Росія шукає вихід із стратегічно невигідного для себе становища і сподівається на угоди з Європою, США та Туреччиною. Поки значних досягнень на цьому напрямку немає, але Володимир Путін та його пропагандисти намагаються з кожного такого контакту отримати максимальну вигоду, створюючи для внутрішньої аудиторії видимість того, що західні держави не здатні вирішувати світові проблеми без російського президента і навипередки рвуться зустрітися з Путіним. Зустрічі з Ангелою Меркель, Таїпом Реджепом Ердоганом та телефонна розмова з Дональдом Трампом стали першим етапом такої кампанії. У найближчі дні Путін планує провести зустрічі з лідерами Ізраїлю, Палестинської автономії, Італії та Філіппін. Чи виявиться тактика, обрана Путіним, ефективною, чи зможе він повернутися у міжнародну політику, і чому ключову роль у переговорах з РФ по Україні отримує глава Німеччини, розбирався "Апостроф".
Троє зі скриньки
На початку травня Володимиру Путіну вдалося поговорити з кількома світовими лідерами. Спочатку в його сочинській резиденції Бочаров Ручей відбулася зустріч з канцлером Німеччини Ангелою Меркель. За нею слідували візит президента Туреччини Реджепа Ердогана і телефонна розмова російського лідера з американським – Дональдом Трампом. Паралельно в столиці Казахстану Астані пройшов дводенний раунд мирних переговорів щодо Сирії. Попереду візити в Росію прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу та лідера Палестинської автономії Махмуда Аббаса, президента Філіппін Родріго Дутерте і прем'єр-міністра Італії Паоло Джентілоні.
Залишається гадати, чи випадково це або ж на таку дипломатичну активність покладають серйозні надії як на можливість поліпшити становище РФ на міжнародній арені.
Зрозуміло, цими офіційними бесідами для створення потрібної картинки скористалися і російські пропагандисти. У когось не виникло сумнівів, що саме Меркель, Трамп і Ердоган шукали розмови з Путіним, а не навпаки. Інші вважали дипломатичну активність Кремля спробою "примирення за всім периметром".
Путін з Меркель у глухому куті
Двостороння зустріч Путіна і Меркель стала першою за два роки, хоча вони регулярно спілкуються в телефонному режимі. Лідери обговорювали Україну, Сирію, Лівію, двосторонні відносини. Однак ніяких видимих результатів зустріч не принесла. Путін повторив традиційну позицію Кремля в українському питанні, наполягаючи на прямих переговорах Києва з так званими "республіками". Не змінився і зовнішньополітичний підхід Берліна до проблеми розв'язаної Росією війни в Україні та Мінських домовленостей. Меркель вимагала від Росії сприяння в досягненні режиму припинення вогню. Ні в німецькій пресі, ні в російській загалом не приховували, що відсутність результатів – результат очікуваний. Тільки причини оглядачі з Німеччини і Росії бачать в основному різні.
Під час зустрічі Путін і Меркель обговорювали Україна, Сирія, Лівія і двосторонні відносини
На думку Рене Пфістера з Der Spiеgel, безперспективність такого діалогу читалася на "закам'янілим обличчі" Ангели Меркель, яка, як вважається, не вміє приховувати свої емоції. Причому не тільки в питанні Донбасу, але і в контексті можливого втручання Росії в хід виборів в Бундестаг і порушення прав людини в РФ. Члену президентського журналістського пулу, кореспонденту "Комерсанта" Андрію Колесникову здалося, що зустріч в Сочі лише зафіксувала зростаючу прірву між Меркель і Путіним.
Перед поїздкою Меркель в Сочі в німецькій пресі з'явилися припущення, що наразі канцлер Німеччини виконує роль посередника між Вашингтоном і Москвою. Вони ґрунтуються частково на тому, що 17 квітня українську тематику по телефону між собою обговорили Меркель і Трамп.
У коментарі "Апострофу" схожу думку висловив російський політолог Дмитро Орєшкін: "На мій погляд, відбулася реконфігурація зовнішньополітичних відносин. США переклали відповідальність за європейські справи на Євросоюз. Природно, у цій ситуації від Меркель багато залежить. Узгодивши позиції з Трампом, вона поїхала до Росії вирішувати проблеми, які пов'язані з критикою на її адресу з приводу слабкої міжнародної політики. Сполучені Штати, цілком у традиціях "республіканських" адміністрацій, більше зараз замкнуті на внутрішніх проблемах. Таким чином, питання з Україною більшою мірою лягає на плечі пані Меркель. Мабуть, у розмові Путіна з паном Трампом і був зафіксований цей перерозподіл відповідальності, що проявилося як взаємне задоволення бесідою з боку США і Путіна, на відміну від нерадісного підсумку зустрічі Путіна і Меркель".
Після завершення візиту німецького канцлера в Росію Путін провів телефонну розмову з американським президентом. Головною темою бесіди прогнозовано стала не Україна, а Сирія. Президенти Росії і США не спілкувалися після американського ракетного удару по сирійському аеродрому Шайрат місяць тому. Тоді, після хімічної атаки в Сирії, що послужила приводом для ракетного удару, Вашингтон не обмежував себе в гостроті критики Росії. Удар по аеродрому не зробив курс нової президентської адміністрації щодо Сирії хоч скільки-небудь зрозумілим, але ускладнив шлях до компромісів на користь РФ і Асада.
Схоже, перша зустріч Путіна з Трампом пройде вже на липневому саміті "Великої двадцятки" в Гамбурзі. Однак під час спільної прес-конференції Путіна і Меркель було очевидно, що поки Кремль не змінив і навіть не пом'якшив свою позицію щодо українського питання. Це не залишає надії на те, що цей міжнародний форум принесе відчутні результати. Хоча цікаво, які надії на нього покладають в Кремлі.
Простір для угод
Те, що Путін за короткий час поговорив з Меркель, Трампом і Ердоганом, співрозмовники "Апострофа" вважають невипадковим. Експерт "Української призми" Олексій Крисенко назвав це типовою весняною активізацією, викликаною появою нових вікон можливостей, що, в свою чергу, викликано зміною політичних еліт.
На думку Дмитра Орєшкіна, президента РФ не може влаштовувати той факт, що Мінські угоди, будучи досить вигідними для Росії, перевели її протистояння з Заходом із військового простору у мирний. А в економіці, фінансах, культурі Росія значно поступається Заходу. Ситуація, що склалася, і змушує Путіна шукати інші шляхи взаємодії з США і Європою.
І те, що США потроху ніби відсторонюються від європейських справ, не може не радувати Кремль, вважає Орєшкін. "Путін задоволений, тому що він думає, що йому з ЄС буде легше домовитися, ніж з США. У тактичному плані він може бути задоволений. У стратегічному – навряд чи, тому що в мирному змаганні він все одно буде програвати", – прокоментував він.
На руку Путіна в пропагандистському плані грає і те, що США, судячи з усього, вирішили не усувати Башара Асада від влади будь-якими засобами, що випливає з попередньо погодженого створення чотирьох зон безпеки в Сирії і поділу цієї країни на зони впливу. Усе це означає збереження Асадом влади, але незначний для нього контроль над Сирією. Це дозволяє Москві говорити, що її завдання виконані, хоча в довгостроковому плані вона, швидше, програла.
"Уся ця дипломатична гіперактивність призначена в першу чергу для внутрішнього споживання, адже зовнішня політика відновлення наддержавності – це тепер головне джерело легітимності Володимира Путіна. Тут важливо саме відчуття, що Росія знову велика держава, без якої не вирішується жодна світова проблема, і тактика "всі прапори знову в гості до нас" працює. Реальні результати цієї дипломатичної метушні, поки що скромні, виборцю невідомі. Для себе Кремль не може не фіксувати, що стратегічні цілі не досягнуті", – написав у своїй колонці для Republic.ru міжнародник Володимир Фролов.
Москву не може тішити те, що Вашингтон все ще ставить жорсткі умови для поліпшення американо-російських відносин. Для цього знадобиться, як заявив в недавньому інтерв'ю Fox News радник Трампа з нацбезпеки Герберт Макмастер, зміна політики Москви в Україні, Сирії, Афганістані та інші поступки.
Простір для нормалізації між США і РФ, в першу чергу щодо Сирії, усе ще є, вважає Олексій Крисенко. Але обумовлено це, скоріше, тим, що Трамп все ще прагне зберегти за собою імідж непередбачуваного партнера.
"Звичайно, чекати того, що вони телефоном переговорили – і якісь відбудуться якісні зміни, неможливо. Тим більше що, наскільки відомо, розмова відбулася за ініціативою Путіна. Це, мабуть, перша спроба підготуватися до можливої зустрічі на початку липня на саміті "Великої двадцятки", де можна почати домовлятися домовлятися. Але все-таки потрібно розуміти, що є об'єктивні умови, які змушують зберігати тиск на Росію", – сказав "Апострофу" Крисенко. На його думку, саме зустріч G20 покаже, наскільки Путін готовий реінтегруватися до західної спільноти. На його думку, у РФ наразі немає ресурсів, щоб вести діалог з позиції сили.
Під час зустрічі Путіна і Ердогана було оголошено про практично повне скасування російських санкцій проти Туреччини
Зустріч Путіна з Ердоганом явно виділяється на тлі розмов із західними лідерами. І тут цілі Москви в першу чергу полягають у мінімізації економічних втрат. Під час зустрічі було оголошено про практично повне скасування російських санкцій проти Туреччини, введених після історії зі збитим Туреччиною російським літаком. По-друге, обидва лідери прагнуть показати західними країнами, що здатні домовитися між собою. Це пов'язано з тією критикою, яка лунає з європейських столиць на адресу як Путіна, так і Ердогана. На практиці ж і між ними є маса протиріч, у першу чергу в близькосхідній проблематиці.
