У середу, 9 вересня, виповнився рівно місяць з моменту початку масових протестів в Білорусі проти офіційних результатів президентських виборів. Згідно з цими результатами, перемогу здобув чинний президент Олександр Лукашенко, який перебуває при владі вже 26 років. "Апостроф" поспілкувався з молодими білорусами і поцікавився чому вони виходять на протести. Всі опитані в цьому матеріалі люди народилися за часів Лукашенка. Іншого президента вони не знають, а їхні батьки навряд чи пам'ятають, що таке - участь в чесних виборах. Багато з учасників протесту мали в цьому році шанс проголосувати вперше - і переконатися, що їх голос нічого не вартий. Крім того, молодь виступає проти інтеграції з Росією. Заради цих ідеалів і боротьби з несправедливістю, юнаки та дівчата згодні терпіти побиття та насильство з боку білоруської міліції. Однак ситуація розгортається таким чином, що швидше за все, будь-який результат білоруських протестів буде на користь Кремля.
"Не можу сидіти вдома, коли на вулицю виходять дівчата"
Білоруські студенти кажуть, що помічали несправедливість і до президентських виборів 9 серпня. Поштовхом для багатьох стали мітинги проти інтеграції з Росією, відмова в реєстрації кандидатів на вибори, а також акції опозиційного білоруського політика Світлани Тихановської.
"Рівно рік тому я був абсолютно аполітичним. Думав, що просто поїду (з країни) і буду добре жити. Але потім подивився відео про злочини Лукашенка, про те, як люди зникали на початку 2000-х за його вказівкою. І зрозумів, що те ж саме може трапитися і зі мною, якщо я не буду висловлювати свою позицію", - говорить 20-річний Кирило Толок, студент Мінського державного лінгвістичного університету (МДЛУ).
"Вперше я вийшов на мітинг ще в грудні минулого року - тоді ми виступали проти інтеграції з Росією. Ходив також влітку, коли затримували незалежних кандидатів. Після виборів почав ходити регулярно", - додає він.
Кирило розповідає, що його виселили з гуртожитку після того, як побачили фото з акції на одному з незалежних інформаційних білоруських сайтів. А 1 вересня, коли вони біля МДЛУ влаштували акцію, приїхав ОМОН. Керівництво університету закрило вхід і не давало студентам сховатися в будівлі. Коли вони все-таки прорвалися, проректор з виховної роботи почав погрожувати, що запустить ОМОНівців всередину.
Мітинг на підтримку затриманих студентів
"Взагалі, мені досі щастило - у мене не було фізичного контакту з ОМОНом. Хоча я був 9-10 серпня в найгарячіших точках. У перші дні я дуже сильно боявся. А зараз бачу, що дівчата виходять. Не можу вдома сидіти. Уже місяць думати про щось інше не виходить. Потрібно сконцентруватися на навчанні, знайти роботу, але поки не можу", - говорить хлопець.
"Ми усвідомлюємо, що нам жити тут"
Студентці того ж МДЛУ, 20-річній Надії Кулик теж пощастило уникнути міліцейського насильства. Хоча, перебуваючи в гущі подій, вона регулярно спостерігає, як діє ОМОН. Нарешті, 1-го вересня, вона бачила, як жінка років 60-ти потрапила під міліцейську машину - на щастя, потерпілу лише штовхнули бампером. Дівчина розповідає, що зараз в Білорусі є адвокати, які допомагають затриманим і є групи підтримки, організовані активістами.
"Я була дуже приємно здивована тим, що люди дуже чутливо ставляться один до одного. Якщо йде дощ, вони діляться парасолями, прикриваються плакатами. Волонтери привезуть воду та їжу. Натовп ніколи не стоїть дуже щільно - не потрібно протискуватися, намагатися прослизнути. Якщо хтось хоча б краєм ока бачить міліцію, він повідомляє про це всім іншим", - ділиться враженнями Надія.
Протестувальники в Мінську
"ОМОН завжди різко вискакує зі своїх мікроавтобусів без номерів та біжить в натовп. У таких випадках люди кричать: "ОМОН!" та біжать геть. Але якщо хтось спотикається і падає, йому допоможуть піднятися та втекти. Ми намагаємося не віддавати "своїх". Було кілька показових історій, коли ОМОН намагався забрати молодого хлопця, і жінки просто вп'ятьох або вшістьох вчіплювалися в нього. Були історії, коли людей відбивали у ОМОНу", - говорить дівчина.
Надія зізнається, що раніше не була активісткою, та й більшість людей вважали, що протести нічого не змінять.
"Але зараз люди зрозуміли, що в такому разі будемо ще 26 років жити з тим же президентом і не мати перспектив. Особливо політично активною стала молодь, тому що ми усвідомлюємо - нам тут жити", - говорить Надія.
"На мене зверху впав міліціонер. Другий допоміг мені піднятися"
На відміну від неї студентка Інституту сучасних знань 18-річна Анжеліка Луканська брала участь в зіткненнях з ОМОНом. Одного разу це сталося в Мінську на площі Перемоги. "Ми стали в зчеплення - попереду хлопці, я стояла в другому ряду, обхопивши тулуб одного з них ззаду. Його у мене виривало троє міліціонерів-чоловіків. Мене штовхнули, я впала. Спіткнувшись, на мене впав міліціонер. Інший міліціонер допоміг мені піднятися. Можливо, вони просто не хотіли, щоб виникла тиснява на землі", - згадує дівчина. Після цього студенти почали розбігатися хто куди. Хтось відкрив двері під'їзду будинку, і Анжеліка разом з ще десятком протестувальників заскочила в квартиру до незнайомих людей, аби перечекати.
Міліція затримує білорусів
"У мене є знайомі, які постраждали ще більше. Одній з них гумова куля прилетіла прямо в лоба, вона відразу втратила свідомість. Як тільки вона отямилася, її спробували схопити та побили кийками по колінах", - згадує Анжеліка.
"Мене взяли за обличчя і витягли з натовпу"
А ось студенту Мінського державного професійно-технічного коледжу, - своє ім'я він попросив не розголошувати - "пощастило" 1-го вересня набагато менше. Він опинився в РУВС і зараз хоче, щоб про це не дізналися батьки.
"Ми стали в зчеплення і почали скандувати "Ми гуляємо!". Один з ОМОНівців підійшов до мене впритул і сказав, що мені зараз буде погано. Я відповів, що я це розумію. Наше зчеплення почали рознімати. Один з ОМОНівців схопив мене за обличчя, співробітник міліції почав мене заламувати - і так мене витягли з натовпу. В цей час за нас трималися дівчата, як могли нас не відпускали, але на кожного з нас було по чотири співробітники ОМОНу. Мене з друзями відвезли в Радянський РУВС. Там нас не били, але приблизно 3,5 години ми стояли обличчям до стінки. Нас записували, ми підписували протоколи, з нас знімали наші речі - годинник, ремені, взуттєві шнурки. Співробітники міліції вмикали нам гімн СРСР, гімн "Люфтваффе" і ще якісь німецькі пісні. Вони всіляко сміялися над цим, жартували про Афганістан і про армію. Зрештою, нас викликали до зали засідань, зачитували вирок, давали підписати протокол і відпускали", - розповідає хлопець.
Затримання в Мінську
Білорусь майбутнього
Опитані студенти вірять, що Лукашенко покине владу мирним шляхом. "Надію вселяють всякі блогери. Вони кажуть, що рано чи пізно гроші закінчаться, закінчиться підтримка еліт. Бо постійний протест впливає на них", - каже Кирило Толок. У свою чергу, Надія Кулик вважає, що мирний відхід Лукашенко можливий тільки в тому випадку, якщо від нього відвернуться всі силовики. А студент-анонім, який побував в РУВС, готовий чекати змін скільки завгодно часу: "Нехай пройдуть місяці або навіть півроку, мені здається, рано чи пізно ми цього доб'ємося - і всім нам жити стане краще".
Білорусь майбутнього студенти бачать самостійною країною, в якій можна не боятися висловлювати власну думку. "Вивішувати прапори і не боятися, що до тебе прийдуть. Отримувати гідну освіту, яка буде конкурентоспроможною на європейському ринку, і мати гідні зарплати для всіх верств суспільства", - вважає Кирило Толок.
При цьому протестувальники виступають категорично проти інтеграції з Росією. "Я - за суверенітет Білорусі. Лукашенко ставить все це під велике питання. І в багатьох опитуваннях в Telegram перемагає думка за інтеграцію. Але навіть моя бабуся, яка всім серцем вважає, що Лукашенко - це хороший вибір для країни, теж проти інтеграції з Росією. Я думаю, якщо відбудеться інтеграція, дуже багато молоді поїде (з країни). Тому що для більшості студентів зараз в Росії перспектив ще менше, ніж в Білорусі", - вважає Надія Кулик.
Протестувальники
"Я хочу, щоб Білорусь стала білоруською. Хочеться зменшити вплив інформаційного російського поля. Крім того, хотілося б, щоб в нашій країні почав розвиватися Болонський процес, щоб університети отримали ту саму незалежність, академічні свободи. Тому що ректорів зараз хоч в приватних, хоч в державних вишах призначає міністерство. Жити в "Белорусском автономном округе РФ" я не погоджуся ніколи", - говорить Анжеліка Луканська.
Жорстока реальність
Утім, через місяць після початку протестів, можна припустити, що надії молоді будуть марними. За даними низки ЗМІ, нещодавне прибуття прем'єр-міністра РФ Михайла Мішустіна на зустріч з Олександром Лукашенком в Мінську, очевидно, означає попереднє узгодження інтеграційних домовленостей з РФ. Але навіть якщо Лукашенко і не втримається при владі, Кремль зовсім нічого не втратить.
І ось чому. Наприклад, головний білоруський опозиціонер - Світлана Тихановська, яка сформувала Координаційну раду (КС), швидше за все, не вільна від впливу Москви. Хоча б тому, що її чоловік, Сергій Тихановський, в минулому також кандидат в президенти Білорусі, має досить великий бізнес в Росії, що перевищує 10 млн рублів річних.
Протести у Білорусі
До складу КС входять інші помітні політичні фігури. Це ще один кандидат у президенти Білорусі Віктор Бабарико, який зараз перебуває в СІЗО, Марія Колесникова (зникла при загадкових обставинах 8 вересня), а також юрист Максим Знак. Всі ці люди оголосили про створення білоруської опозиційної партії "Разом". При цьому всі представники команди Бабарико які перебувають в Координаційній раді, не визнають Крим частиною України, не бажають відповідати на питання, пов'язані з російською агресією на Донбасі, а також уникають відповідей, пов'язаних з поглибленої інтеграцією Білорусі та Росії, аргументуючи це тим, що між двома країнами і без того існує Союзний договір.
Цікаво, що Віктор Бабарико з 1995 року був співробітником банку "Олімп", який в подальшому став власністю Газпрому. Зараз установа називається "Белгразпромбанк", а Бабарико був одним з провідників російських енергетичних інтересів в Білорусі. У разі інтеграції Білорусі в РФ, згідно з домовленостями на вищому рівні, "Белгразпромбанк" повинен бути збережений, а значить і Росії немає ніякого сенсу, щоб Бабарико сидів в СІЗО.
Такий побіжний погляд на особистості білоруських опозиціонерів дозволяє зробити висновок, що будь-який результат протестів в РБ грає на руку Кремлю. А отже, мрії студентів про вільну та суверенну Білорусь навряд чи стануть реальністю.
