Здавна російська мова та культура були інструментом імперської експансії для Москви. Утім, зараз ми можемо спостерігати за тим, як сфера їх використання стискається як "шагренева шкіра". Найбільше до цих "успіхів" доклалась сама Росія. Про те, як нахабство та експансіонізм Кремля обернулись проти неї, читайте в матеріалі "Апострофа".
Азербайджано-казахський "сигнал"
В неділю, 26 серпня відбулася знакова подія: зустрілися президенти Азербайджанської Республіки та Казахстану Ільхам Алієв та Касим-Жомарт Токаєв. Значення розмови вимірюється не стільки досягнутими домовленостями, стільки промовистим фактом: обидва очільники держав відмовилися спілкуватися російською, кожен з них говорив рідною мовою. І хоча цей факт, звісно, не є першим у цілому ланцюжку змін на пострадянському просторі, каже "Апострофу" експерт-міжнародник Олексій Кафтан, тим не менш, це вкрай серйозний сигнал щодо того, що російська мова вичавлюється з країн, які раніше входили в СРСР.
За його словами, переговори Алієва і Токаєва демонструють процес деколонізації, який почався ще у 90-х роках на всьому пострадянському просторі, десь більше, десь менш успішно. Ті національні окраїни, які були приєднані останніми, повідпадали від Союзу першими, і там процеси очищення від наслідків окупації відбувалися набагато ефективніше. Зокрема, в тому ж Казахстані на початку 90-х років росіянам створювали досить важкі умови, в результаті, значну їх кількість просто вичавили з країни. Свої особливості деколонізації спостерігаються і в азербайджанців.
"Азербайджан - країна, яка по факту виграла війну в Карабасі, що є для неї національною гордістю. Відповідно, для піару дуже корисно, щоб очільник Азербайджану на міжнародних переговорах говорив національною мовою. Що стосується Казахстану, то його президент Токаєв, вчиняючи так само, показує, що його державу треба поважати, а Росія нахабніє. До речі, він це показав ще на ПМЕФ (Петербурзький міжнародний економічний форум - "Апостроф"), на якому відмовився визнавати "Л-ДНР". В результаті, служба протоколу погодилася, що Токаєв та Алієв говоритимуть своїми мовами, без lingua franca", - каже Олексій Кафтан.
На думку директора Інституту світової політики Євгена Магди, процеси, які зараз відбуваються в країнах Центральної Азії, мають різну природу, але але є однаково негативними для Росії.
"Алієв має більш чітку позицію стосовно Росії, бо Азербайджан залишається у сфері інтересів Туреччини. Відновлення контролю над Лачинським коридором у Карабасі свідчить, що Баку почуває себе достатньо впевнено. У Токаєва не така впевнена позиція: ще в січні заворушення там придушувались силами ОДКБ, це був перший досвід подібних операцій. Зараз позиція Токаєва дуже змінилась, і я вважаю, що перш ніж станеться cancel russian culture - ми побачимо крах ОДКБ як ерзац-замінника Організації Варшавського договору. Адже від ОДКБ свої "пряники" отримує лише Білорусь: йдеться про "Іскандери" і так далі. Та ж Вірменія ж під час останньої війни в Карабаху не отримала жодної допомоги", - каже експерт.
Він звертає увагу на те, що Росія часто блефує, і під час боротьби центральноазійських країн за власну культуру та ідентичність вона "отримувала по пиці в доволі несподіваних місцях". Зокрема, ще за президенства Сапармурата Ніязова в Туркменістані російськомовним мешканцям країни було запропоновано або стати її громадянами, або забиратися геть. Росія проковтнула це рішення, адже в неї були економічні інтереси і не було можливостей вплинути на Туркменбаші.
Маркери Росії як "шагренева шкіра"
На пострадянському просторі сфера застосування російської мови давно стискається, як шагренева шкіра. Можна згадати мовні реформи казахів, починаючи від переходу на латинську абетку і закінчуючи обмежуванням вжитку російської в площині держпослуг, офіційних установах, школі тощо. По суті, там йдуть тим самим шляхом що і ми, каже Олексій Кафтан.
На думку експерта, набагато важливішим є те, що стискається не лише простір застосування мови, а й простір російської культури. До речі, сам термін "пострадянський простір", в якому існувала та сама культура, теж поступово зникає, хоча його використання так чи інакше грає на користь Росії. Утім, в цьому питання нам допомагає сам ворог.
"Ніхто не зробив більше для стискання простору російської мови та культури більше, ніж сама Росія. Інтеграційні процеси на пострадянському просторі схлопувалися один за одним, бо не мали жодного іншого наповнення окрім як бути частиною неоколоніалізму. Вони не передбачали рівноправності, мали інструментальний характер та були призначені для закріплення статусу "старшого брата" для Росії", - вважає Кафтан.
Він відзначає, що інструменталізація та закріплення ролі "старшого брата" за Москвою відігравало роль подразника, бо в усіх пострадянських країнах підростали еліти, які не пам'ятали СРСР і не розуміли збереження цієї залежності. Останньою краплею стало повномасштабне вторгнення в Росії в Україну: в такий спосіб Москва показала, що якщо десь у світі є анклав, в якому російська мова і культура почуваються добре – це пряма загроза нацбезпеці цієї держави.
"Йдеться про те, що розгляд російської діаспори як "п'ятої колони" в цих країнах став однією з передумов нинішнього відкату російської культури в межі в межі суто російського ареалу", – вважає експерт.
З ним погоджується Євген Магда, який звертає увагу на те, що в нинішній ситуації Росія буде витрачати ресурси на ведення війни, але тим менше можливостей у Кремля лишиться для використання "м'якої сили".
"Поразка Росії у війні з Україною спричинить відцентрові тенденції всередині самої Росії. Ми в цьому теж зацікавлені, бо відновлення територіальної цілісності України за збереження нинішної території Росії призведе до надпотужного спалаху реваншизму, тим паче, в Росії цьому підпорядкується уся національна ідея і пропаганда", - вважає експерт.
Для підсилення наших позицій ми маємо розвивати потужніші міжнародні зв'язки, у тому числі в рамках ГУАМ, де Україна була серед фундаторів. Нам потрібна інтенсифікація діалогу з різними країнами, тим же Казахстаном та Азербайджаном.
Поки ж Україна зміцнюватиме свої зв'язки з Заходом та партнерами з числа країн пострадянського простору, в Росії відбуватимуться згадані вище відцентрові процеси, які вже не зупинити.
"Лише питанням часу є, коли татари в Росії згадають, що татарські мова та культура варті уваги: ці процеси вже посилюються. Йдуть вони і в угро-фінських народів Росії, щоправда, набагато повільніше та з величезними складнощами, але вони є. Росіяни самі вирили собі яму. Та чи стане вона могилою - питання часу. Але час для російської мови та культури явно спливає", - підсумовує Олексій Кафтан.
