У Великобританії дещо несподівано, на 4 липня, оголосили парламентські вибори. Очікується, що вони відкриють нову епоху для цієї країни, і не лише для неї. Чому зміни в ході цих виборів будуть серйознішими, ніж здається на перший погляж, пояснює "Апостроф".
За опитуваннями, лейбористи набирають 43% голосів проти 25% у консерваторів. У Великобританії вибори проходять за мажоритарною системою. Тому класичні загальнонаціональні заміри рейтингів там не завжди показують об'єктивний результат. Тим не менш розрив між консерваторами та республіканцями все ж великий. На це накладається і загальна втома суспільства від тривалого правління Консервативної партії – вони лишаються при владі вже 13 років.
2 травня відбулася своєрідна репетиція – місцеві вибори. За їх підсумками, консерватори втратили 10 посад мерів та посіли лише третє місце за кількістю депутатів. Їх обійшли не лише головні суперники лейбористи, а ліберал-демократи.
Читайте: Найбільший з усіх: Україна отримає новий пакет від Британії на 500 млн фунтів
Не виключено, що рішення піти на дострокові вибори – це спроба консерваторів зафіксувати наявні позиції допоки вони не впали ще більше. Водночас така передчасна ініціатива стала несподіванкою не лише для всього світу, а й для рядових членів самої Консервативної партії. Що додає сумбуру. Досі не відібрано кандидатів у понад 100 з 650 округів. Тому зупинити прихід до влади лейбористів може лише диво.
Про Україну знають
Головний фаворит виборчих перегонів є давнім політичним суперником консерваторів. Йдеться про лейбористів на чолі з юристом та правозахисником Кіром Стармером.
"Кір Стармер є таким поміркованим політиком, ми його можемо назвати соціал-демократом. Лейбористська партія – це партія робітників і раніше, у ХХ столітті, вона відстоювала право на гідну оплату праці тощо. А у кінці ХХ століття Лейбористська партія почала асоціюватися з такими ліворадикальними політиками як Джеремі Корбін, які є трошки анти-істеблишментом. А Стармер на тлі свого попередника виглядає більш поміркованим політиком", - каже "Апострофу" кандидат історичних наук, британіст Єгор Брайлян.
Іншими важливими для України особами у лейбористів є так звані "тіньовий" міністр оборони Джон Гілі та "тіньовий" міністр закордонних справ Девід Ламмі. 14 травня вони обидва відвідали Київ. У ході візиту вони пообіцяли зберегти "залізну" прихильність Великої Британії. І загалом публічно лейбористи декларують продовження політики на підтримку України.
Сам Кір Стармер теж приїздив в Україну в лютому 2023 року. Поряд із офіційними зустрічами він тоді відвідував Бучу та Ірпінь. З огляду, на минуле Стармера, гуманітарна складова допомоги Україні - для нього не остання за важливістю.
Аналітичним супроводом у лейбористів займається Інститут глобальних змін Тоні Блера (Tony Blair institute for Global Change), заснований прем’єр-міністром від лейбористів 1997-2007 рр. Тоні Блером. Інститут має партнерські відносини з низкою українських органів державної влади, зокрема, Фондом державного майна та Мінекономіки.
"У них доволі сильна команда. Я з ними уже познайомилася, і мені сподобалося те, що вони говорили щодо України. У контексті зовнішньої політики насправді без змін. Внутрішня політика - це те, що найбільше цікавить як самих британців, так і політиків - що консерваторів, що лейбористів", - каже "Апострофу" програмна директорка безпекових програм Центру оборонних стратегій Вікторія Вдовиченко, яка зараз у Лондоні.
"Нинішня програма лейбористів поглядає в тому, що вони проводили класну політику, коли владі були Тоні Блер і Гордон Браун, це так званий "третій шлях", коли 13 років лейбористи були при владі - з 1997 по 2010 роки", - додає Єгор Брайлян.
До слова, у цей період Великобританія активно використовувала військову силу – поряд із США відправляла війська у Ірак та Афганістан. Однак не зовнішня політика в центрі уваги перебуває у лейбористів.
Проблеми всередині
Уже зараз у Великобританії накопичилося багато внутрішніх проблем: від мігрантів та відсутності доступного житла для молоді до практично паралізованої сфери публічних послуг. І зрештою, на часі реформа армії. Неспроможність вирішити всі ці проблеми – це основна причина провалу консерваторів.
Ріші Сунак протягом майже двох років намагався подолати економічну кризу та щось зробити з інфляцією. І тут успіхи дійсно є. У першому кварталі 2024 року британська економіка справді зросла на 0,6%. Та це швидше локальні успіхи на тлі масштабних недопрацювань.
"Зараз основне питання полягає в тому, чи будуть здатні лейбористи за наявних ресурсів змінити країну", - зазначає Єгор Брайлян.
За даними Bloomberg, наступному уряду Великобританії потрібно буде знайти щонайменше 45 млрд фунтів стерлінгів (56,6 млрд доларів), щоб стабілізувати державний борг, оскільки економіка переживає слабке зростання і високі витрати на обслуговування державного боргу. Навряд чи новий уряд зможе обійтися без збільшення податків.
"Державні служби працюють зі скрипом, податки перебувають на історично високому рівні і обидві партії обмежені своїми конкретними обіцянками скоротити борг. Щоб уникнути скорочення витрат на ключові державні служби після виборів, буде потрібно подальше підвищення податків", - вважає директор Інституту фіскальних досліджень (Institute for Fiscal Studies) Пол Джонсон.
Окремий виклик, який уже демонструє пріоритети британських політиків – реформа Збройних сил. У квітні Ріші Сунак оголосив про найбільше посилення національної оборони за останнє покоління з планом зростання оборонного бюджету до 2,5 відсотка ВВП до 2030 року. Лейбористи заявили, що готові збільшити витрати на оборону до такого рівня, однак лише тоді, коли це дозволятиме економічна ситуація.
Хоча заяви лейбористів свідчать, що підтримка України збережеться, для цього потрібні ресурси. І з цим можливі проблеми.
"Британія робить дуже багато (для України – "Апостроф"), і все одно тут питання полягає в тому, яким чином політики зможуть пояснити виборцям, чому вони обрали пріоритетом оборону, а не економіку, - підкреслює Єгор Брайлян, - Досить мало пересічних британців усвідомлюють загрозу від Росії. Так, після 24 лютого вони сказали, що підтримують Україну, але тут питання полягає в тому, наскільки вони можуть відчувати російську загрозу, живучи саме в Британії".
Читайте: Треба відтіснити Путіна: яку допомогу Британія передасть ЗСУ в травні
