID традиційно мають дуже тісні зв’язки із Кремлем.
Якщо ми будемо говорити про "Лігу Півночі" в Італії, "Альтернативу для Німеччини" чи "Національний фронт" у Франції – усі вони дуже тісно пов’язані із російським істеблішментом. У декого з них досі є чинним "меморандум про порозуміння" з росіянами.
Якщо ми подивимося на інший бік, на Європейських консерваторів та реформістів, то вони будуть більш скептичні до Росії і будуть більшу підтримку висловлювати Україні.
Тож якщо крайні праві не зможуть сформувати єдину об’єднану групу, то їхній вплив на політику Європарламенту буде обмеженим. При тому, ECR будуть рухатися більшою мірою у мейнстрімі, а ID будуть більшою мірою маргіналізовані.
Україна як аргумент у баталіях
Одним із факторів, від якого постараються отримати найбільшу вигоду крайні праві, це спроба спекулювати на війні в Україні, на тому, що гроші і ресурси європейських країн краще спрямувати на їхні внутрішні потреби.
Я не люблю вживати термін "втома від війни" у Європі. Тому що вважаю, що єдиною країною, яка може казати, що втомилася від війни, є Україна. Але так, у європейському суспільстві є люди, які вважають, що їхні уряди надають більше уваги, скажімо так, міжнародній ситуації, включаючи війну в Україні, ніж добробуту своїх громадян.
Міжнародна політика і благополуччя всередині країни не пов’язані. Нещодавній аналіз показав, що кожен італієць віддає на підтримку України, якщо так рахувати державні витрати, лише близько 7 євро на рік. Це не така сума, яка може щось змінити у контексті добробуту чи благополуччя.
Але це те, що можуть легко перетворити у свій політичний капітал політичні сили, які грають, скажімо так, проти системи. І та частина суспільства, яка відчуває, що її ігнорують, не приймає, що вона є маргіналізованою – вона дуже добре сприймає такі меседжі.
Але й мейнстрімні партії також хочуть бути обраними. І ми зараз спостерігаємо таку динаміку, що лідери урядів перебувають під тиском. Їм доводиться реагувати на певний рівень невдоволення з боку населення.
І коли крайні праві опиняться у Європарламенті, вони спробують розіграти, скажімо так, обмеження ролі ЄС у підтримці України.
Однак є один фактор – якщо крайні праві, крайні ліві й інші немейнстрімні сили не наберуть понад 1/3 від кількості місць у Європарламенті, вони не зможуть викликати великих змін. І це означає, що Європейська народна партія, Соціал-демократи, Ліберал-демократи, разом із Зеленими та Європейські консерватори та реформісти зможуть зберегти більшість, яка підтримує Україну.
Але ж якщо праві та ліві радикали і євроскептики наберуть більше, ніж 1/3, буде складніше забезпечувати підтримку на загальноєвропейському рівні.
Скажу ще, що Україну радикальні сили часто використовують як виправдання для своїх дій. Підтримка України не є основною причиною невдоволення, яке висловлюють ці партії під час протестів, як скажімо, було у Польщі. Ці сили говорять про те, що уряд не турбується про певний сектор у суспільстві, а Україна стає аргументом, нібито це все через неї.
Але Україна не є "головною стравою" для тої ж "Конфедерації" у Польщі. "Головною стравою" є підрив роботи уряду.
Але фермерські протести відбулися не лише в Польщі. Просто Польща більш пов’язана з Україною, бо має спільний кордон. А загалом фермери протестували від Берліна до Брюсселя, від Риму до Парижа. І цікаво, що всі вони певною мірою зіграли на руку Путіну. Тому що певною мірою вони делегітимізували ліберальну демократію і мейнстримні політичні сили.
Старого політичного поділу більше немає
Але сказане вище – це лише частина історії. З іншого боку є те, що я б назвав розділеними суспільствами. Це дещо більше, ніж ті суперечки, що ми бачимо, скажімо, у США.
Зараз у багатьох країнах політики стають надзвичайно поляризованими. І ця поляризація більше пролягає не між правими та лівими, а між ліберальними та неліберальними політиками, між тими, хто у мейнстримі, і тими, хто ні.
Ми побачили це у Польщі, але ще одним гарним прикладом є Німеччина. Там ми бачимо крайніх лівих із Die Linke і крайніх правих із "Альтернативи для Німеччини". І зараз ми бачимо та новий лівий консервативний рух – "Альянс Сари Веґенкнехт – Розум і справедливість". Це група людей, які дійсно вірять, що їхніми головними ворогами є ліберали. Це все призводить до дуже високої поляризації і перетворює політичних опонентів на ворогів.
Але якщо ми винесемо це за межі європейського контексту і подивимося на те, які меседжі транслюють Росія, Китай та інші авторитарні режими, то ми побачимо, що вони головним своїм ворогом називають ліберальні демократії.
І для цих європейських сил, як правих, так і лівих, Росія стала тим, на що вони посилаються. Знову ж таки, через традиційні цінності чи через мужність і маскулінність Путіна, чи через ще ряд причин. Ліві починають згадувати про комунізм, провадити антинатівську риторику. Росія грає із усім цим. Використовує різну мову, щоб досягнути однієї і тієї ж цілі.
Невже підтримка України впаде?
Європарламент практично не має сили щодо формування міжнародної і безпекової політики у ЄС. Водночас Європарламент був першим, хто визнав Росію країною-спонсором тероризму. Європейська рада включила це формулювання до одного зі своїх рішень.
Європарламент підтримав створення суду для розслідування російських злочинів. Він першим підтримав створення рамок військової допомоги Україні.
І буквально нещодавно Європарламент поставив умову, що проголосує за фінансування Ради Європи, лише якщо Європейська Рада знайде сім "Патріотів" для України. Мовляв, у ЄС є сотня цих систем, і соромно, що ми не можемо знайти сім аби відправити до України. Тож тут Європарламент використав свій вплив на затвердження європейського бюджету, свої фінансові повноваження заради допомоги Україні. І це була інновація з їхнього боку.
Я не очікую, що ID, інші крайні праві та ліві антиукраїнські сили наберуть необхідні 1/3 голосів для того, щоб змінити ситуацію у Європарламенті. Але якщо це станеться, це буде та планка, після якої треба занепокоїтися.
Чи є майбутнє Європи похмурим?
Тож зважаючи на вище сказане, постає питання – чи можуть маргінальні партії отримати контроль над європейськими інституціями у майбутньому?
Я вважаю, що це малоймовірно. Щодо Європарламенту я свою думку уже висловив. Що ж стосується Європейської ради, то вона складається із прем’єрів і президентів країн-членів. Аби потрапити туди, маргінальним партіям треба виграти вибори у себе вдома, бути готовими сформувати більшість у їхніх національних парламентах. А це куди складніше, ніж отримати голос на виборах до Європарламенту.
Однак, ми очікуємо, що у разі збільшення кількості крайніх правих і лівих у національних парламентах, аби втримати владу мейнстримним політикам доведеться формувати широкі коаліції. Це будуть право-центристські та ліво-центристські політичні об’єднання. І в далекій перспективі це може примусити громадян голосувати за крайніх правих. Такий собі саморуйнівний процес. Але це, скоріш, відбудеться не в близькій, а в далекій перспективі.
Читайте: "Підводна війна": Росія хоче знищити економіку Європи, підриваючи інтернет-кабелі та трубопроводи
