В Росії заговорили про життя без Путіна, навіть сам він думає про це - приватна розвідка США

Передбачуване переобрання Володимира Путіна 18 березня призведе до непередбачуваного четвертого терміну російського президента. Перемога практично гарантована: Путін зможе залишатися на своїй посаді до 2024 року, що зробить його правління найтривалішим після Йосипа Сталіна. На Заході Путіна сприймають як нарцисиста і деспота, що вважає себе за царя, який тримається за владу протягом 18 років. Але відновлення імперії з уламків Радянського Союзу вимагало часу, і тепер він має зіткнутися з низкою нагальних проблем, які загрожують майбутній стабільності Росії. Його наступний термін буде якісно відрізнятися від попередніх, оскільки йому доведеться переставляти різні шахові фігури в довгій партії. Більше того, сам глава РФ вже замислюється про те, що буде після його відходу від влади. Про це пише старший аналітик американської приватної розвідувально-аналітичної компанії Stratfor з Євразії і фахівець з СНД Лорен Гудріч у матеріалі, текст якого є у розпорядженні "Апострофа".

За своєю сутністю Путін – патріот. Він розуміє сильні сторони Росії, її історичні цикли та ймовірне майбутнє. Колишній агент КДБ, Путін прийшов до влади після розпаду СРСР і хаосу 1990-х років за колишнього президента Бориса Єльцина. Спираючись на зв'язки в Санкт-Петербурзі та Федеральну службу безпеки, Путін став президентом у 2000 році, успадкувавши політично роз'єднану країну, яка страждала від зруйнованої економіки та ярого регіоналізму й була виснажена кривавою війною на Кавказі. Його перший і другий терміни перебування на посаді були зосереджені на тому, щоб стримати анархію. Він придушив незгоду в регіонах, розправився з олігархами, націоналізував стратегічні активи, розібрався з політичними викликами і зміцнив націоналізм. Встановивши авторитарну систему, Путін об'єднав країну під своєю владою.

До кінця другого путінського терміну в 2008 році Росія була відносно стабільна у фінансовому і соціально-політичному плані, і вона знову поверталася на світову арену. Путіну пощастило з високими цінами на енергоресурси в світі, що дозволило йому наповнити казну Кремля і стабілізувати фінансову систему. Однак Путіну вдалося успішно встановити свій режим не тільки завдяки грошовим доходам, а також у зв'язку з проявленими ним хитрощам і глибоким розумінням загроз для цілісності Росії і проблем, які випадають на долю будь-якого сильного російського лідера. Незважаючи на однозначне переобрання 18 березня, він замислюється про світ і про Росію після Путіна.

Складні завдання

Попри свою войовничість, Росія є за своєю природою слабкою країною. Географічно це – найбільша держава в світі, і транспортування енергії, продовольства і ресурсів через неї є складним. Протягом усієї своєї історії країна залежала від експорту товарів. У Росії проживають 160 різних етнічних груп і корінних народів. І сильні суперники знаходяться вздовж її кордонів. З цих причин російські лідери, такі як Путін, змушені підтримувати стабільність залізною рукою. Але напередодні його четвертого терміну дві великі зміни – економічні та демографічні – загрожують здатності Путіна зберегти стабільність і утримати владу.

Суспільний договір Путіна. Прийшовши до влади, Путін уклав неофіційний суспільний договір з російським народом для підтримки фінансової та економічної стабільності. Договір передбачає стабільну виплату зарплат, гарантовані пенсії, надійну банківську систему, державну підтримку стратегічних активів і можливості для наступного покоління. Економічне становище Росії формує лояльність (або, принаймні, несупротив) еліти, населення в цілому, військових і служб безпеки. За Путіна Росія досить непогано оговталася після економічних труднощів; проте наразі вона вступає в тривалий період стагнації, що відбивається на всій країні.

Рівень бідності в Росії зростає найшвидшими темпами за 20 років, а мінімальна зарплата там нижча за прожитковий мінімум. Середньостатистичні росіяни витрачають половину своєї зарплати на їжу, більше 25% говорять про регулярні затримки чи скорочення зарплати. Кремль спустошив свій Резервний фонд на початку року і тепер запустив руку у Фонд національного добробуту, який призначений для забезпечення пенсій. Російська банківська система також швидко погіршується, при цьому Центральний банк закрив третину банків країни за останні три роки.

Саме економіка викликає найбільшу тривогу в переважної більшості росіян. З більш ніж тисячі протестів у 2017 році дві третини були пов'язані з економікою. Плакати, які тримали учасники масових демонстрацій у червні 2017 року, закликали Кремль витрачати гроші на хліб, а не на бомби – випад проти військових інтервенцій Москви в Сирії та Україні.

Корупція – ще одна причина невдоволення в Росії. Росіяни значною мірою ігнорували корупцію Путіна і його поплічників, поки країна процвітала, але антикорупційна кампанія проти Кремля набирає обертів, чому сприяла популярність опозиціонера-суперважковаговика Олексія Навального і його антикорупційних викриттів.

Подібне невдоволення проявляється і у російських еліт, як у Кремлі, так і серед олігархів. Еліти підтримували Путіна, поки їхні активи були захищені й примножувалися. Але тепер їхні бізнес-можливості обмежуються через застій в економіці й західні санкції, введені у відповідь на зовнішньополітичну діяльність Москви. Багато еліт втратили або бояться втратити свої фінансові активи, і Кремль все частіше бере на себе відповідальність за збереження їхнього добробуту.

Це посилило конкуренцію серед еліт і зменшило здатність Путіна контролювати це протистояння. Найбільш яскравим прикладом є усунення головою "Роснефти" Ігорем Сєчиним міністра економічного розвитку Олексія Улюкаєва в минулому році (у результаті якого Улюкаєв опинився у в'язниці, - "Апостроф"). Іншими прикладами є нові битви за активи між металургійними олігархами і перетворення Чечні на феодальне князівство Рамзана Кадирова, засноване на консервативних ісламських цінностях. Крім того, великі служби безпеки влаштували брязкання зброєю навколо ключових активів і капіталів, що може стати проблемою під час четвертого терміну Путіна для збереження контролю над іншими елітами.

Демографія. Договір Путіна з населенням та елітами відходить на другий план, коли він стикається з ще однією проблемою: демографією. Населення країни скорочується, незважаючи на зростаюче число мусульманського населення – з 13 мільйонів у 1990 році до прогнозованих понад 20 млн осіб у 2030-му. Ця тенденція посилює соціальну напруженість між етнічними групами, особливо тому, що багато мусульманських суб'єктів РФ, такі як Чечня і Дагестан, значною мірою субсидуються Кремлем, і багато російських мусульман масово приїжджають в більш етнічно російські міста в пошуках робочих місць. Цей демографічний зсув посилює вплив мусульманських лідерів, таких як Кадиров.

Крім того, Росію охоплює зміна поколінь: майже третина населення країни народилася після розвалу Радянського Союзу в 1991 році. Цей клас знає тільки Путіна як лідера країни і майже не пам'ятає про лихі 1990-ті. Росіяни, які досягли повноліття, самі собою не є антипутіністами, хоча в основному віддають перевагу можливості вибору лідера, а не передбачуваному продовженню правління Путіна. Недавнє опитування Левада-центру показало, що тільки 15% росіян у віці 18-24 років вважають, що Путін діє в інтересах росіян, а 74% вважають, що він несе відповідальність за проблеми РФ. У останні роки учасниками протестів стають переважно молоді люди, порівняно з протестами 2011-2012 років, на які виходили люди середнього віку. Демонстрації все частіше організовуються в соціальних мережах (в яких активне це нове покоління), що ускладнює для Кремля їхній контроль або зрив.

Зовнішні виклики. На тлі посилення внутрішніх проблем перед Росією стоїть питання збереження своїх позицій на світовій арені. Протистояння із Заходом і санкції тільки погіршують економічну ситуацію в країні. Росія розширює свою амбітну військову програму, оскільки гонка озброєнь поновлюється, а існуючі договори про контроль над озброєннями зриваються. Національна оборона – це питання, яким Путін відмовляється нехтувати, виділяючи на нього все більше коштів, незважаючи на обмежений бюджет.

Тим часом Росія зміцнює зв'язки з Китаєм і багатьма країнами Близького Сходу. Москва інвестує в дорогі енергетичні проекти з Туреччиною, Китаєм та іншими країнами, щоб зменшити залежність від західного енергетичного ринку. Путін намагається сформувати сильний образ Росії за кордоном, щоб позбавити країну від внутрішніх потрясінь. Однак більша присутність на світовій арені приковує увагу іноземних гравців, які можуть в результаті втрутитися в справи Росії. Кремль намагався суворо регулювати іноземний вплив через ЗМІ та соціальні мережі, але посилення режиму може тільки розпалити громадське невдоволення.

Політика і Путін

Чим довше лідер залишається при владі, тим більш винахідливим він має бути, щоб зберегти цю владу. Одна зі стратегій, яку використовує Путін, - повернення політичних дискусій в Росію після десятиліть, коли інші точки зору придушувалися цензурою, вбивствами і арештами журналістів і опозиціонерів, а також широким розповсюдженням інформації, контрольованим державою. За останні кілька років почали з'являтися альтернативні думки, навіть у державних ЗМІ.

Кремль розуміє, що російському народові – на всіх рівнях – потрібний спосіб висловити своє невдоволення і просувати свій порядок денний. Досить прогресивну риторику можна почути від протестуючих, ЗМІ, аналітичних центрів, бізнес-лідерів і політиків. Однак дозволяти такий діалог ризиковано для Кремля, і режиму Путіна треба маневрувати, аби не постраждати самому. Крім цього, Кремль розробляє план, як би підключити різних опозиційних лідерів до обговорення внутрішньої і зовнішньої політики держави, щоб створити менш антагоністичну і більш конструктивну систему опозиції.

Уряд зважився на обмін думками з опозицією і незалежними силами на тлі труднощів з вирішенням низки російських проблем. Кремль розглядає кілька складних реформ у сфері держбюджету, енергетичному секторі, службах безпеки та банківській системі. У якому напрямку підуть ці широкомасштабні реформи, незрозуміло, але Кремль, схоже, враховує альтернативні точки зору.

Повернення плюралізму не означає, що Путін стикається зі справжнім суперником. Його справжні суперники – це проблеми, що стоять перед країною, і система культу особистості, яку він збудував навколо себе. Це змушує Путіна, як і більшу частину країни, почати замислюватися про майбутнє Росії без нього – тему, яка раніше була табу для більшості російських ЗМІ.

За минулий рік низка обраних Путіним чиновників 30-40 років пройшли через ключові посади – від губернаторів до міністрів. Вважається, що таким чином Путін випробовує людей, яких можуть призначити на вищі державні посади. Найбільш помітними з них є 35-річний міністр економічного розвитку Максим Орєшкін, 46-річний голова адміністрації президента Антон Вайно і 40-річний голова правління "Россельхозбанка" Дмитро Патрушев, син секретаря Ради безпеки Миколи Патрушева.

У радянський період фахівці вивчали, як розсаджуються члени Політбюро в ложі Большого театру на балеті, щоб оцінити їхню роль та вплив. Сьогодні кремленологи дивляться хокейні матчі Путіна на Красній площі або відео, як, наприклад, регіональні чиновники стрибають зі скелі. Призначення та демонстрації – це спосіб Путіна видресирувати нове покоління для служби і появи на публіці. Малоймовірно, що Путін обере одного спадкоємця, але він може спробувати перетворити персоналізовану систему на більш колективну, як і останнє радянське Політбюро.

Схоже, що спроба створити постпутінську систему на тлі внутрішніх і міжнародних викликів, що стоять перед Росією, стане найбільшим випробуванням Путіна. Добре знаючи нещодавню історію Росії, Путін спробує домогтися успіху в тому, в чому провалилися інші російські лідери, такі як Леонід Брежнєв і Михайло Горбачов. Наскільки він зуміє домогтися успіху в цьому, стане зрозуміло найближчими роками. Це і покаже, чи зуміє Росія зберегти стабільність і своє місце в світі.