18 червня у Білорусі затримали колишнього голову правління "Газпромбанку Білорусі" Віктора Бабарико. Він є одним з конкурентів діючого президента Олександра Лукашенка на виборах, які відбудуться 9 серпня цього року. Щодо "Газпромбанку Білорусі", афілійованого з російським "Газпромом", зараз ведеться слідство щодо відмивання грошей і ухиляння від податків, а самого Бабарико звинуватили у приховуванні доказів і спробі впливати на слідство.
Однак Бабарико не є повністю проросійським кандидатом, хоч однозначно діє за згодою кремлівського "Газпрому". Він почав грати на електоральному полі Лукашенка, має достатньо коштів для агітації та медійної підтримки, тому його й намагаються прибрати. Однак зараз невдоволення Лукашенком росте, люди хочуть отримати хоча б мінімального перезавантаження системи. І 19 червня у Мінську та інших містах Білорусі відбулися протестні акції, які закінчилися масовими арештами. Тим часом Кремль намагається зменшити легітимність діючого білоруського президента в очах його виборців. Таку думку висловив "Апострофу" політолог, аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.
Поки що завчасно говорити, чи був Віктор Бабарико конкурентом Олександра Лукашенка. Відповідно до білоруського законодавства, аби стати кандидатом у президенти, за тебе мають дати свої підписи 100 тисяч громадян Білорусі. Збір підписів ще не завершений, то ж визначати, хто є основним лідером перегонів серед опозиціонерів я б не став. Так, є певні протестні настрої серед населення, люди достатньо активно підписувалися фактично за всіх альтернативних кандидатів.
Бабарико – це дуже не бідна людина. До кола його довірених осіб входять здебільшого відносно нові люди у політиці, і він має достатній ресурс, аби зробити ефективну агітаційну кампанію. Це наклалося на зростання невдоволення населення, тому він й деякі інші альтернативні кандидати змогли зібрати достатньо велику кількість підписів. Ця ситуація викликала занепокоєння у білоруської влади. У цьому можна побачити політичний аспект того, чому затримали Бабарико.
Якщо брати економічний фактори, то варто згадати про справу "Газпромбанку Білорусі", який на 99% належить російському "Газпрому". Вона знаходиться на межі політики та економіки та стосується не лише Бабарико. По-перше, Білорусь і Росія ведуть суперечки щодо ціни на газ. Формула розрахунку і, відповідно ціна на 2019 рік, дуже не вигідна для Мінська.
Читайте: "Тарган" проти пенсіонерки: як Лукашенко створює фейки проти своїх супротивників, відео
На сьогодні виходить, що Білорусь сплачує майже у півтора рази більше, ніж Німеччина. Білорусь почала переговори щодо зміни контракту. У відповідь "Белтрансгаз" ("Газпром трансгаз Беларусь") – дочірнє підприємство "Газпрому" – заявив про борг, який начебто існує. Борг виставили не за обсяги, а за калорійність газу, при тому що російський "Газпром" всіляко намагався не згадувати про калорійність газу за розрахунками у контрактах. Вже на осінь Білорусі треба мати іншу ціну, інакше на фоні кризи це може стати потужним ударом по білоруській економіці. Бо якщо в Україна електрогенерація здебільшого атомна і вугільна, то у Білорусі вона газова. Переговори йдуть достатньо важко, накладаються на погіршення відносин Білорусі та Росії.
Віктор Бабарико
- На цьому фоні Бабарико починає свою кампанію. При чому, частина його довірених осіб – це люди, які продовжують працювати у структурах "Газпрому" на достатньо високих посадах. Ви ж розумієте, що вони не могли піти в політику, не отримавши хоча б мовчазну згоду "Газпрому". Бо в іншому випадку мусили б обирати між роботою в "Газпромі" та політичною кампанією. Тож справа білоруського "Газпромбанку" вигідна Лукашенку в кількох сенсах: як спроба підняти ставки у суперечках із РФ;
- в якості важеля впливу на "Белтрансгаз", оскільки кошти цієї компанії знаходяться у "Газпромбанку Білорусі" і якщо запровадити там тимчасову адміністрацію, то можна контролювати рахунки свого опонента;
- "Газпромбанк Білорусі" довго мав статус недоторканого, кількість перевірок була зведена до мінімуму під час відносно спокійних відносин з РФ, а зараз його відразу почали перевіряти.
Мінськ заявив, що справу "Газпромбанку Білорусі" почали розслідувати з 2016 року. Я думаю, "копати" почали 2018-го, коли в Білорусь приїхав російський посол Михайло Бабич, або на рік раніше. Тож я думаю, політична активність самого Бабарико є останнім пунктом у цій справі.
Тому логічно, що розслідування справи банку, головою правління якого був Бабарико, сприймається медіа як політична історія.
Інша річ, що є протестні настрої у самій Білорусі. Тому що виникають негативні очікування щодо фінансової кризи, яка уже починається, бо закриті кордони, відсутня нормальна комунікація щодо пандемії Covid-19 і наявний тиск з боку російських ЗМІ примножили невдоволення тим, що Лукашенко довго "сидить".
Читайте: Країну нікому не віддам: Лукашенко відзначився різкими заявами перед виборами, відео
Ситуацію в Білорусі зараз можна порівняти з президентськими виборами в Україні 2019 року. Ще за рік до того соцопитування показували, що суспільство було розділене на дві частини. Одні були згодні вибирати тих, хто вже є політиками, і стільки ж – біля 42-45% - бажали повного перезавантаження політичної системи. І більшість кандидатів працювали на першу категорію, а на другому полі був один Зеленський. Тут те ж саме – є певні очікування якщо не зміни системи, то хоча б певної динаміки в кадровій політиці, зміни персоналій. І на цьому тлі працюють кілька кандидатів, які раніше не були в опозиції і не мали великого стосунку до влади. Реакція білоруської влади на те, що альтернативні кандидати набирають достатню велику кількість підписів, є дуже нервовою. І це лише підігріває настрої населення. Спроба державних ЗМІ провести атаку на цих людей додає їм популярності і збільшує бажання підтримати їх.
Учасники акції проти Олександра Лукашенка
Природно, що Валерій Цепкало, Сергій Тихановський (активіст і відео-блогер, проти якого теж відкрили кримінальне провадження, - "Апостроф") і Бабарико набрали певний рівень впізнаваності. Вони не з системи, відносно нові, у кожного з них своя електоральна база. Тихановський дуже нагадує Лукашенка зразка 1994 року – він спробував грати на його електоральному полі. Бабарико ставить на бізнес, грає роль успішного чиновника чи підприємця. Він має перетоки прибічників Тихановського. Цепкало – це, насамперед, міський середній клас, зокрема ІТ, нові підприємства тощо. Кожен із цих кандидатів по-своєму небезпечний для Лукашенка.
Зараз Лукашенко прибрав з передвиборчої гонки людину, яка має зв'язки із "Газпромом". Але не можна сказати, що Бабарико був на 100% проросійським кандидатом. Певні зв'язки з РФ можна знайти у всіх трьох ключових кандидатів. Росія присутня у формулі під назвою "білоруські вибори", але вона ще не застосувала усі свої фінансові і консультативні ресурси. Швидше вона надає точкову підтримку окремим кандидатам, оскільки і Бабарико, і Тихановський користуються підтримкою російських ЗМІ. Цікаво, що Цепкало там майже не присутній.
Національно орієнтована опозиція не підтримує жодного із нині популярних кандидатів. Старі опозиційні партії намагалися зробити щось на зразок праймеріз, але закінчилося все тим, що вони просто пересварилися між собою.
Є ще російський фактор. Через нього, незважаючи на негативне ставлення до Лукашенка, вперше за останні 20 років склався консенсус опозиції та влади. У питанні незалежності Білорусі вони на одному боці. Білоруські державні ЗМІ говорять про небезпеку російського впливу. Особисто мені це дуже нагадує риторику українських ЗМІ щодо проросійського реваншу.
Можливе так зване "протестне голосування", як у Росії, коли голоси віддавали за будь-кого, аби не за Володимира Путіна. Академія наук Білорусі робила внутрішнє соцопитування, яке не опублікувалося. І воно станом на травень цього року показало рівень довіри до Лукашенка, як до політика, 24%. Електоральний рівень може бути вищим – і діючий президент може розраховувати на 40-45% на виборах. А 35-40% - це буде протестне голосування людей, які не бажають бачити Лукашенка при владі.
Задача, яка зараз стоїть перед РФ – не змістити Лукашенка, а знизити його показники легітимності в очах населення. Легітимність – це те, наскільки цільова група вважає, що влада може приймати рішення. А тепер дуже простий приклад: керівник районної виборчої дільниці у день виборів отримує дві таблиці: перша – це реальні дані про явку та голоси, друга – те, скільки треба написати. Якщо він бачить, що реальні дані за Лукашенка – 50% голосів, а йому треба написати 70-80%, то найімовірніше він спокійно це напише і буде заспокоювати своє сумління, що Лукашенко все одно переміг. А тепер уявіть собі, що там буде 49,9%. Це уже велика недовіра і удар по легітимності. А коли немає легітимності, то в тоталітарних режимах не працює і репресивна машина.
